Юрій Шевельов: Харків’янин, який мав мужність обрати Україну

Видатний харків’янин, знаний та шанований у світі, і майже невідомий у рідному місті. За що так ненавиділа Шевельова радянська влада та Добкін з Кернесом – в матеріалі Depo.Харків.

 

Юрій Шевельов народився у 1908-му і помер у 2002 році. Підлітком він бачив Першу світову війну, юнаком – Громадянську, на його очах зазнали поразки українські визвольні змагання 1917 – 1921 років. Під час Другої світової війни радянська влада примушувала його доносити на друзів і знайомих, в еміграції його цькували колеги, але від своїх переконань та вірності Україні та Харкову він не відмовився до кінця життя. Юрій Шевельов (уроджений Шнайдер) змалечку обрав Україну і залишався вірним їй все своє довге і складне життя. Його останнім проханням стало купити квиток до Харкова.

 

Життя видатного науковця, який відкрив і повернув українцям їхню мову та ідентичність, заслуговує на художній фільм чи навіть серіал, що міг би називатися "Нема пророка у своїй вітчизні".

 

Німець з українською душею

 

Перша іронія долі полягала в тому, що майбутній знавець української мови та філології народився у родині етнічних німців та російських дворян, що вдома розмовляли переважно російською, німецькою, трохи французькою мовами, але аж ніяк не українською.

 

Батько майбутнього науковця Володимир Шнайдер – монархіст та царський генерал, мати Варвара Медер – наполовину німкеня, хоч і народилася в Харкові. У такій інтелігентній родині 17 грудня 1908 року і з’явився на світ хлопчик Георгій (чи Жоржик, як його називали вдома), п’ята і наймолодша дитина. Брати і сестри малого Георгія померли у дитинстві, він єдиний дожив до старшого віку.

 

Жоржик із матір’ю, 1910-ті роки / Фото: Історична правда

 

На початку Першої світової війни Володимир Шнайдер змінив небезпечне тоді німецьке прізвище на російське – Шевельов, і навіть з Карловича став Георгійовичем. Тоді ж і 6-річного Жоржика стали називати Юрієм, нібито через те, що він не міг правильно вимовляти складне ім’я Георгій.

 

Маленький Жоржик Шнайдер, 1910-ті роки / Фото: Історична правда

 

Батько Юрія в 1915 році купив родині велику квартиру в 150 кв. м у колишньому прибутковому будинку страхового товариства "Саламандра" на вулиці Сумській, 17, в Харкові і пішов на війну. Воював у "білих" арміях Денікіна і Врангеля, і невдовзі після закінчення Першої світової війни помер у Сербії. Додому в Харків він так і не повернувся. З тих пір малий Юрій залишився з матір’ю, яка до самої своєї смерті у 1953 році залишалася із сином в усіх його переїздах.

 

Будинок "Саламандри" на Сумській, 17

 

Із приходом радянської влади для інтелігентної заможної родини Шевельових настали важкі часи. Їхню 5-кімнатну квартиру перетворили на комуналку, а згодом на Сумській, 17, утворився трест "Хімвугілля". Щоб мати змогу залишатися хоча б в найменшій, 8-метровій кімнатці для прислуги, генеральша Варвара Шевельова мусила йти прибиральницею в цей трест.

 

У 9-річному віці, коли денікінці ненадовго вибили з Харкова більшовиків, Юрію довелося побачити підвали ЧК, завалені тисячами трупів. "Гори, таки гори трупів, сморід, уже сморід, ще недавно живих, ледь присипаних землею. Ще день чи два тому це були комерсанти, офіцери, поміщики, фабриканти, священики, усі класові вороги, а тепер це називалося боротьба кляс", – писав Шевельов у спогадах.

 

Цей травматичний дитячий досвід першого зіткнення з радянською владою майбутній вчений не забуде ніколи. Навчаючись на історико-філологічному факультеті Харківського університету, він навіть відмовився від стипендії, щоб не бути "боржником радянської держави". І держава йому це не пробачила.

 

Молодий Юрій Шевельов, 1920-ті роки / Фото: Історична правда

 

Юрій зростав та формувався як особистість у 1920-х – на початку 1930-х років, в часи розквіту українського відродження – того самого, що незабаром стане розстріляним. Вистави у театрі "Березіль" Леся Курбаса, вірші Миколи Хвильового та "Історія України" Михайла Грушевського неабияк вплинули на світогляд молодого Шевельова.

 

Шевельов із однокласницями, 1920-ті рр. / Фото: Історична правда

 

У своїх спогадах він писав, що "українськість завжди була у моїй родині", тому при отриманні паспорту Юрій записався українцем, хоча тоді, у 1920-х, набагато безпечніше і комфортніше було вказати себе "русскім".

 

Зрадник і "фашист"?

 

"Фашистський прихвостень він був. На**р він не потрібен харків'янам. Зустрічав із розпростертими обіймами "визволителів" єврейського гетто на ХТЗ, сприяючи трагедії Дробицького Яру", – цей і подібні коментарі залишили в харківських соцмережах користувачі під новиною про відкриття відновленої мемориальної дошки Шевельову 22 січня 2022 року.

 

Першу дошку знищили за наказом тодішнього голови Харківської облдержадміністрації Михайла Добкіна та Харківського міського голови Геннадія Кернеса. Знищили саме під тим виправданням, що Шевельов, мовляв, був "фашистом та колаборантом".

 

Твіти Михайла Добкіна про Юрія Шевельова, 2013 рік / Фото: УП

 

Але насправді завербувати Шевельова намагалася саме радянська влада. У 1941 році на науковця написав донос Мусій Файбишенко – редактор газети "Соціалістична Харківщина", в якій тоді працював Юрій. Шевельова викликали в НКВС і 12 годин допитували, примушуючи стати сексотом (таємним співробітником, інформатором) у середовищі наукової інтелігенції. Під загрозою смерті Шевельов погодився, але утнув цікаву штуку: всі 28 днів, що тривала його "служба" у НКВС він уникав будь-яких зустрічей із друзями і колегами, зустрічаючись виключно з тим самим редактором-донощиком Файбишенком, розмови з яким докладно переповідав у НКВС.

 

"Тепер треба виробити норми поведінки. Вони прості. Не треба ні з ким зустрічатися. Це просто, у коло-фронтовому місті люди не ходять один до одного в гості. Школи закриті, нема потреби туди йти. Ходити можна тільки до найближчого сусіда, Мусі Файбишенка… Суцільний водевіль", – писав Шевельов в автобіографічному есе "28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому".

 

Коли ж у Харків прийшли нацисти, у Шевельова, як у етнічного німця, була змога полегшити своє голодне становище, записавшись до фольксдойче – німецької народності. Але він вдруге пішов на принцип і знов записався українцем – напівголодним, але не зламаним.

 

У 2013-му Добкін із Кернесом найбільше закидали Шевельову "колаборантство з фашистами" у вигляді роботи в агітаційній газеті "Нова Україна", що виходила в Харкові в часи окупаційної влади. Шевельов і справді написав до неї 20 статей. Харківський історик і журналіст Філіп Дикань у Харківському обласному державному архіві, де зберігаються оригінали цієї газети, ознайомився з усіма цими статтями, чого так і не зробили харківські очільники.

 

Перелік статей Юрія Шевельова для "Нової України" / Фото: Філіп Дикань

 

"Отже, всі статті Юрія Шевельова в "Новій Україні" є суто культурологічними, присвячені українській мові, письменникам та мовознавцям. Два винятки – "Брудні наміри більшовиків" та "Замість рецензії (Міркування в театральній залі)". Перша замітка... про вошів. Точніше, про антисанітарію, яка панувала за радянської влади і могла стати причиною епідемії у Харкові навесні 1942-го. Друга – враження від відвідування опери у драматичному театрі. Власне не від самої опери, а від поведінки публіки. Ось цю останню статтю "Замість рецензії" сам Шевельов приводив у своїх спогадах "Я-мене-мені (І довкруги)" як ту єдину, за яку хоч якось зміг ухопитися КДБ у своїй кампанії з очорнення вченого в очах американських та європейських колег", – писав Філіп Дикань у 2013 році.

 

Ось що писав про те, що обурило кадебістів сам автор: "Німці сиділи тихо й слухали музику й співи, може, смакуючи екзотику італійської опери мовою місцевих "дикунів". На горішніх поверхах стояв гамір розмов, шумні реакції на сценічну дію, навіть де-не-де відбулися бійки. Я протиставив дві поведінки й ставив німецьку поведінку в зразок харківській "гальорці". І це був найбільший "доказ" співпраці з нацистами, який радянська влада змогла відшукати в публікаціях Шевельова.

 

Стаття Шевельова "Замість рецензії" в газеті "Нова Україна" / Фото: Філіп Дикань

 

Визнання в еміграції

 

"Я не мав ніякого бажання брати участь у цій безглуздій війні двох диктаторів і пишаюся тим, що таки не брав", - писав у спогадах Шевельов. У 1943 році Юрій із матір’ю покинули харківський будинок "Саламандри" і перебралися до Львова, а звідти – до Європи та США.

 

У 1950-х роках науковець працює в Колумбійському і Гарвардському університетах, пише кілька фундаментальних праць з української лінгвістики, які буквально перевернули існуючі тоді уявлення про слов’янські мови. 

"Усе це грандіозне дослідження здійснено було на еміграції в ті роки, коли здавалось, що незалежної України вже не буде ніколи, а мова, оголошена за Хрущова "неперспективною", вимре максимум за два покоління. А Юрій Шевельов щодня ішов в університет, в бібліотеку, і тихо й несхитно, з упертістю "династичного військового" ("служіння і аскеза"!) здійснював переворот у слов'янському мовознавстві", - розповідає письменниця і поетеса Оксана Забужко, що називає себе "духовною внучкою" науковця, і яка в січні гостювала в домі Шевельова в рамках Харківської літературної резиденції "Слово".

 

У ті роки в Америці існувала ідея панування російської мови над усіма слов’янськими мовами, яку відстоював учений Роман Якобсон (за однією з версій, кремлівський шпигун на Заході). Шевельов довів, що Якобсон помилявся. "Він першим науково довів, що автохтонні населенці територій від Сяну до Дону (саме так!) приблизно від VI ст. н.е. розмовляли однією мовою – тою, яка, попри все розмаїття говірок і діалектів, може цілком підставно бути класифікована спочатку як "протоукраїнська", потім як "ранньо-", "давньоукраїнська", і нарешті, більш-менш від ХV століття – уже як сучасна українська мова", – пояснює Оксана Забужко.

 

До сьогодні жодна слов’янська мова, окрім української, не здобула такого ґрунтовного дослідження своєї фонологічної системи. Перевершити кропітку працю Шевельова ще ніхто не спромігся.

 

У відповідь на аргументований труд, який Якобсон був не в змозі спростувати, він звинуватив Шевельова в колабораціонізмі з фашистами. Але той у демократичній Америці подав у суд за наклеп і виграв його. Зараз теорія Шевельова визнана в усьому світі, а Якобсон залишився в пам’яті лише як його запеклий та заздрісний суперник.

 

Кожен харків’янин мусить обирати

 

Настоятель храму Іоана Богослова отець Віктор Маринчак, відомий у Харкові як "священик Євромайдану", що освячував і першу, і другу меморіальну дошки Юрію Шевельову, вважає, що той вчинив справжній науковий подвиг.

 

"Через свою концепцію Шевельов став ворогом №1 для радянської влади. Він був гнаний і переслідуваний вже за кордоном. В Америці його цькували в наукових колах за його позицію, адже вона суперечила поширеній по всьому світі позиції, яку ще Катерина ІІ продиктувала, а російські науковці потім століттями слухняно підбирали під неї факти – позиції щодо панівної ролі російського народу серед усіх слов’янських народів. А Шевельов її повністю спростував, і це його науковий подвиг", – каже Віктор Маринчак.

 

Отець Віктор Маринчак (зліва) на освяченні дошки Шевельову у 2013 році

 

"Кожен харків’янин обирає, за Україну він чи ні. Десь на Волині чи Галичині у тебе немає особливих мотивацій для вибору – тебе середовище так чи інакше примушує. У Харкові це завжди свідомий вибір, вибір, який вимагає мужності", – вважає Маринчак.

 

Але чим же так дратував і досі дратує деяких представників "верхівки" та пересічних "диванних" експертів-харків’ян наш видатний земляк? На це питання спробували відповісти ініціатори культурних проектів "П’ятий Харків" та "Резиденція "Слово" Сергій Жадан та Олександр Савчук. "Чому постать Шевельова досі дратує? По-перше, це дихотомія, яка існує в мізках українців – є наші і є німці. Якщо ти залишився при німцях, ти вже не наш. Це чорно-біле сприйняття дуже просте, воно легко лягає всім, і це виховувалося в нас не лише в 1970-80-ті, а й у 1990-2000-ні роки", – каже Олександр Савчук, видавець книг Юрія Шевельова.

 

Видавець Олександр Савчук

 

По-друге, історія успішного і модерного українця, яким був Шевельов, дратує наших співвітчизників. Українець повинен бути гнаним і голодним, а не любити французькі ресторани, як Шевельов, пояснюють Савчук із Жаданом.

 

Запізніле "вибач"від невдячного міста

 

Але як би там не було, а ім’я Шевельова повертається до Харкова. У День злуки, 22 січня 2022 року, на Сумській, 17, була відкрита відновлена меморіальна дошка Юрію Шевельову. Це вже друга спроба за останні 10 років увічнити пам’ять видатного науковця у його рідному місті. 

 

Відновлена меморіальна дошка / Фото: Ірина Бондаренко

 

"Харківська громада в 2013 році поставила Шевельову спільнокоштом меморіальну дошку на домі, де він виріс і прожив з 1915-го по 1943-й. Не ми розбивали цю дошку кувалдами одразу по встановленню – це робили люди, які вже тоді, восени 2013-го, були впевнені, що "Харків здадуть". А хрін вам, вилупки. Тож вітаю з відновленою дошкою на "Саламандрі", і з Днем Соборности нас усіх", – написала на своїй сторінці у Facebook Оксана Забужко.

 

Юрій Шевельов / Фото: Історична правда

 

Читати також: Юра Зойфер: Харків’янин, який передбачив фашизм і якого вивчають в австрійських школах

 

Юрій Кнорозов: Як харків’янин відкрив світу цивілізацію майя