Між розбитими дошками та культурними ініціативами: Чому Харків відмовляється від науковця світового рівня

Харківський науковець Юрій Шевельов зміг доволі чітко артикулювати антигуманність більшовицької системи, на яку певний час був змушений працювати

Між розбитими дошками та культурними іні…

Уродженець Харкова Юрій Шевельов – всесвітньо відомий славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик. Свого часу він брав актину участь в науковому та культурному житті української еміграції, викладав в Гарвардському та Колумбійському університетах. Шевельов є автором низки фундаментальних мовознавчих праць. Зокрема, він видав науково обґрунтовану періодизацію хронології історії української мови, яку підтримує більшість українських мовознавців.

Разом із тим, його ім’я довго залишалося невідомим для пересічних харків’ян. Літератори, науковці, культурні діячі та активісти чимало зусиль доклали задля популяризації здобутку Шевельова серед мешканців міста. Вони влаштовували публічні читання, поширювали його роботи та реалізовували мистецькі проекти, присвячені особистості філолога. Однак повернення Шевельова до рідного міста залишалося доволі непростою справою.

Постать Шевльова

"Шевельов ніколи не приймав радянську владу, – розповіла заступниця директорки Харківського ЛітМузею Тетяна Пилипчук. – Його спогади відрізняються надзвичайною чесністю. Бо коли ми самі себе описуємо, нам хочеться здаватися кращими, ніж ми є. А Шевельов досить чесно описував своє життя. І він, можливо, був єдиним, хто публічно визнав, що його завербували в НКВС, що він був змушений доносити. У своїх спогадах Шевельов описував, як намагався уникнути цього примусу, як хотів вижити і при цьому залишитись людиною в цій нелюдській системі. Чому його есе "Четвертий Харків" може бути для нас актуальним? Шевельов на собі пізнав антигуманність більшовицької системи і, власне, дуже добре описав її механізми. Очікуючи на визволення від радянського тоталітаризму, Шевельов не захотів евакуюватися, коли нацистська влада в Харкові замінила радянську. Він не приймав радянську систему та сподівався, що німці як культурна нація принесуть це омріяне визволення. Він і тут помилявся. Про це Шевельов досить чесно пише у своїх мемуарах: коли він прочитав творіння Гітлера "Mein Kampf", то зрозумів, що радянська та нацистська системи подібні. Але в окупованому Харкові він був змушений працювати, щоб вижити. Його діяльність не пов’язана ані зі стратами, ані з насильством над людиною. Що в принципі для Шевельова було неприйнятним".

Юрій Шевельов виїхав до Америки

За її словами, період життя Шевельова за нацистської окупації був ретельно досліджений. Цей час розібрали на фрагменти, аби зрозуміти, чи був Шевельов колаборантом. Як зазначила Пилипчук, Шевельов був людиною, яка намагалася вижити між двома тоталітарними режимами. А коли він емігрував на Захід, то в Радянському Союзі став вважатися зрадником.

"Для деяких харків`ян постать Шевельова залишається, на жаль, неприйнятною, контроверсійною, – розповіла Пилипчук. – Хоча важливо, що вже з’явилася меморіальна дошка на будівлі харківської Спілки письменників. Він отримав Шевченківську премію, що вже мало би його легалізувати. Але Харків чомусь його дуже важко повертає собі… Це справді вчений світового рівня – лінгвіст, літературознавець, театрознавець. І сама ситуація, коли Харків виштовхує мислителя такого рівня, для мене як харків’янки болісна. Його твори, я вважаю, все ще актуальні".

Живучи в США, Шевельов підтримував зв'язок із українськими науковцями та літераторами. Після проголошення незалежності він неодноразово бував в Україні. Завітав філолог і до рідного Харкова. За словами Пилипчук, його візити справляли незабутнє враження.

"На щастя, він ще був у змозі подолати такий довгий шлях із США до України, – згадувала вона. – І він неодноразово бував у нашому музеї, листувався з його представниками. І це та історія, яка була для нас на початку 90-х дуже живою і важливою. Ви знаєте, він дуже мудра людина, виважена та спокійна. Це мої такі студентські враження від нього. Схоже спілкування було з Євгеном Сверстюком. Людина, яка має колосальний досвід і вміє узагальнити його в об’ємних і точних судженнях та передати іншим. Він дуже чітко формулював свої думки. Не можна сказати, що ми багато спілкувалися. Знаєте, коли ти студент, Юрій Шевельов бачиться тобі недосяжним. Але він відкрито йшов на контакт. Та ми, можливо, не наважувалися спілкуватися з ним".

Епопея з дошкою

Зазвичай, на будинках, де колись народилися чи проживали визначні особистості, встановлюють пам’ятні дошки. Що стосується Юрія Шевельова, то пам’ятний знак на Будинку Саламандри на вулиці Сумській, де колись мешкав філолог, спромоглися встановити тільки у 2013 році. Та і той проіснував недовго. Екскурсовод та координаторка громадської ініціативи "Мандруймо Україною" Вікторія Склярова розповіла, як свого часу стала ініціаторкою встановлення пам’ятного знаку. За її словами, ідея зародилася в 2011 році. Тоді до Харкова завітала відома українська письменниця Оксана Забужко зі своїм авторським вечором. На ньому літераторка презентувала книгу "Листування на тлі доби", до якої увійшли вибрані листи – її та Юрія Шевельова.

Оксана Забужко видала вибрані листи Юрія Шевельова

"Пані Оксана сказала: "Харків подарував Україні протягом трьох століть трьох видатних гуманітаріїв: Григорія Сковороду, Олександра Потебню і Юрія Шевельова", – згадувала Склярова. –  Це надає Харкову право бути в переліку видатних інтелектуальних центрів. Але, на жаль, ми не цінуємо тих велетнів, тих людей, які за нашими спинами. Ми їх не пам’ятаємо гідно. Не те що б на пам’ятник, а навіть на пам’ятну дошку не спромігся Харків".

Ідею встановити пам’ятну дошку підтримали учасники Харківського історико-філологічного товариства. До них приєдналися науковці та культурні діячі міста. Серед них, зокрема, був письменник Сергій Жадан, професори Ігор Муромцев та Ігор Михайлин, віце-президент Фонду національно-культурних ініціатив ім. Гната Хоткевича Костянтин Черемський і не тільки. Ними був створений стратегічний план щодо повернення Харкову постаті Юрія Шевельова. Учасники ініціативної групи поклали чимало зусиль на популяризацію ідей філолога. За три роки їм вдалося зібрати кошти та всі необхідні документи. Відкриття дошки запланували на 5 вересня 2013 року. Напередодні знакової події активістам зателефонували з виконкому і виснули вимогу щодо її демонтажу.

"Ми принесли квіти, рушник, – згадувала Склярова. – І урочисто відкрили дошку. Виступили депутати, літератори, науковці, які особисто знали Юрія Володимировича. Виступили учасники ініціативної групи. І рівно 20 днів, які вона прожила в нашому місті, Харківська міська рада отримувала телеграми з-за кордону та з різних куточків України від шановних професорів, філологів, філософів, істориків на захист дошки. Але Геннадій Кернес вважав по-іншому. Він зібрав позачергове засідання міської ради, запросив тодішнього голову облдержадміністрації Михайла Добкіна на допомогу. Більшістю голосів було прийняте рішення звернутися до СБУ, щоб там надали довідку, чи був Шевельов колаборантом. Раніше Шевельов отримав в Україні Шевченківську премію. Звичайно, це питання вивчали".

У Харкові дошка Шевельову простояла недовго

Але буквально за півгодини після голосування Кернес підписав наказ. Харківські журналісти, які були присутні на сесії міськради, згодом проходили повз Будинок Саламандри. Вони побачили, як група людей розбила кувалдою дошку. На прохання журналіста представитись чоловіки назвалися комунальниками. Однак після дзвінка до комунальної служби виявилося, що подібного наказу ніхто не давав. Відео того дикого "демонтажу" облетіло всю країну.

"Люди були просто приголомшені тим, що відбувається в Харкові, – розповіла Склярова. – На телебаченні наш "всюдисущий" Савік Шустер вирішив присвятити впуск передачі "Свобода слова" саме подіям у Харкові. І сумно було через те, що з ефіру прозвучали неправдиві слова Михайла Добкіна. Савік Шустер не дав дозволу Ігорю Михайлину і Володимиру Панченку (представникам ініціативної групи), які до нього звернулися в перерві, це спростувати. Після того дуже багато людей у Харкові були впевнені у правдивості слів високопоставленого чиновника".

Знесення пам’ятної дошки відомому філологу привернуло увагу громадськості до його постаті. За словами Склярової, люди в різних містах України почали цікавитися його роботами. Більшої популярності Юрій Шевельов набув за часів Євромайдану. Склярова згадувала, як на харківському Майдані Свободи студенти ділилися власними візіями щодо майбутнього свого міста, а кращі спікери отримували "Триптих про призначення України" Шевельова. На Майдані часто обговорювали ідеї філолога. Причому такі читання мали вплив не тільки на самих учасників. Міліціонери, які охороняли їхні акції від провокацій, згодом підходили до організаторів та просили подарувати їм книгу. Як зазначила Склярова, після завершення Майдану 10% харківських правоохоронців займали проукраїнську позицію. Серед них були ті, котрі охороняли периметр Майдану.

Невідомі ламають пам'ятну дошку Шевельову

"Сучасність, вплив та важливість ідей Юрія Шевельова саме в тому, що вони допомагають нам стати собою, – підкреслила Склярова. – Не "пересічними громадянами". Вони допомагають людині відчути себе особистістю… І в тому для мене значення Юрія Шевельова, що він допомагає харків’янам, молодим поколінням через вивчення нашого літературного, мистецького авангарду, нашого чудового курбасівського театру "Березіль" і його авторів відчути свою ідентичність. Бо цю ідентичність забирали дуже наполегливо багато століть. І тепер повертати її подекуди складно. Але в Шевельова дуже сучасна мова, сучасна думка. І вона зрозуміла і людям зі старшого покоління, і поколінню молоді. Він цитує в своїх есеях раннього Тичину, Миколу Хвильового, розповідає про якісь важливі для культури міста події. Важливі і його мемуари для розуміння нашого міста, яким воно було на початку ХХ століття і майже до його кінця. І важливі його есеї, які надихають нас замислитись та проаналізувати те, в якому суспільстві ми існуємо. І чого б нам хотілось для України".

У пошуках П’ятого Харкова

"Особисто мені не подобається, коли есеї Шевельова сприймають як якусь політичну програму, програму до дій або те, що потрібно практично втілити, – зазначила Пилипчук. – Шевельов був мислителем. І він показав у дещо укрупнених метафорах своє бачення історії нашого міста. І осмислив цю історію по-своєму. Він дуже добре препарував радянську систему і показав, чим є Радянський Союз. Можна по-різному оцінювати його міркування. Але те, що його варто перечитувати, що варто брати до уваги та включати його міркування у наші сучасні пошуки П’ятого Харкова – це для мене очевидно".

"П’ятий Харків" – це одна з останніх культурних ініціатив, присвячених постаті Юрія Шевельова. Це спільний проект Сергія Жадана, Літературного Музею та Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. У його межах пройшло чимало цікавих лекцій та публічних дискусій за участі літераторів, урбаністів, громадських діячів. Вони говорили про власні візії Харкова, про використання публічного простору, про впливові та невидимі спільноти міста, політику пам’яті тощо. За словами організаторів, цей проект є спробою знайти міську ідентичність харків’ян. Як зазначила Пилипчук, "П’ятий Харків" має на меті також актуалізувати і постать Юрія Шевельова та все те коло питань, пов’язаних з поверненням його до Харкова, до нашої культурної пам'яті.

Сергій Жадан проводить зустріч зі студентами ХНУ імені Каразіна

 

Назва цього проекту є відсилкою до відомого есе Шевельова "Четвертий Харків", де він, зокрема, розмірковує про етапи розвитку міста. У своїй роботі філолог розділив історію існування Харкова на чотири етапи. Перший Харків датувався другою половиною ХVІІ – початком ХІХ століття. То було місто слобод, хуторів та ремісників. Другий Харків розпочав своє життя з другої половинити ХІХ століття. Це було провінційне купецьке місто, яке жило на периферії Російської Імперії. Проіснував він до початку ХХ століття. Третій Харків, за словами Шевельова, став містом буйного ренесансу української духовності 1920-х років. Згодом його знищила радянська тоталітарна система. На зміну йому прийшов Четвертий Харків, який знов повернули в стан суцільної московської провінції. За словами філолога, то було місто "старої молоді, обивателів-слимаків, де необхідно думати одне, а говорити друге; говорити одне, а робити друге, де банкрутство слів породжує банкрутство смислів, де панують обережність, забріханість, цинізм, егоїзм і в глибині душі людина відчуває: щастя нема, народу нема, батьківщини нема".

Щоправда, в есе все ж таки знайшлися й оптимістичні ноти. Там Шевельов ділиться своїми мріями про П’ятий Харків – чудове місто, яке він бажає бачити в майбутньому. За словами Шевельова, він буде величним і суверенним. Такий П’ятий Харків має стати духовою столицею, осередком української ідеї.

"Для мене П’ятий Харків – це місто можливостей, – поділилася своїм баченням Пилипчук. – Я можу говорити банальні речі, але хочеться, щоб в нашому місті кожен міг самореалізуватися, кожен міг знайти своє місце. Щоб місто не витісняло свої мешканців. Мені хочеться, що не було такого поняття, як "більшість" та "меншість", а були дуже різні групи зі своїми бажаннями, баченням, потребами – і вони могли би задовольняти ці потреби і при тому комфортно співіснувати. Щоб не було такого поняття, як "маргінали" (принаймні, з негативною конотацією). Щоб місто розвивалося так, коли кожен може почуватись задоволеним. Мені здається, що сьогодні нам задають певні сценарії, в які не кожен може вкласти своє життя. Навіть такими меседжами як "Успішний Харків". Як на мене, Харків не дає сьогодні достатньо можливостей для того, щоб кожен міг реалізувати свої мрії, свій потенціал, своє бачення. Я бачу Харків як місто, де справді комфортно кожному. І де над поняттям успіху превалює поняття щастя. Я за успішні справи і щасливих людей".

Розбита дошка Шевельову в Харкові

"Для мене П’ятий Харків – це Харків вільних людей, – зазначила Склярова. – Харків традиційно був містом вільних людей, які приїжджали під час Руїни з Правого берега Дніпра. Люди, які тікали від своїх поміщиків та хотіли жити вільно. Для мене П’ятий Харків – це Харків вільнодумних людей. Для яких бути вільним означає відчувати відповідальність за свою родину, будинок, вулицю, район, за своє місто, за свою країну. Фактично можна сказати, що і за землю, за екологію нашої планети. Тобто це люди вільні. Вони не є в якихось стислих рамках. Вільною може бути людина, навіть якщо вона ув’язнена. Бо вільна її думка, вільне її ставлення до життя в різних його проявах. П’ятий Харків – це місто самостійних, вільних людей, відкритих, позитивних. Мені здається, що це місто, в якому не буде нарікань людей із подібними поглядами один на одного. Або на владу, або на обставини. Це буде місто таких людей, які будуть відчувати: якщо щось на твою думку не так, виправ або почни, ініціюй. І люди тебе підтримають".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"