Міжнародні ОЗУ і шалена контрабанда: Як кримінал скористався незалежністю України

Тридцять років тому розпалася найбільша імперія в новітній історії — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Розділилися уряди та еліти, з'явилися нові гроші і назви, нові кордони, митниці й кримінальні кодекси. Наша країна отримала незалежність 24 серпня 1991 року.

Політичний процес розпаду колишнього Союзу відбувався непросто і болісно. Грошові й ринкові реформи, грабіжницька приватизація, гіперінфляція, дефолти, руйнування правоохоронних і судових систем торкнулися буквально усіх колишніх республік. А ще моторошні й криваві конфлікти між колишніми сусідами. Навіть не "конфлікти", а повноцінні війни. Але, на диво, саме ці деструктивні процеси живодайно вплинули на злочинний світ, що і не думав розділятися. Радше навпаки, на тлі повного безладу і плутанини професійні злочинці стали більш консолідованими, з'явилися нові суперприбуткові напрямки в цій сфері діяльності, нові злочинні спеціалізації та зв'язки. Кримінал поза політикою, кримінал за прибуток!

Кордони. Митниці. Мита

На появу нових кордонів, досить умовних тоді, першими відреагували контрабандисти. Різницею в законах, митах і, відповідно, цінах, цілковитою ілюзорністю кордонів нерозумно було б не скористатися. Відтепер переміщення товарів між колишніми республіками без сплати всіх належних зборів обіцяло криміналу величезні прибутки. Причому про контрабандні маршрути з Європи і Китаю ще і не думали.

Починалося з паливно-мастильних матеріалів, алкоголю і сигарет. І Харків, як один із найбільших транспортних вузлів колишнього СРСР, одразу став лідером.

Обсяги переміщуваних товарів приголомшували. З Росії йшли поїзди з бензином і соляркою, назад – ешелони з цукром і горілкою. Дрібні контрабандисти теж не ловили гав.

Типова картина на початку 1990-х, "контрабанда по-харківськи"

Перша ранкова електричка на Білгород. З Південного вокзалу "стартують човникарі" з горезвісними картатими торбами. В торбах – буханці чорного "українського хліба", горілка, цигарки. Хоч пасажирів дуже багато, третина останнього вагона не зайнята. Міцні хлоці просто не пускають "човникарів". Електричка рушає, але за Північним постом раптом незаплановано зупиняється, можливо, щось поламалося... Незапланована зупинка, але досить слушна — уздовж шляхів, саме навпроти потрібного вагона лежать штабелі п'ятдесятикілограмових мішків із цукром (спасибі машиністові). Молодики миттєво відчиняють вікна (які в реальності взагалі ніколи не відчинялися), також відчиняються двері в останньому тамбурі.

Тонни цукру в мішках заносяться у вагон протягом якихось 5-6 хвилин, і електричка рушає. Українські митники до останнього вагона не доходять, можливо, втомился.

Після українського кордону на першому ж переїзді знову "незапланована" зупинка. В межах видимості – розв'язка сільських доріг, чекає вантажівка і ті, що "зустрічають". Мішки з цукром так же бадьоро виносять із вагона, "вантажники" з вагона перекидають мішки тим, що приймають із РФ. Взаємодію налагоджено досконало.

Висновок: поява кордонів і митниці — кримінал має безперечний зиск.

Купони, "зайчики", рублі та "ВКВ"

З набуттям незалежності у новостворених і незалежних державах виникає потреба у власних грошових знаках. Практично одразу на ринках і вокзалах з'являються нові "міняйли" – "купонщики", прообраз кримінальних банкірів. Обивателі, недосвідчені в ринкових відносинах, здивовані – як можна торгувати грошима?! Можна, і напрочуд успішно.

На Південному вокзалі з'являється нова "робота" – обмін "в лоб". "Працюють" так. Нічний потяг, сонні, пробуркані прикордонниками і митниками пасажири. Вагонами рухаються "міняйли" із пропозицією поміняти гроші на українські купони. Скориставшися нестабільним станом сонних пасажирів і поганою поінформованістю про курс, можуть поміняти, наприклад, російські рублі на купони за курсом 1:1, тоді як офіційний курс – 1:2 і більше.

Скасування кримінального переслідування за валютні операції і практична відсутність офіційних пунктів обміну — ідеальні умови для появи "ломщиків". Та хоча "ломщик" як злочинна спеціалізація існувала давно, на початку 1990-х ця робота стає на потік.

Профі "ламають" руками поодинці, початківці з "розганяючими" ("розганяючі" – другі номери, що відволікають у слушний момент клієнта), "ламають" через барсетку і з "куклами", "перевертають" і "перетворюють" стодоларову купюру на однодоларову. Авторитетний "ломщик" Саша Малиш із Благбази запевняв, що знає п'ятдесят способів "ломки" грошей.

Відзначився харківський шахрай Ігор Жаба. Жадані американські гроші тепер доступні, багатьом кортить їх отримати. Але їх майже ніхто не бачив і, без сумніву, не тримав у руках. Жаба купував календарі "п'ятдесят доларів", розшаровував і відділяв непотрібний бік із календарем, а дві половинки з жаданним написом Fifty Dollars просто склеював і продавав охочим. І купували! Хоча два боки були абсолютно однакові... й іноді недбало проглядав клей.

Висновок: поява різних валют нових незалежних держав, дозвіл на купівлю іноземної валюти — однозначний зиск для криміналу.

Іномарки. Падіння "залізної завіси"

Ширяться чутки, що безтурботні та довірливі європейці до 1991 року залишали свої автомобілі незамкненими.

Із настанням незалежності та ринкових відносин у країні з'явилися люди із "безсоромно великою" кількістю грошей. Ті, що встигли запопасти ласий шматок від зруйнованої радянської системи, кооператори, бізнесмени, бандити і просто корупціонери, яким терміново треба було забезпечити автотранспорт, що пасував би їхньому "високому статусу". З'явилася нагальна потреба в 600-х мерседесах, 735-х BMW, джипах Grand Cherokee і просто гарних машинах, якими для наших недосвідчених громадян були практично всі іномарки.

І, певна річ, з'явилися охочі ці потреби задовольнити. Причому викрадення авто і переправлення через кордон із подальшим перепродажем – перша злочинна комбінація після розвалу соціалістичного табору, на якій заробила міжнародна злочинна кооперація. Німецькі "специ" викрадали у безтурботних бюргерів "мерси" і "бехи" і переправляли їх до Польщі. Польські умільці переробляли номери та документи, а українські "гонщики" переганяли їх через кордон. А ось безпосередньо продаж крадених іномарок на місцях брали під контроль недавно створені кримінальні угруповання.

У Харкові на початку 1990-х з приводу придбання престижної іномарки поінформовані зверталися до Олега Бєшеного. Бєшений був досить відомим у кримінальному Харкові, йому довіряли. І, певна річ, покупці були люди непрості.

Так було до того моменту, поки в місто не наскочила київська "Кобра" (спецназ ДАІ, гроза для водіїв-порушників попри статус і привілеї, що має на той момент сучасні засоби для визначення викрадених автомобілів). Для більшості клієнтів Бєшеного те, що машини були вкрадені в Німеччині, не було новиною, а от про те, що дорогу машину можуть просто забрати на трасі, Олег Бєшений не попереджав.

Коли заарештували перші десять машин, Олега почали шукати і знайшли. Бєшений комусь повернув гроші, комусь визнав борг. Коли рахунок заарештованих машин перевалив за другий десяток, Олег Бєшений просто зник.

Висновок: з отриманням незалежності колишніми республіками наші викрадачі вийшли на зовсім інший, міжнародний рівень. Прогрес і розвиток міжнародних зв'язків.

Це лише кілька прикладів реакції криміналітету на зміни в політичному ладі країни. Але можна впевнено сказати, що ті злочинні схеми, які вже буквально інтегровані в державну систему, виникли саме з приходом незалежності.

Читайте також: Міліцейська "Біла стріла": Хто відстрілював бандитів у Харкові.