Міліцейська "Біла стріла": Хто відстрілював бандитів у Харкові

Суть така: особливо ідейні та нескорені співробітники правоохоронних органів і спецслужб, втомившись від свавілля і безкарності злочинних авторитетів, організували таємне товариство для радикальної боротьби з цими злочинними авторитетами шляхом їх прямого знищення, без суду і слідства, використовуючи свої особливі професійні навички, спеціальну зброю та спеціальні, доступні лише їм, засоби.

Віра в існування подібної організації підтримувалася реально великою кількістю смертей серед верхівки злочинного світу. Згадували "Білу стрілу" суто в кримінальних колах і серед правоохоронців. Зазвичай законослухняних громадян ця тема не цікавила. Вже набагато пізніше ця тема "вийшла в народ" і стала особливо популярною серед обивателів. Про "благородних міліцейських борців зі злочинністю" знімали серіали, писали статті та книги.

Харків. "Біла стріла". Середина 1990-х — початок "нульових"

Харків — місто з багатою кримінальною історією. Розвинена та прибуткова торгівля, найбільший транспортний вузол (навіть в масштабах колосального Радянського Союзу), найбільший у союзі "катран" (місце гри в карти на великі гроші), наявність у місті та передмісті виправних установ. Все це робило Харків досить бажаним і привабливим місцем для криміналітету. Кримінальний Харків стабільно ростив та поповнював злочинне співтовариство дуже серйозними і впливовими людьми. І "справи" в Харкові крутилися дуже серйозні. Проте наше місто все ж оминули серйозні розбірки і "стрілки" 1990-х. Загадкові вбивства представників кримінальної верхівки теж траплялися нечасто.

Але, все ж, у місті відбулась низка злочинів, після яких всерйоз заговорили про якусь "таємну організацію".

У 1996 році на Новоселівці був знайдений мертвим з трьома вогнепальними пораненнями кримінальний авторитет союзного масштабу, більш відомий у столиці РФ, Сергій "Какаду". У нього були зламані два пальці, а поруч знайдено гільзи від пістолета Макарова, табельної зброї міліціонерів. Виконавця знайдено не було.

Загадкова смерть Віті "Мохи" у тому ж 1996-му теж викликала багато запитань. "Необережне поводження зі зброєю", нібито нещасний випадок під час чищення рушниці.

У 1997-му у власній машині був застрелений молодий і перспективний авторитет Костя "Качмазов". Вбивця невідомий.

Але це лише нерозкриті вбивства, що обросли домислами та версіями.

Паша "Лящ"

По-справжньому по темі "Білої стріли" підірвав кримінальний світ Харкова в 1995 році Паша "Лящ". Уродженець Харкова, вихованець одного зі спортивних товариств міста, гарний боксер. У 1991-му перебрався до Криму, де з часом став одним з активних бойовиків найбільшого кримського ОЗУ "Салем". Незважаючи на те, що "Лящ" брав участь саме у кримінальному житті півострова, він підтримував дружні стосунки з багатьма харківськими авторитетами.

Коли "Лящ" у 1995-му з'явився в Харкові, навіть близькі друзі спочатку не впізнавали у засмиканому і схудлому неврастенікові минулого Пашу, безстрашного бійця. Від колишнього боксера залишилася лише тінь. І страх. Всі розмови були виключно про те, що в Криму лютує "Біла стріла", що "у мене за півроку двадцять друзів загинуло і пропало невідомо куди", і ще, що "нас усіх уб'ють". Спостерігати такий страх у людини, яка сама не раз бачила смерть, і за якою числилися відібрані у інших життя, було непросто.

За тиждень перебування в місті "Лящ" жодного разу не ночував у одному й тому ж місці двічі, завжди на ніч лягав на підлозі біля дверей з пістолетом на бойовому взводі під подушкою. Не повірити такому було важко, і багато хто повірив. Саме така поведінка кримського бійця змусила верхівку харківського криміналітету всерйоз замислитися про реальність "Білої стріли".

"Лящ" нав'язливо хотів втекти якомога далі, бажано за кордон. За тиждень він зник, і подальша доля його невідома. А кримінальний Харків залишився з чітким переконанням, що десь існує могутня, таємнича і безжальна "Біла стріла", від якої неможливо сховатися.

Правда чи легенда

Об'єктивно перша половина 1990-х дійсно пройшла під знаком неприкритого бандитського свавілля. Повністю дезорганізовані правоохоронні структури, куплені, аж до дрібних клерків, суди, відсутність матеріальної та й моральної підтримки у міліції. Дійсно бувало, що наряд не міг виїхати на місце злочину через відсутність пального на службовому транспорті.

Організована злочинність, навпаки, показала грандіозний підйом. Величезні кошти, які ринули у злодійські "общаки", воістину творили дива. Суддів і міліцейських начальників або залякували, або купували. Траплялись випадки, коли купували цілий РВВС, просто платили зарплату. Тобто за певну суму в місяць цілий райвідділ, від патрульного до начальника райвідділу, "не помічали" певних дій. Закрити впливового кримінального авторитета у ті часи дійсно було майже нереально.

От тільки ситуація різко змінилася у другій половині 1990-х. Ті співробітники відділів з боротьби з організованою злочинністю і всіляких спецпідрозділів, хто отримав майже необмежені повноваження, самі почали представляти реальну силу і загрозу не лише для "організованої злочинності", а й для громадян і бізнесменів.

Питання: навіщо вбивати непокірного лідера злочинного світу, якщо можна його "прилаштувати", щоб уже він платив? Згодом зайняти вищий щабель в кримінальній ієрархії і не бути "на зв'язку" з владою стало просто неможливим. У Харкові, наприклад, деякі міліцейські чини навіть не напружувалися з розшуком потрібних кримінальних елементів — їм просто телефонували і пропонували прийти "поспілкуватися" до кабінету. А часом і в ресторан, все залежало від авторитету... Звісно, такий контингент не найбільш поступливий для управління.

Але для особливо непокірних завжди залишалися дуже ефективні методи "умовляння". Завжди можна було підкинути наркотики, або взагалі безпрограшний варіант, — звинуватити у згвалтуванні.

Про масштаби провокацій саме зі "звинуваченнями у згвалтуванні" говорить такий факт: засуджені за статтею за згвалтування, м'яко кажучи, не користувалися повагою серед співкамерників. Але наприкінці 1990-х кількість засуджених за цією ганебною статтею авторитетних в'язнів було стільки, що "злодійський закон" було перероблено з формулюванням "це могла бути підстава", і до таких засуджених почали ставитися більш лояльно.

У підсумку у співробітників всіляких правоохоронних структур завжди було, є і буде маса способів покарати кримінального ділка, який зарвався, навіть не вдаючись до таких радикальних заходів, як ліквідація.

Ну, а про те, була чи ні "Біла стріла", вже ніхто ніколи не дізнається.

Читайте також: Оргзлочинність Харкова: Куди поділися "покотилівські", "новодомівські" і "залютінські"