Як Катерина ІІ знехотя дала життя українському театру в Харкові

Історія Харківського драматичного театру почалася з невеликого дерев'яного приміщення, побудованого до приїзду імператриці Катерини ІІ

Depo.
19 листопада 2017 17:00
ФОТО: depo.ua

Харківський академічний драматичний театр ім. Тараса Шевченка – одна з найвизначніших візитівок міста. За всю історію свого існування він "виховав" чимало талановитих діячів мистецтва. Сьогодні це один із найвідоміших театрів України, але два століття тому в невеликому дерев'яній хатці вечорами виступали актори-аматори та музиканти-любителі.

Із чого починався театральний шлях Харкова

Історія Харківського театру бере початок у XVIII столітті. Своєю появою він завдячує тодішньому губернаторові, який побудував до приїзду імператриці Катерини ІІ в Харкові велику залу. Після від'їзду імператриці в залі вирішили облаштувати театр. У театрі виконувалися комедії, опери, музичні номери та монологи. Вистави показували по вівторках та четвергах. Театр прожив недовго і вже зі смертю Катерини ІІ припинив своє існування.

"Друге життя" харківського театру почалося на початку ХІХ століття. На перехресті сучасної Театральної площі й вулиці Пушкінської звели нове приміщення храму мистецтв – широку дерев'яну мазанку, яка не опалювалася та освітлювалася сальними плошками. Але в Харкові знову почали грати вистави. І дуже швидко вони набули популярності за межами міста.

А вже 1841 року коштом відомого актора та режисера Людвига Млотковського на вулиці Сумській, 9, зводять перший у місті кам'яний театр. Драматичний театр будують за проектом відомого архітектора Андрія Тона. На той час він вважався одним із кращих в Російській імперії. Будівля освітлювалася гасовими лампами, а зала театру мала аж три яруси. Перший сезон відкрився 15 серпня 1842 року виставою "Федір Григорович Волков або День народження російського актора". Незважаючи на популярність театру, Млотковському не вдалося розплатитися з боргами за будівлю, і він виїхав до міста Орел. Театр викупила донька Млотковського, а наприкінці ХІХ століття заклад перейшов у власність міста.

У 1883 році будівля була реконструйована архітектором Болеславом Михайловським, який надав фасаду риси популярного на той час французького ренесансу. Цікаво, що ззовні за понад 130 років свого існування будівля театру майже не змінилася, а от всередині кілька разів зазнавала серйозних перебудов.

У 1910-1919 роках тут існувала антреприза під керівництвом Миколи Синельникова. У цей час театр дає поштовх кар'єрі деяких всесвітньовідомих діячів. Саме в драматичному театрі почала свій творчий шлях Клавдія Шульженко, а в оркестрі на скрипці грав Ісак Дунаєвський.

"Березіль"

На 20-ті роки минулого століття випадає чи не найяскравіший період в історії драматичного театру Харкова. У 1919 році він отримує статус Першого Радянського Драматичного театру, а в 1926-му до Харкова переводять найкращий театр радянської України – "Березіль".

Театр "Березіль" був заснований в 1922 році відомим режисером Лесем Курбасом. Свою назву він отримав на честь першого місяця весни. Курбас гаслом нового театру обрав слова Бьонстерне Бйорнсона: "Я вибираю березіль, тому що він буря, тому що він - бунт, з якого літо родиться!"

У театрі працювали багато відомих українських акторів: А. Бучма, М. Крушельницкий, Н. Ужвій, Д. Антонович, І. Марьяненко, Л. Сердюк. П'єси для театру писав друг Курбаса Микола Куліш. Його вистави славилися на весь театральний світ. Та у 1933 році Народний комісаріат освіти УРСР звинуватив Курбаса у політичних злочинах. Йому інкримінували "позицію українського націоналіста", а театр режисера-новатора обвинуватили в тому, що він "не зміг посісти відповідне місце в створенні українського радянського мистецтва". Курбаса відсторонили від керівництва театром, він поїхав до Москви. Але вже незабаром режисера заарештували та після суду в Харкові відправили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Разом із Курбасом жертвою радянського терору став і Куліш. Їх розстріляли в один день, у 1937 році на 20-річчя "Жовтневої революції" разом з 1111 ув'язненими в урочищі Сандармох.

Назву театру "Березіль" також репресували, і з 1934 року театру присвоєна назва Харківський академічний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.

Український театр з радянською пропагандою

Після репресій Курбаса театр очолив Мар'ян Крушельницький. Кардинально змінився і репертуар. Відтоді в драматичному театрі переважали п'єси, написані в манері соцреалізму, а західноєвропейський репертуар просто прибрали, власне, як і більшість класичних вистав. Тим не менш, акторам вдалося зберігати самобутність та навіть ставити п'єси українською мовою.

Подейкують, що саме актори театру ім. Шевченка позували під час створення пам'ятника Кобзарю, який розташований в Саду Шевченка і вважається одним з найкрасивіших пам'ятників Кобзарю в світі.

Під час Другої світової війни "шевченківці" активно працюють в евакуації у місті Кизил-Кия в Киргизії. А вже в 1943 році була створена фронтова бригада акторів, яку очолив Лесь Сердюк. Харківських артистів добре знали у військових частинах Першого українського фронту. Після визволення Харкова колектив повернувся додому і відкрив новий сезон на рідній сцені виставою "Богдан Хмельницький".

У 1947 році театру на дають статус "академічний", а в його репертуар повертаються класичні твори.

Не втрачає своєї слави театр і сьогодні. Зараз у приміщенні першого драматичного театру працюють три сцени й показують як класичні, так і новітні експериментальні твори. Крім того, в театрі працює музей, де зберігаються афіші, п'єси та навіть костюми відомих діячів мистецтва. Наприклад, у музеї можна побачити костюм, в якому 85 років тому виходив на сцену актор і режисер Мар'ян Крушельницький.

Більше новин Харкова читайте на Depo.Харків