Демографічна прірва та втрата пам’яті: Який відбиток на українцях залишив Голодомор

Окрім колосальних демографічних втрат, Голодомор завдав нищівного удару по культурі та ментальності українців. Про наслідки Голодомору та особливості дослідження однієї з найтрагічніших сторінок історії країни розповів старший науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Дмитро Байкєніч.

Якими були реальні масштаби Голодомору 1932-1933 років? Чи знаємо ми всю правду про ті події? Чи є дані, які довгий час залишалися невідомими для широкого загалу?

– Наш інститут створений з метою постійного дослідження передумов, впливу та наслідків Голодомору-геноциду. Власне, до цього часу опубліковано вже близько 20 тисяч різних досліджень. Це і статті, і збірники документів, і монографії, присвячені різним складовим цього злочину. Проте варто сказати, що є дуже багато речей, які ще не були досліджені. Переважну більшість із них складають архівні документи. В архівах зберігається купа постанов, розпорядчих записок, якихось звітів, які несуть більш уточнену інформацію. Інформацію локальну, з якихось районів та населених пунктів. Завдяки якій ми можемо розуміти, що насправді відбулося в тій чи іншій місцині. Риторичними залишається чимало питань. Через те, що вони малодосліджені або малопідтверджені документальними фактами. Серед них, власне, інформація про кількість втрат під час Голодомору. Якщо на початку підняття цієї теми у 1980-х роках розмова йшла про кілька мільйонів, то з часом історики знаходили документи, які підтверджують багатомільйонні втрати. Сьогодні ми можемо говорити про 10 мільйонів. Можливо, їх було навіть і більше.

Багато зараз з’являється інформації про організаторів та виконавців Голодомору. 13 січня 2010 року в Апеляційному суді Києва визначили організаторів Голодомору. А про виконавців досить мало ще сказано. Хоча вони були другою ланкою, яка виконувала всі ці розпорядження на місцях. Є багато питань, які можна продовжувати досліджувати. І вони вносять більш чітке розуміння щодо того, що тоді відбулося.

Автор фото - австрійський інженер Александр Вінербергер

З якими труднощами зараз стикаються дослідники під час вивчення історії Голодомору? Чи всі архіви для них відкриті? Чи є дані про Голодомор, які зараз зберігаються на території Росії?

– У принципі, для дослідників відкрита більша частина архівів. Однак залишається якийсь незначний відсоток документів, який не призначений для розголошення. Але це справа часу. Цікавими є документи архіву СБУ, цікавими є документи, які передаються з-за кордону діаспорою. Це незначний відсоток, але він є. Усі розпорядження та накази про влаштування на території УРСР умов, за яких померли близько 10 мільйонів українців, надходили з Москви. І все це мало якось фіксуватися в документах. Частина документів із російських архівів так само оприлюднена у вигляді відсканованих копій. Але якщо ми візьмемо розпорядчі документи того ж Сталіна чи інших наближених до нього осіб, то побачимо, що в загальному переліку є пропущені документи. Або за хронологічним принципом, або за нумерацією сторінок справи. Тобто вони на даний момент залишаються таємними для дослідників.

Окрім цього, є багато цікавих документів, які так само мають стосунок до Голодомору. Це і направлення з Росії в Україну тих же самих "двадцятип’ятитисячників", направлення на заміщення якихось вищих посад, направлення, так би мовити, активу. Окрім того, нас би дуже цікавили документи, які розкривають питання масового переселення під час та після Голодомору на територію України. У ті населені пункти, які найбільше постраждали від геноциду і залишились, умовно кажучи, без робочих рук. А земля мала оброблятися. Тому було масове заселення росіянами та іншими народами території України. Багато дуже цікавих документів. Але, на жаль, поки що нам ці архіви недоступні. Ми користуємося тим, що було досліджено та оприлюднено ще років десять тому. Це те, що вони самі оприлюднили. Та що дозволяють оприлюднити в Росії.

Якими були наслідки штучного голоду для українців? І взагалі, як би склалася наша історія, якби його не було?

– Наслідки досить значні. Почнемо з того, що одним із основних наслідків стала значна демографічна прірва. Тільки в УРСР на початок 1932 року проживало понад 32 мільйони людей. Згідно з розрахунками демографів,українське населення добре відтворювалося. Приріст був навіть більший, ніж в тогочасних європейських країнах. Можливо, це і стало одним із чинників, які вплинули на погляди радянського керівництва – що кількість українців зростає, і це негативно може сказатися на загальній демографічній ситуації в Союзі. На даний момент ми можемо казати про 10 (і навіть більше) мільйонів жертв. Разом із тим, загинули люди не тільки в УРСР, а й на Кубані, де більшість населення так само становили українці. Демографічні наслідки важко оцінити, сказати, скільки зараз нас би було. Бо після Голодомору пішли подальші негативні події. У тому числі Друга світова війна, сталінські репресії 1937-1938 років. Але факт залишається фактом: після Голодомору населення значно зменшилося.

Автор фото – австрійський інженер Александр Вінербергер

Українці в Радянському Союзі за кількістю населення посідали другу позицію після росіян. І українська нація була вже готова стати як мінімум більш автономною від російської. Усе йшло до того, щоб вимагати більше автономії для України. Можливо, як це розглядали у Москві (і не безпідставно), це все рано чи пізно могло привести до незалежності. Тобто українська нація була досить потужною в історичному розумінні. Загалом, історики ніколи не говорять: "якби так, то було б інакше". Але у перспективі збільшення кількості населення, можливо, потуги національної еліти – і науковців, і духівництва, і митців – все це поставило би питання про незалежність України. І ми би її отримали набагато раніше.

Можна ще сказати про втрату індивідуальної та колективної пам’яті. Тут наклалися різні репресії, війни та загалом політика радянської влади. Вона залишила психологічний відбиток на українцях. Їх поведінка була спрямована на просте виживання в радянському середовищі. Розумієте, це створювало людину без роду та племені. Якою було легше маніпулювати. Втрата пам’яті була закладена радянською владою. Вона мала на меті стерти пам'ять поколінь. Стерти досвід батьків в боротьбі за українську державу часів української революції. Батьків, які протистояли радянській владі. Тут я маю на увазі повстання, які охопили територію України під час 1921-1923 років, досить великі та численні повстання 1930-х. Саме після Голодомору в середині 30-х років починають видавати методичні книжки для викладання дітям. І там всі надбання української нації було перекручено або замовчено. Про Голодомор в Радянському Союзі взагалі не писали аж до кінця 80-х років. Штучна втрата пам’яті давала можливість радянській владі вбити людям нову історію. Історію марксизму, сталінізму, ленінізму.

Ще один наслідок Голодомору – це штучна та швидка урбанізація України. Саме тоді склалася така ситуація, що кращі умови для виживання були в місті. Це було пов’язано з п’ятирічними планами, з індустріалізацією. У промислових центрах була потреба в молодих робочих руках, молодих фахівцях. Після Голодомору одним зі способів виживання став переїзд до міста. Особливо для молоді. Таким чином, на початку 30-х років дуже сильно зростає кількість міського населення. І радянська Україна з переважно аграрної держави перетворюється на аграрно-промислову республіку. Ця урбанізація вплинула на українську культуру. Люди, які виїжджали до міста працювати на заводах та фабриках, вони, як правило, опинялися в інтернаціональному середовищі. І як наслідок, вони з носіїв української культури перетворювалися на тих людей, яких хотіла бачити радянська влада. Тобто інтернаціональних, радянських. Забувалися народні звичаї, відкидалося святкування релігійних свят. Натомість поглиналася чужа для української нації культура.

Автор фото – австрійський інженер Александр Вінербергер

Також варто сказати про розірваний зв'язок поколінь, про втрату духовного зв’язку зі своїм родовим корінням. Люди були змушені обмінювати на їжу останні речі, які були пов’язані з родиною. Якісь коштовності, ікони, хрестики. Переривався зв'язок поколінь. Так, власне, створювалася ця радянська людина. І коли ми зараз спілкуємося з такими людьми та просимо їх розповісти історію своєї родини, розповісти про те, як рідні переживали події Голодомору, то вони кажуть, що такого не було. Тобто це є одним із наслідків втрати зв’язку поколінь. Так на мікрорівні ми втрачаємо історію України. Бо кожен міг внести якісь цікаві факти, розказати про події зі своєї точки зору. Які б доповнили нашу загальну картину.

Як Голодомор продовжує впливати на наше сьогодення?

– Щодо впливу на наше сьогодення. Тут варто згадати одного з відомих дослідників Голодомору Джеймса Мейса. Він зазначав, що в умовах винищення українського народу такі його споконвічні риси, як доброзичливість, ввічливість та чуйність, вони залишились у минулому. Натомість запанували байдужість та жорстокість. Нанесена психотравма досить серйозно змінила українців, українське суспільство. До Голодомору більшість українців спрямовували свої зусилля на індивідуальний підхід ведення господарства. Їм були властиві індивідуалістичні погляди. А це передбачало завзятість до роботи, це передбачало дуже багато складових, які в принципі вписувалися в тодішній європейський світ. Але не вписувалися в світ радянський, який створювали з Москви.

Українці для того, щоб вижити, щоб просто існувати, мусили набувати нових рис характеру. Як приклад, ми можемо назвати наше ставлення до землі. Люди отримали можливість самотужки працювати на землі, ставати фермерами. Але ми бачимо, що не кожен власник хоче її власноруч обробляти. А якщо він береться до цього, то обирає таку модель роботи, що дає результат одразу. Тобто власник не планує свою діяльність на багато років вперед. Тому що є непередбачуваність. Люди перестали планувати наперед. Я думаю, що це один із наслідків Голодомору.

Внаслідок цієї штучної історії та перекручування фактів люди і сьогодні сперечаються відносно того, чим був Голодомор та чи був він взагалі. Для таких людей це новина. Коли вони читають про Голодомор, у них йде протиріччя з тими засадничими речами, які вони отримали в радянській школі. Із тим, що їм розказували про створення та існування Радянського Союзу. Коли ми починаємо говорити про Голодомор, про ті події, які йому передували, про наслідки, про мільйонні жертви, про втрачені можливості – то вони не можуть цього сприйняти.

Якою має бути політика щодо збереження пам’яті про ті події? Як потрібно говорити з нашими сучасниками про Голодомор?

– Голодомор охопив більшу частину сучасної України. І жертви були по всій цій території. Незважаючи на те, чи це село було, чи місто. Нашим інститутом тільки за поточний рік реалізовано декілька проектів. Одним із них є мобільний додаток "Голодомор трекер", який показує, як Голодомор відбувався в Києві. Аналогічний проект був присвячений Харкову. Так само хочеться сказати про те, що Інститут дослідження Голодомору розробляє посібник для вчителів. Він має допомогти їм пояснити дітям всі складові Голодомору. Щодо політики, то тут має бути більше інформації. Зокрема, вона повинна розповсюджуватися і через Міністерство освіти. У школах про це також обов’язково мають знати.

Більше п’ятнадцяти років тому було започатковано дослідження наслідків Голодомору. Йдеться про жертви, про якісь пам’ятні місця. Тобто це краєзнавча робота. Також у всіх населених пунктах варто встановлювати імена загиблих. Я вважаю, що в музеях треба більше уваги приділяти темі Голодомору. Там має бути більше відповідних експонатів. Необхідно, щоб музеї висвітлювали цей процес та його наслідки. І загалом потрібно просто піднімати цю тему не лише до річниці сумної дати, але й протягом всього року.

Наші музей та інститут заробляють різний за сприйняттям продукт. Це й аудіо, і візуальний, і друкований контент. Все це поширюється. Просто хотілося побажати нашим співвітчизникам, щоб вони зацікавилися цією інформацією. А також говорили про це в колі родини. Для нас дуже важливим є зворотній зв'язок, дуже важливими є родинні спогади, якісь старі фотографії. Все, що стосується родинної пам’яті. Я думаю, що ця тема досить болюча, досить неоднозначна для сприйняття певної частиною українців. Але з часом, я думаю, ми прийдемо до розуміння того, що нам потрібно здолати ці наслідки. А це ми можемо зробити тільки тоді, коли остаточно зрозуміємо, що це проблема для всієї нації. А не лишень для тих, хто про це говорить.

Читайте також: Травма на століття: Чому для українців Голодомор став страшнішим за світову війну