Нехороший сигнал: Акторка Римма Зюбіна – про 80% зйомок для росіян, відмову від Тома Генкса і вплив пандемії на кіно

Днями у Харкові завершився міжнародний кінофестиваль документальних і художніх фільмів Kharkiv MeetDocs

Нехороший сигнал: Акторка Римма Зюбіна –…

Римма Зюбіна – українська актриса, телеведуча та громадська активістка. На її рахунку вже понад 150 ролей у кіно, серіалах і театральних постановках. Вона – володарка таких нагород, як "Київська пектораль" та "Золота Дзиґа". Головна ролі у фільмі Тараса Ткаченка "Гніздо Горлиці" принесла акторці міжнародний успіх. Зюбіна завітала до Харкова, де взяла участь у фестивалі Kharkiv MeetDocs.

Акторка розповіла Depo.Харків про те, які проблеми вона бачить в українському кінематографі та пояснила, чому завжди надає перевагу серйозному кіно та чому сучасна влада під кінематографом розуміє тільки заробляння грошей і розважання.

Римма Зюбіна провела майстер-клас у Харкові

Пандемія вплинула на всі сфери нашого життя. Розкажіть, будь ласка, як коронавірус сказався на кінематографі?

– Якщо говорити про кіно на період карантину, то майже всі проекти позакривалися, у зв’язку з тим, що карантин – це не тільки сидіння вдома, а й вплив на економічну ситуацію. Бо є проекти, які були заплановані до запуску, проте не запустилися. Бо годі розраховувати на те, що ми почнемо, а гроші хтось дасть або ми їх знайдемо. Економічно зараз потерпають всі, і я для себе зробила такий висновок: актор – це не найголовніша професія у світі. Лікарі зараз набагато потрібніші. І я спокійно до цього ставлюся. Я ставлюся до професії з такою мудрістю: є робота – значить є робота, нема роботи – так нема.

У мене були кілька дуже цікавих zoom-проектів. Ми читали п’єси з латиською продюсеркою Євгенією Шерменьовою. Там були зірки світового рівня, Лія Ахеджакова була в одному з них. Якщо б не карантин, то я би в такий проект ніколи не потрапила. Я там започаткувала читання казок, тому що ми колись писали казки для діточок з онкологією, писали, але не озвучували. І от під час карантину всі автори зробили таке відео. Були у мене також і театральні проекти, прем’єра відбулася у вересні, так що ми потрапили ще до такого піку. Але в жовтні скасувалися всі театральні вистави, тому що актори хворіли. А зараз я думаю, що попереду складніша ситуація, ніж була раніше.

У Харкові завершився кінофестиваль короткометражок

Відомо, що різного роду соціальні потрясіння неодмінно впливають на розвиток мистецтва. Як, на ваш погляд, змінився український кінематограф після Революції Гідності та початку війни?

– Кінематограф змінився. Я би ще сказала, що він відродився. Але останні результати пітчингу й те віроломство, яке проявляє сьогоднішня влада до кінематографу, є ознакою того, що, можливо, ще 2-3 роки кіно за інерцією якесь буде виходити. Те, яке було вже заплановане. Проте далі кінематограф зупиниться. У мене великий острах з цього приводу. І цього року на пітчингу в мене було кілька таких проектів, де я подавалася як актриса. Був там міжнародний проект з Томом Генксом, але коли міжнародні проекти з Томом Генксом нецікаві Україні, то це для наших зарубіжних партнерів нехороший сигнал. Просто ринок тоді розвертається та іде не в Україну. Він іде знімати в Болгарії, Румунії, в Польщі. А в Україну вони більше не зайдуть, коли партнери такі нестабільні. Нехороші тенденції зараз у нас у кіно.

А чому так склалося? Чому влада має таке ставлення до кінематографу?

– Мені здається, що сучасна влада під кінематографом розуміє тільки заробляння грошей і розважання. А на мій погляд, кіно – це щось зовсім інше. І ті комедії, які збирають повні зали, вони і так зароблять. Їм не потрібно давати державну підтримку. Це комерційні проекти. Люди завжди більше йдуть на комедії, ніж на драми та трагедії. Нам потрібно підтримувати наших молодих і талановитих кінематографістів. Тих, які знімають фестивальне кіно, які знімають артхаус. І зрештою кіно для думання. Бо ці вибори показали, що люди не хочуть думати. Кіно для мене – це не розвага. Бо іноді мені кажуть "Ах, таке важке кіно". А я кажу, що іншого я не дивлюся. Насправді, коли я бачу, що перед мною легковажна комедія, то я одразу це вимикаю.

Що потрібно зробити, щоб серйозне кіно випускалося?

– Поки що таке кіно ще знімається. Поки що є такі проекти. Тільки тут потрібна підтримка держави. Це має бути державна політика. Це культура, це розвиток. Або ми піднімаємо глядача на якийсь рівень, або опускаємося до його розважання. І це саме задача державної політики країни. Бо якщо таке кіно не буде фінансувати держава, то це ніхто не буде робити. У нас немає такої кількості багатих людей, які дають гроші на кіно, у нас в Україні немає таких меценатів. Вони є в інших країнах, але не у нас. Тому це лишень державна політика має бути. Має бути розвиток розумного громадянина. Можливо, зараз вигідно мати нерозумного... Перетворити нас на стадо. Ну, тоді вони прекрасно виконують свою задачу.

Римма Зюбіна відвідала Харкові в межах кінофестивалю Міт Докс

Як кінематограф має реагувати на актуальні проблеми та виклики?

– Якщо ми говоримо про українське кіно, то воно у нас реагує на всі ці виклики. Воно якраз дуже соціальне. Можливо, такий ось легковажний глядач закидає, що там йому мало радості та комедії. Документалістика у нас дуже сильна. У нас війна показана з різних боків, з різними очима. Я ж скажу, що ще може за інерцією рік-два будуть випускати цікаві проекти. А далі, я боюся, що за відсутності фінансування такого не буде. Тому що це не театр. Це в театрі ми можемо взяти костюми з минулих вистав, з підборчика, десь там ужатися і якось зробити цю виставу. А кіно – це виробництво. Якщо актори можуть безкоштовно знятися, то режисер не зможе безкоштовно працювати. Ту ж техніку, електроенергію, монтаж нам ніхто безкоштовно не зробить. Це виробництво, це свого роду фабрика. А фабрики без грошей не працюють.

До війни був такий час, коли чимало українських акторів були занурені в російський кінематограф. Які враження у вас залишилися з того періоду? Як ви ставитися до позиції деяких артистів, які заявляють, що "мистецтво поза політикою" та продовжують гастролювати, зніматися в Росії?

– Почну з останнього. Я не з тих акторів, які "поза політикою". Тому мене мало зараз можна побачити на екранах. У Києві все одно 80% того, що зараз знімається, – то проекти для Росії. Незважаючи на шостий рік війни, незважаючи на заборони. Їх обходять, об’їжджають, списки якісь постійно корегують. Для мене артист не може бути відірваним від ситуації, яка склалася навколо. Тому для мене до цього абсолютно однозначне ставлення. Але, власне, це вибір кожної людини. Ми ж так само не можемо заборонити сьогодні всім в’їжджати або нашим артистами виїжджати. Але, на жаль, у нас мало таких людей, які принципово тримають свої позиції.

У Харкові майстер-клас Зюбіної відвідали кілька десятків людей

У мене були дуже різні враження. Тому що в мене були найпрекрасніші роботи з Галиною Польских і Михайлом Жигаловим в проекті "Леді бомб". Те ж саме з Ірою Лачіною. Хоча ми в кадрі були ворогами. Іван Волков. Ну це свідома людина з театральної родини. Я знаю, хто з цих людей підтримував Путіна, а хто не підтримував. Звісно, що ті, які підтримували анексію і Путіна, вони перестали бути в колі мого спілкування. Ну, а те, що були ще такі псевдозірки в моєму оточенні – то я їх так само не обирала. Вони мені дісталися, як то кажуть, "по разнярядке". Тому дуже такі різні враження.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"