Відчувати мистецтво на дотик: Як незрячі харків’яни опановують скульптуру (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Майстер-класи "Ліплення на дотик" зазвичай проходять серед незрячих людей. Вони освоюють надані матеріали, напомацки вчаться секретам створення скульптури та працюють вже над власними творами. За художниці Іви Стишун, ці майстер-класи свого часу виросли з її пошуків по-справжньому інклюзивного мистецтва. Вона бачила, як незрячі діти знайомляться з мистецькими творами на дотик, як вони тягнуться до прекрасного. Стало зрозуміло, що є запит на інклюзію у сфері мистецтва. Тому було вирішено вчити незрячих людей. А разом із ними – всіх охочих.

"Я в цей проект беру людей, які хочуть це робити, – розповіла Стишун. – Саме їх бажання та їх щирість – це все більш важливо, ніж професійність. Бо те, що вони роблять, не може не зворушувати. Воно щире. І це вже мистецтво. Бо людина виражає те, що в неї на душі, тими способами, які для неї доступні. Тут нема такого, що я – куратор, і чітко визначаю, що актуально, а що ні. Інклюзія – це щоб всі могли та всі були разом. І всі підтримували один одного. Для мене цей проект, як дерево. Я його здобрюю Любов'ю. Якщо людина приростає до нього – то, значить, вона відчуває тут комфорт. Якщо ні, вона відпадає та йде. Тут немає стратегії. Є відчуття, що на це є запит".

Останній майстер-клас був присвячений створенню скульптурного автопортрету. При цьому учасникам потрібно було не відтвори особливості власної зовнішності, а передати свій емоційний стан за допомогою форм та об'ємів.

"Це в першу чергу спілкування зі схожими людьми – творчими, цікавими, – розповіла учасниця майстер-класу Евеліна Ахматова. – Ми всі ділимося своїми думками, емоціями. Мені цікавий сам творчий процес. Сьогодні дуже цікавий майстер-клас. Нам задали зробити автопортрет – як ми відчуваємо себе в цьому світі, передати свої емоції. Дуже цікаво те, як кожен себе бачить, що відчуває, що він би хотів сказати іншим. І в мене також з'явилася така цікава можливість взяти участь у майстер-класі та виразити щось своє. Можливо, я давно щось хотіла сказати. А тут така чудова можливість: саме в образі автопортрета виразити якісь емоції, думки, відчуття. Також це передусім творче спілкування. Я до цього тягнусь, це для мене дуже важливо".

Скульптури створювалися за допомогою глини. За словами Ахматової, з цим матеріалом дуже просто та цікаво працювати, він дає можливість легко строювати бажані форми та надавати своїм творам різні структури. Глина дуже пластична та здатна приймати будь-яку форму.

"Ми хочемо зрозуміти, як люди без зору сприймають мистецтво та яким воно має бути для них, – розповіла художниця Поліна Кузнєцова. – Нам цікаво коли-небудь створити якусь школу. Для цього нам треба вивчити, як це у них відбувається. Зараз чимало творів перероблюються для незрячих. Беруть, наприклад, "Джоконду", та роблять її об’ємною. Ми хочемо вияснити для себе, чи це цікаво для людей без зору сприймати цю "Джоконду". Або мистецтво має бути абсолютно іншим".

Зокрема, майстер-класи відкриті і для зрячих людей. Хіба що їм потрібно вдягати пов’язку на очі для того, щоб опанувати скульптуру саме на дотик. За словами Кузнєцової, для останніх це також чудова арт-терапія. Людина, яка більшу частину інформації сприймає на зір, змушена звертатися до інших відчуттів. Крім того, такий незвичний досвід дарує не тільки можливість пізнати нові емоції та враження, а й налагодити комунікацію із незрячими.

"Для мене інклюзивне мистецтво – це коли всі на рівних можуть творити, – розповіла Стишун. – Коли немає якихось чітких критеріїв. Тому що змагальна форма – хто кращий, сильніший, вищий – вона відштовхує від себе багатьох. Це моя особиста історія. Я вчилася Худпромі, але була відрахована через те, що мені не було чутно в аудиторії. Намагалася в бібліотеках це все догнати, проте мене починали сварити через те, що не відвідую лекції. А для мене це гаяння часу – весь день сидіти на лекції, на якій ти нічого не чуєш. На той момент у мене не було інвалідності, але слух був зниженим. І мені не давали жодного індивідуального простору, де б я могла бути собою та вчитися далі".

Вона зазначила, що саме відсутність інклюзії в процесі навчання сильно завадила її самореалізації. Тоді як колишні однокурсники опинилися в перших рядах вітчизняного мистецтва – і в Харкові, і в Києві, і навіть на за кордоном. Як підкреслила художниця, це системна проблема, а не тільки її особиста. Адже людина з інвалідністю на своєму творчому шляху стикається з більшою кількістю труднощів та бар'єрів. Бо їй потрібно значно більше ресурсів, щоб пробитися вперед.