Від скіфів до перших слов’ян: ТОП-7 яскравих археологічних відкриттів Харківщини

У 700 – 100 роках до нашої ери слобідські землі заселяли племена скіфів-землеробів. Згодом їм на зміну прийшли сармати, які залишили по собі численні пам'ятки. А в І столітті нашої ери Харківщина стала східним форпостом готсько-слов'янської черняхівської культури. Також ці землі колись були східною окраїною великого масиву слов'янських землеробських племен. А поруч із їх пам'ятками археологи знаходять сліди перебування сармато-аланських кочових племен.

На сьогоднішній день археологи зробили чимало яскравих відкриттів. Це залишки поселень, укріплень та фортець, різноманітні захоронення, предмети побуту, зброя, монети, прикраси тощо. Артефакти проливають світло на життя та побут народів, які колись тут мешкали.

Салтівське городище

Салтівське городище розташоване на правому березі Сіверського Донця. Сам комплекс складається з городища та катакомбного могильника. Тисячу років тому тут було галасливе середньовічне місто, важливий адміністративний центр Хазарського каганату. Ця держава свого часу впливала на території від північного Казахстану до берегів Дніпра. У центрі міста стояла фортеця з кам'яними стінами і вежами, а цитадель була укріплена кам'яними стінами. Сама фортеця розташувалася на височині, круті схили якої слугували надійним оборонним рубежем. Свого часу археологи встановили, що хазари споруджували стіни своєї цитаделі з вапняку.

Навколо фортеці колись знаходився посад, де селилися звичайні городяни. На одному з берегів Дінця жили ремісники, а на протилежному схилі розташовувався великий могильник. Там археологи виявили поховання близько 30 тисяч людей. Це так зване "Місто мертвих". Цей некрополь оточував ритуальний рів. Хазари вірили, що це захищає світ живих від світу мертвих. Також дослідники виявили ще один цікавий факт: у всіх померлих перебиті нижні кінцівки. Можливо, хазари боялися, що колись ті можуть постати з власних могил.

Місце, де в давнину існувало Салтівське городище

Тут археологи знайшли цікаві артефакти. Зокрема, монети з усіх кінців світу, що вказувало на важливе значення міста в міжнародній торгівлі. Потужного розвитку зазнали такі види господарства, як металургія та гончарство. Під час розкопок археологи знаходили глечики, горщики, кухлі, ранньосередньовічні амфори, піфоси для зберігання рідини і зерна. Глиняний посуд хазари виготовляли на гончарному крузі, а потім прикрашали його різними орнаментами. Зазвичай це були горизонтальні або хвилясті лінії, хоча інколи зустрічаються відбитки гребінчастого штампу, смужки, трикутники і зигзаги.

Значне місце в житті хазар займали прикраси. Ця культура залишила чимало намист зі скла, пасти, сердоліку, гірського кришталю, корала, слонової кістки, бронзи або раковин. Ще археологи знаходили різноманітні браслети, бронзові або срібні кільця, персні з дорогоцінним та напівдорогоцінним каменям. Також розповсюджені золоті, срібні та бронзові сережки, які носили і жінки, і чоловіки. Хіба що останні вставляти у вухо тільки одну сережку.

Також у місті знаходився значний військовий загін, про що свідчать численні знахідки в похованнях. Це, зокрема, наконечники стріл, мечі та сокири. Є навіть поховання коней. Їх спеціально вбивали задля того, щоб у потойбічному світі воїн не розлучався зі своїм бойовим товаришем. Саме місто проіснувало близько трьохсот років. Але разом із тим його точна назва невідома. Існують хіба що здогадки, ніби це було те саме місто Сарате, яке за часів Середньовіччя описували арабські мандрівники.

Готське поселення біля Війтенок у Валківському районі

На території Валківського району 17 століть тому було засноване поселення, що належало до черняхівської культури. Як говорять археологи, знайдені там реліквії відносяться до IV – початку V століття нашої ери. Деякі історики пов’язують цю культуру із державою готів. Хоча сучасні антропологи говорять про їх ідентичність з полянами. На ті часи це було цілком заможне поселення. Дослідники часто знаходять давньогрецькі амфори, прикраси, монети, зброю і навіть медичні інструменти. Усе це доводить жваву торгівлю як з Римом, так і містами Північного Причорномор'я.

Одним із найважливіших відкриттів вважається двокамерний гончарний горн, який ремісники використовували для виготовлення дорогоцінного лощеного посуду. Населення займалося різними ремеслами, було розвинене бронзоливарство, залізообробка, ювелірство та гончарство. Посуд, зазвичай, виготовляли на гончарському колі.

Археологи на розкопках поблизу Війтенок

Дослідники зазначають, що для черняхівської культури була властива розвинута економіка, основою якої стало землеробство та ремісництво, а також інтенсивний обмін з античним світом. Свої помешкання ці люди будували на розлогих схилах річок та струмків. Крім самого поселення, археологи виявили найбільшу у Східній Європі групу поховань того часу – це загалом близько 300 захоронень. Цікаво, що жодне чоловіче поховання не містить меча чи будь-якої іншої зброї. На думку істориків, мирне життя цього народу не викликало потреби забирати зброю у потойбічний світ. Натомість у поховання клали їжу, посуд, а також вівцю та простий ніж, щоб можна було врізати шматок м'яса вже в іншому світі.

Найдавніший курган Харківщини

На околицях Люботина археологи виявили чимало археологічних пам'яток скіфського періоду. Цю територію скіфи заселили ще в кінці II тисячоліття до нашої ери, про що свідчать залишки стародавніх поселень. Зокрема, тут розташовується величезний курганний могильник, пам’ятка археології національного значення. Він нараховує більш півтисячі курганів. За словами археологів, їх насипали більше 2,5 тисячі років тому.

Найбільш цікавими знахідками може похвалитися Караванський могильник. Зокрема, серед тамтешніх артефактів археологи виявили кістяну шпильку, прикрашену зображенням голови орла та ажурним ромбічним орнаментом, жезл із бронзовою рукояттю, срібне дзеркало та срібні шпильки. Завдяки таким відкриттям дослідники змогли більше дізнатися про тогочасні поховальні обряди.

Не так давно археологи розкопали порівняно невисокий курган. Жодних людських поховань вони там не виявили. Проте під курганом знайшли стародавній жертовний храм близько тридцяти метрів діаметром. Три колони підтримували вхід до святилища. А всередині храму дослідники знайшли кераміку з давньогрецького міста Мілет. Це вказує, що він з'явився приблизно в VII-VI століттях до нашої ери. Це один із найдавніших досліджених курганів басейну Сіверського Дінця.

Розкопки в Люботині

На жаль, свого часу курганний могильник пережив численні руйнування. Чимало артефактів розграбували "чорні археологи". Налічується близько 70 таких випадків. Але разом із тим це все ще найбільший могильник Лівобережної України та унікальна пам’ятка археології.

Цікавим є й Люботинське городище. Розташоване воно серед залишків стародавнього лісного масиву неподалік знаменитого Муравського шляху. Це було важливе торговельне сполучення, яке з’єднувало лісостепову Скіфію з Кримом. Колись там точилися жорстокі битви, здійснювалися грабежі та навали. Все тому, що тоді було багато охочих захопити багаті та родючі землі, присвоїти багатства місцевих мешканців, а їх самих поневолити. Тому Люботинське городище потребувало захисту, адже в нього не було перешкод у вигляді річок, обривів чи ярів. Тому місцеві жителі з усіх боків оточили своє поселення оборонними спорудами.

Місцеві мешканці будували два типи житла. У них були або землянки та напівземлянки з глинобитними печами, або надземні будівлі каркасного типу. Стіни споруджували з жердин та лози, які потім обмазували глиною. Дахи крили соломою. Населення більшою мірою займалося землеробством і скотарством, а також різного роду домашніми промислами. Також важливу роль у житті тогочасних людей займало бронзоливарне і ковальське ремесла. Визначну роль у житті населення відігравала торгівля, яка велася не тільки з найближчими сусідами, а й з досить віддаленими поселеннями та містами.

Урочище Бондариха

Урочище Бондариха розмістилося на річці Сіверський Донець поблизу Ізюма. Розкопки тут ведуться з 1920-х років. Археологи виявили залишки поселення землеробсько-скотарських племен кінця бронзової доби. Серед знахідок зустрічалися кам'яні ливарні форми для відливки сокир, глиняний посуд, крем'яні вкладиші для серпів і кістяних виробів.

Від цього поселення дістала свою назву так звана бондарихинська культура. Її представники мешкали на території Слобожанщини приблизно в XI-VIII століттях до нашої ери. Етнічне походження цих людей до сьогоднішнього дня залишається досить туманним. Але нині археологи схильні вважати їх представниками фінно-угорських племен. Із цих територій їх згодом витіснили скіфи.

Жили бондарихінці в основному в землянках або напівземлянках. У центрі житла розташовувалося вогнище, обкладене камінням. У побуті вони зазвичай користувалися високими горщиками з широким горлом і невеликим пласким дном. Знаряддя праці та зброю виготовляли з каменя. Це були різного роду шліфовані сокири, зернотерки, розтиральники, ливарні форми, наконечники стріл із двосторонньої ретушшю, серпи, ножі, скребки. Також археологи знаходять у цих поселеннях нечисленні бронзові вироби.

Давні глечики, виявлені на розкопках

Що стосується господарства, то в основному бондарихінці розводили велику та дрібну рогату худобу. А також займалися землеробством, вирощуючи просо, горох, ячмінь. Було поширене полювання. На місці поселення можна виявити різноманітні зернотерки, топірці, серпи, ножі. Також після цього народу залишились ґрунтові могильники та одиничні кургани. Місцеві жителі кремували своїх померлих, а потім ховали попіл в урнах або невеликих ґрунтових ямках. А в якості похоронного інвентарю виступали цілі та навмисно розбиті посудини, а також фрагменти кераміки.

Поселення аланів

Навколо села Мохнач археологи виявили залишки поселення аланів. Цей народ мешкав на харківських землях 2,5 тисячі років тому. Предки сучасних осетин прийшли сюди з Північного Кавказу ще за часів Великого переселення народів. Дослідники вважають Мохначское городище одним із найбільших та найцікавіших на території України. Адже це древнє поселення дає можливість вивчати міграцію народів і змішання культур. Колись тут жили кочівники, потім прийшли скіфи або сармати, яких згодом змінили алани.

Під час розкопок поблизу Мохнача археологи виявили справжній скарб, який, щоправда, представляв собою більше наукову, ніж матеріальну цінність – сільськогосподарське знаряддя, а саме коси та серпи. Були знайдені й шаблі. Також у цій місцині науковці знайшли захоронення, яке належало дівчині-шаманці. Там були речі померлої: золоті, срібні та металеві прикраси, дзеркала, бронзові амулети у вигляді тварин – як реальних, так і фантастичних. Таким чином археологи передали до музею близько 150 різних предметів.

Розкопки у Мохначі

Жили алани в юртах. То були круглі помешкання, у центрі яких розташовувалося вогнище. Це типове житло кочівника, хіба що свої юрти алани вкопували в землю, що досить незвично. Поруч із юртою ставилися господарські будівлі, що свідчить про постійне місце проживання. Також аланське поселення було добре укріплене. Їхній насипний вал досі видно поблизу Мохнача. Після аланів у це городище прийшли слов’яни, а їх, у свою чергу, прогнали половці. І тільки в XVII столітті в басейні Сіверського Дінця з’явилися перші слобожанські хутори.

Донецьке городище

Донецьке городище являє собою багатошарову пам'ятку археології національного значення. Розташована вона на високому березі річки Уди. Тут дослідники зафіксували різноманітні археологічні матеріали, що належать широкому хронологічному діапазону – від епохи бронзи і до давньоруського часу. У нижчих шарах археологи виявили фрагменти ліпного посуду та крем'яні вироби, типові для зрубної спільності епохи пізньої бронзи. Більше знахідок належали вже скіфській епосі ранньої залізної доби. Археологи знаходили фрагменти посуду, прикрашені проколами і пальцевими вдавленнями, різноманітні глиняні пряслиця, залізні ножі і бронзові тригранні наконечники стріл.

То були часи, коли землероби степу постійно відчували загрозу нападу з боку кочівників, тому у VI столітті до нашої ери скіфи спорудили тут перше укріплення. Також деякі дослідники припускають, що, крім скіфів, у цій місцині мешкали племена меланхленів. В основному вони займалися орним землеробством. Саме ж скіфське городище проіснувало з кінця VI-IV століття до нашої ери. Разом із тим, слідів його насильницького руйнування дослідники не знаходять.

Донецьке городище

Основна маса артефактів якраз належить до ранньослов'янської роменської культури. Селилися її представники у невеликих чотирикутних напівземлянках із двосхилим дахом. На одній із будівель археологи виявили залишки віконних прорізів, дерев'яну підлогу і вхід із облицьованими деревом сходами. У центрі житла розміщувався невеликий льох, а в одному з кутів оселі знаходилася глинобитна піч.

Левова частина знахідок представлена фрагментами ліпних посудин, прикрашеними простими орнаментами. Знаходили дослідники і глиняні сковорідки, імпортну кераміку, уламки салтівської амфорної тари та фрагменти аланських глечиків. Зустрічаються тут металеві вироби, але їх небагато. Це залізні ножі, рибальські гачки, наконечники стріл. Знаходять археологи і залишки шлаків із сиродутних горнів. Такі знахідки свідчать про те, що VIII – X століттях ремісники вже освоїли повний цикл видобутку та обробки заліза.

Свого часу населення городища підтримувало торгові відносини зі східними купцями. Про це свідчать знайдені арабські монети. Населення продавало льон, хліб, хутро, шкіру, віск, мед та інші товари місцевого виробництва, а натомість могло купувати дорогі тканини, різноманітні скляні і сердолікові прикраси, срібні монети тощо.

Вали Донецького городища

Мешканці Донецького городища в основному займалися орним землеробством, яке доповнювали полюванням і рибальством. До X століття нашої ери тут вже виникли поселення міського типу, а саме городище розвивалося як важливий торговельний і ремісничий центр. До речі, згадки про нього за 1185 рік були вперше зафіксовані в Іпатіївському літописі. Воно там згадується як місто Донець. Ще археологи встановили, що над шаром роменської культури залягає шар з матеріалами, характерними для давньоруського населення Київської Русі.

Городище Великої Гомільші

Це ще одна пам'ятка національного значення. Городище та курганний могильник у районі села Велика Гомільша датуються V – III століття до нашої ери. Уперше їх згадував український історик, філософ та громадський діяч Дмитро Багалій. Саме городище мало овальну форму. Його укріплювали валом та ровом. Площа городища займала майже 7 га. Дослідники на цій території знаходили кераміку, глиняні біконічні пряслиця, бронзові втульчасті вістря та ворворки, залізний меч, фрагменти залізних виробів та срібний перстень.

Цікаво, що під час найбільшої агресії кочових скіфів у IV столітті до нашої ери місцевий етнос, його культура та господарське життя не прийшли в занепад, як це сталося з народами Правобережжя. Тут навпаки відбувся розквіт господарської та культурної діяльності. Під час розкопок археологи виявили уламки кераміки з відбитками зерен, багатий остеологічний матеріал та уламки амфор. Це свідчить про активну торгівлю зі степовими скіфами та грецькими колоніями північного Причорномор’я.

Також під час дослідження курганного могильника археологи виявили більше ніж 700 видимих курганів. На даний час вони дослідили лише 11 із них. Ці поховання належать до лісостепової культури скіфського часу. На території могильника розташовувався майдан підковоподібної форми. Левова частина поховань курганного могильника пограбована ще в давнину.