Від природних лих до людської недбалості: Екологічні катастрофи, яких зазнала Харківська область

В регіоні подекуди трапляються справжні екологічні катастрофи, з наслідками яких доводиться боротися протягом багатьох років. Як це, наприклад, було у випадку Диканівської аварії, від якої Харків оговтувався ціле десятиліття. Або з нищівними пожежами в Ізюмському районі, внаслідок яких вигорів чималий шмат унікального лісового масиву.

Відлуння минулого

Частина екологічних проблем Харківщини має стосунок до її радянського спадку. Так, 9 липня 1972 року неподалік села Хрестище Красноградського району підірвали ядерну бомбу. Це був перший промисловий ядерний вибух на території тодішньої УРСР, який отримав кодову назву "Факел". Чотири роки перед тим у цій місцині виявили велике газове родовище. Усе би нічого, але через технічні проблеми там спалахнула масштабна пожежа. Полум'я піднімалося на десятки метрів, його ніяк не вдавалося загасити. Тоді вчені запропонували влаштувати ядерний вибух.

Відповідну постанову підписали генсек КПРС Леонід Брежнєв і голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін. Охорону забезпечили війська КДБ і підрозділи московського МВС. Зокрема, учасники цього експерименту дали підписку про нерозголошення на подальші 15 років. 9 липня 1972 року ядерний пристрій детонував. Проте експеримент не увінчався успіхом. Газовий факел загасили тільки через кілька місяців. Причому рятувальники користувалися цілком стандартними методами. Але через всю цю засекреченість наслідки ядерного вибуху мало вивчені по сьогодні. До того ж, селян ніхто не попередив про наявні ризики. Через якісь півгодини після вибуху вони повернулися до своїх домівок. Люди продовжили жити звичним життям: пити воду з місцевих колодязів, їсти овочі та фрукти, відпочивати на природі.

На фото / Операція "Факел"

"Це був початок 1970-х, – розповів голова екологічної групи "Печеніги" Сергій Шапаренко. – Усе було засекречено. І коли можна було з’ясовувати якісь наслідки, вони вже були або поховані, або, що називається, зійшли нанівець. Бо минув час. Місцеві мешканці розповідали, що було радіоактивне забруднення. Причому дуже помітно воно відчувалося на півночі Красноградського і півдні Нововодолазького районів".

Отруйні хімікати

Координатор ГО "Зелений фронт" Олег Перегон у свою чергу розповів, що чимало шкоди навколишньому середовищу нанесли пестициди та гербіциди, які за межами країни заборонили ще в 1960-х роках минулого століття. Найгірше, що свого часу їх не утилізували, як слід. Подібні знахідки харків’яни виявляють і досі.

"Були випадки, коли їх по-варварські скидали у криниці, у ріки, залишали в сараї, – розповів Перегон. – Та взагалі куди завгодно скидали. Лишень би прибрати з очей подалі. Це насправді страшний спадок радянського періоду. А потім їх довгий час розшукували та вивозили на утилізацію. А це важке питання. Адже вони заборонені через те, що стійкі, отруйні та небезпечні для здоров'я людини".

На фото / Склад покинутих ядохімікатів

Накопичення шкідливих хімікатів може обернутися справжньою катастрофою. Особливо якщо вони зберігаються в невідповідних умовах. Свого часу Харків сильно виграв з того, що з території Шевченківського району вивезли декілька тонн меланжу. Це окиснювач рідкого палива, який свого часу використовувався в ракетобудівництві. По суті, він являє собою дуже сильну кислоту, властивості якої не втрачаються навіть при семикратному розбавленні. Якщо вона потрапляє в повітря, то суха деревина та папір просто самозагоряються. Найменший викид мав би катастрофічні наслідки. Тим більше, що застаріла радянська техніка залишала бажати кращого, а сама речовина зберігалася в іржавих ємностях. На щастя, меланж вивезли та утилізували, зазначив Перегон.

Нищівна стихія та людська недбалість

Значні проблеми навколишньому середовищу завдають також лісові пожежі. І Харківщина тут не стала винятком. Найбільш масштабне загоряння сталося у 2008 році на території Ізюмського району. Постраждав один із найбільших лісових масивів Східної України. Ліквідувати цю пожежу приїхали рятувальники з різних регіонів. Знадобилася навіть допомога добровольців. То було справжнє вогняне пекло. З пожежею довелося боротися протягом трьох днів. Був ризик, що вогонь підійде до людських помешкань. Пожежа знищила понад тисячу гектарів лісу. Як з’ясувалося згодом, це був підпал.

"Звісно, такі аварії краще попереджувати, ніж потім ліквідовувати їх наслідки, – говорить Перегон. – Ті ж самі лісові пожежі виникли, згідно з однією із версій, через халатність самих лісників. Вони хотіли підпалити рослинність, щоб вийшла невеличка низова пожежа. Щоб потім можна було зрубати ту деревину та продати. Але вийшла верхова пожежа, яку потім тушили силами десятків пожежних гарнізонів".

На фото / Лісові пожежі на Харківщині

Ці ліси потім довго відновлювалися. Шапаренко зазначив, що пожежа призвела до знищення унікальних масивів. То була одна з найцінніших територій з незайманими природними комплексами. Також він згадав ще одну масштабу пожежу, яка сколихнула район Оскола на початку нульових. У тому випадку було доведено, що ліси згоріли внаслідок підпалу.

Диканівські очисні

Ще одна масштабна катастрофа пов’язана вже не з вогнем, а з водою. Одного дня 1995 року Харків почало заливати. Негода була ще та: дощем розмило трамвайні лінії, частково затопило Салтівську лінію метро. Але то ще півбіди. Справжні проблеми почалися тоді, коди злива вивела з ладу Диканівські очисні споруди. Внаслідок аварії стічні води потрапили у ріки міста.

Сам Харків на місяць залишився без водопостачання. У житлові райони воду завозили цистернами, в її очікуванні шикувалися черги. Чимало підприємств не могли працювати. Ситуацію погіршували погодні умови: це було літо, спекотне та задушливе. Температура повітря навіть в тіні сягала 35 градусів вище нуля. Медики говорили про загрозу епідемії холери, а самі харків’яни намагалися виїхати за межі міста.

"Люди самовіддано працювали над ліквідацією наслідків аварії, пожежники своїми машинами намагалися вичерпати воду, – згадує Перегон. – Ви ж уявляєте, які запахи там стояли? То був жах! У людей в горлі виникали виразки через те, що вони дихали цим аміаком. Але все одно вони не покидали свої пожежні машини, продовжували без перериви качати цю воду. Допоки не підвезли більш потужні насоси із Франції. У Харкові тоді таких не було".

На фото / Диканівські очистні споруди (Ютуб)

За словами Перегона, Харків довго розплачувався за цю аварію. Відновлювальні роботи тривали близько десяти років і коштували місту близько 140 млн грн. Причому Харкову тоді довелося відмовитися від переходу на більш сучасну систему фільтрації води – усі кошти пішли на ліквідацію лиха. Тому місто і до сьогодні вимушене користуватися хлорованою водою.

Суто антропогенний вплив

Не варто забувати і про антропогенний характер низки екологічних проблем. Адже на території області залишається чимало підприємств та просто сміттєвих полігонів, які отруюють навколишнє середовище небезпечними відходами. Наприклад, екологи нарікають на діяльність Дергачівського полігону. Сюди звозять сміття як і з Харкова, так і з декількох інших населених пунктів. Разом із тим, у ґрунтові води продовжують потрапляти небезпечні й токсичні речовини. За словами Перегона, декілька гектарів навколо полігону вже отруєні. Постраждали навіть декілька сусідніх сіл.

"Цей полігон забруднює повітря своїми випарами, – говорить Шапаренко. – Я не сказав би, що це катастрофа. Але це точно критична ситуація. Це перш за все забруднення підземних вод, басейну річки Лопань, навколишніх ґрунтів. І, судячи з реакції місцевих мешканців, там ще є сильне забруднення повітря. Бо на сморід вони скаржаться постійно. Взагалі найбільшими забруднювачем повітря в Харківській області вже давно є Зміївська ТЕС. Причому забруднення підсилюється, коли вона працює на мазуті".

На фото / Зміївська ТЕС (Зміївська Громада)

Серйозним забруднювачем повітря також по праву вважається Харківський коксовий завод "Новомет". На його діяльність харків’яни скаржаться роками. Вони нарікають на шкідливі викиди, які отруюють повітря, на сморід та проблеми зі здоров’ям. Разом із тим, Шапаренко зазначає, що в останні місяці небезпечних викидів стало менше. Це фіксують відповідні вимірювальні прилади. Хоча місцеві мешканці, як раніше, скаржаться на сморід.

У холодну пору року чимало проблем завдає Харківська ТЕЦ-3. Причому невідомо, яке саме паливо використовує підприємство. Також Шапаренко говорить, що деякі підприємства області абсолютно спокійно скидають свої відходи у водойми. Усе тому, що в останні роки система державного екологічного контролю була майже зруйнована, запевняє він. Зокрема, значну шкоду наносять жителі приватного сектора, які складають відходи у вигрібні ями. А вони у свою чергу забруднюють ґрунти та воду.

Вибухи на арсеналах

Також удару по навколишньому середовищу завдали вибухи на харківських арсеналах. Одна з таких катастроф сталася у Лозовій у 2008 році. 27 серпня лісова пожежа перекинулася на територію складів боєприпасів, що спровокувало вибухи. На той момент на території арсеналу зберігалося 94 тисяч тонн снарядів. Інша катастрофа сталася у Балаклії у 2017 році. Тоді на складі сталася пожежа, яка спровокувала подальшу детонацію боєприпасів. Через загоряння та вибухи почалася евакуація населення. У Міністерстві оборони потім заявили, що то була диверсія.

На фото / вибух арсеналу в Балаклії

"Ми також пам’ятаємо вибухи боєприпасів на наших арсеналах, – розповів Перегон. – Як ми знаємо, що це сусідня держава нам напаскудила. Звісно, що це завдало дуже великий екологічний збиток. Адже в момент вибуху боєприпасів виділяються шкідливі хімічні речовини, що потрапляють і в ґрунт, і у воду, і у повітря. А ці ґрунтові води потім отруюють навколишнє середовище. У Лозовій був також вторинний збиток, коли через кілька днів після вибухів загорілися пестициди та гербіциди. За 60 років вони стали непридатними для використання. Як виявилося, вода не тушить цю гидоту. Вона горіла і під водою. Наші вогнеборці з великими зусиллями ліквідовували це загоряння. А горіли хімічні речовини, властивості яких неможливо передбачити".