Важко бути художником: Із якими проблемами стикаються молоді харківські митці

Життя митця часом буває непростим. Особливо якщо він молодий, ще не встиг стати відомим та проживає в Харкові. На труднощі у сфері сучасного мистецтва поскаржилися люди, які в своїй професійній діяльності багато працюють із молодими талантами. Зокрема, керівник однієї зі студій Микола Коломієць нарікає на те, що сучасне мистецтво більшою мірою нікому не потрібне. У Харкові надто мало галерей, де б молоді художники могли презентувати свою творчість. При тому, що в місті проживає чимало митців, котрі готові працювати активно та плідно.

"І мистецтвом як формою певного заробітку, практично неможливо займатися, – переконаний Коломієць. – Займаються люди, які мають певний альтернативний заробіток. Бо молодому художнику практично неможливо продати свою роботу. Також йому практично неможливо виставити свою роботу. Звідти всі проблеми, що художник ніби відходить від розмови з глядачем в певну спробу зробити своє мистецтво комерційним. Що дуже рідко має благополучне завершення. Він скоріше губить себе, аніж продовжує заробляти. Звідси береться похмура атмосфера художньому середовищі. Бо реальність, що тисне, неможливість реалізувати себе – все це жодним чином йде на користь художникам".

Він розповів, що свого часу мав можливість познайомитися з роботою європейських галерей та прийшов до висновку, що харківські художники здатні демонструвати куди більш високий рівень майстерності. Але їх молоді колеги з-за кордону мають значно кращу підтримку, у тому числі й на матеріальному рівні. За словами Коломійця, розвинена економіка породжує надлишок грошей, які можуть витрачатися на твори мистецтва. Тобто чим кращі в країні економічні умови, тим краще в ній живе молодий художник.

У свою чергу PR-директорка Бієнале молодого мистецтва Іванна Скиба-Якубова переконана, що заможних людей в Україні вистачає. У цьому можна пересвідчитися, погортавши журнали, що публікують рейтинги багатіїв, та побачивши, якими статками володіють деякі наші земляки. Тут питання полягає в тому, скільки людей бажає підтримати мистецтво, придбати картину чи скульптуру, вкласти кошти в який-небудь мистецький проект.

"Давайте подивимося на побутові умови, – зазначила Скиба-Якубова. – Сходимо, наприклад, на Пушкінський в'їзд і подивимося на майстерні художників (їх там кілька десятків), які там працюють без нормальної води, десь у підвалі, де безкінечно течуть труби. Давайте подивимося на взаємодію художників із галереями. Дуже часто галереї та центри сучасного мистецтва навіть гадки не мають, чим живе той чи інший художник. А ті, навпаки, не знають, чим живе галерея. Вони не завжди стежать один за одним і не завжди включені в життя один одного".

За її словами, не робить життя молодого художника кращим і шалений брак інформаційної підтримки. Що галереї, що окремо взяті митці часто не мають повноцінного сайту з власним портфоліо, не можна знати і нормального практично архіву, який надає можливість швидко отримати інформацію про культурне поле Харкова. Є проблема з медійною підтримкою, є проблема з фінансами.

"Як мінімум, немає повноцінного інституту колекціонерства, – розповіла Скиба-Якубова. – Дуже мало людей, які купують витвори мистецтва. Є шалена проблема зі всією сферою мистецтва. Ми фактично не маємо арт-критиків, ми не маємо достатньої кількості журналістів, які б на адекватному рівні писали б про культурні події. А не просто робили фоторепортаж "от відкрилася виставка", а глибоко б її аналізували. Мистецтвознавців дуже мало, кураторів, можливо, троє на все місто. І от, власне, відсутність цього середовища не стимулює розвиток мистецької сфери. І одна з найбільших проблем – це відсутність виставкових майданчиків. Їм просто немає де виставлятися".

Твердження про те, що художника може образити кожен, у харківських реаліях набуває особливо конкретних обрисів. Особливо якщо цей художник надто юний, щоб завоювати собі гучне ім'я та армію поціновувачів. Була в Харкові така неприємна історія, коли з парканів повністю щезли плакати дитячої виставки малюнків. 19 квітня в межах Бієнале молодого мистецтва мала б відкритися виставка "Плакат нашвидкорч", присвячена темі критичного мислення та взаємодії з міським простором. Як виявилося згодом, її зняли комунальники, прийнявши ті роботи чи то за агітацію, чи то за несанкціоновану рекламу.

Однак не тільки дитяча творчість страждає від комунального свавілля. Бо коли мистецтво починає виходити за межі галерей та вулиці, воно стає куди більш беззахисним. Таке лихо спікало і стріт-арт відомого харківського художника Гамлета Зінківського, чиї прості роботи, прикрашені філософськими написами, можна було побачити по всьому місту. В 2016 році він на будівлі по вулиці Гоголя зобразив чоловічка, який стоїть на розкритих долонях. "Здається, я знайшов себе. Не загубити б його", – стверджував підпис. Але мешканці сусіднього будинку замалювали роботу, назвавши її "шизофренією". Після цього шанувальники художника влаштували їм справжню війну правок, домальовуючи непристойні надписи та малюнки. Мовляв, не хотіли роботу Гамлета – дивіться тепер на це все. Це не надто приємна, проте показова історія на рахунок того, як у Харкові ставляться до чужої творчості. І що від таких проблем не застраховані не тільки молоді, а і вже імениті художники.