Сергій Жадан: Савченко необхідно міняти на російських спецназівців Александрова та Єрофєєва

У Харкові розпочався безстроковий пікет консульства Росії на підтримку викраденої офіцера Надії Савченко, котра 3 березня оголосила сухе голодування.

Сухе голодування завжди триває дуже недовго. Його наслідком стає те, що людина в лічені дні або гине, або втрачає здоров'я, однак здобуває те, за що боролася. Розуміючи тяжкість становища української льотчиці в російському СІЗО харків’яни, в тому числі відомий у Європі письменник Сергій Жадан, долучилися до всеукраїнської акції "Свободу Савченко!".

Записати інтерв’ю з Жаданом ми змогли ввечері 7 березня біля консульства Росії в Харкові, де розпочалася акція на підтримку Савченко.

- Як Ви вважаєте, чому необхідно проводити такі пікетування?

- Для того, щоб нагадати усім, що є велика проблема, що ми сьогодні маємо максимально мобілізуватися. Ми зараз про це говоримо, що кілька днів і ми можемо просто втратити Надію. Для нас це буде велика втрата.

- Чи можуть такі акції зарадити Савченко?

- Можуть, якщо в кожному місті у світі будуть збиратися люди біля якихось російських консульств, російських посольств чи біля представників Російської Федерації. Цілком можливо! Якщо світ нагадає Росії, пояснить Росії, що це не просто якісь українсько-російські розбірки, а проблема людської гідності і людських прав, цілком можливо, що це якось вплине.

- Чому Ви вважаєте, що в Росії, де керівництво країни байдуже ставиться до суспільної думки, дослухаються до думки громадянського суспільства в Україні?

- Якщо не пробувати говорити, то, відповідно, ніхто тебе не почує. Можна спробувати. Навіть якщо це не дасть жодного результату, ти принаймні спробуєш. Насправді, зрозуміло, як ставляться українці, громадяни країни, стосовно якої здійснюється агресія, до Росії. Але згадайте, тиждень тому в Москві був великий антивоєнний мітинг, де вийшли кілька десятків тисяч людей із українськими прапорами, тому говорити, що там зовсім ніхто не дослухається, це неправда теж. Треба хапатися за тих людей, які чують, які зберігають якусь адекватність, які готові свої принципи і переконання відстоювати.

- Як Ви вважаєте, на цю ситуацію може вплинути світова громадськість?

- Якби це йшлося про якісь нормальні світові відносини між країнами, очевидно, це би мало вплинути. Але у випадку з Кремлем і у випадку з теперішньою російською владою взагалі дуже важко щось прогнозувати і важко якось розраховувати на адекватну відповідь, адекватну реакцію. Подивимось. Мені здається, що в будь-якому разі потрібно щось робити.

- Як по-вашому, чи сухим голодуванням Савченко поставила в патову ситуацію очільників Кремля?

- Так і є. Насправді є довга історія того, як українські політичні в’язні чи то в радянській системі, чи то вже в російській системі роблять виклик цій самій системі за рахунок власного здоров'я, за рахунок власного життя, за рахунок власної долі. Це дуже серйозний, дуже рішучий і страшенно відчайдушний крок.

- У Європі про ситуацію Надії Савченко знають?

- Я думаю, знають. Безперечно, ті, кому треба, знають. Але в цій ситуації впливати на Росію дуже важко.

- Ви в Європі даєте інтерв’ю, чи питають за Савченко?

- Щоб за Савченко хтось десь питав, чесно кажучи, ні.

- М'яко кажучи, не топ-тепа?

- Так. На превеликий жаль. Потрібно говорити, нагадувати. Кожен із нас може робити свою маленьку справу. Я, скажімо так, як приватна людина, як письменник, де є можливість, згадую наших військовополонених. І перш за все Надію. Але не тільки Надію. Я згадую полонених політичних в’язнів із України Сенцова, Кольченка, хлопців із Криму, які фактично перебувають в’язнями сусідньої держави. Потрібно говорити, нагадувати, інакше є висока імовірність того, що про них забудуть. Людський простір, наш інформаційний простір влаштований таким чином, що речі дуже швидко забуваються. про якісь речі дуже важливі потрібно весь час нагадувати. А людське життя – це, по-моєму, взагалі найважливіше, що може бути.

- Чи потрібно негайно міняти Савченко на російський військових Єрофєєва та Александрова?

- Я не експерт, я не спеціаліст. Але, як на мене, однозначно, так. Безперечно! Життя людини набагато важливіше за будь-які розклади, за будь-які судові процеси і так далі. Життя живої людини, якщо є можливість це життя зберегти, потрібно цією можливістю користатися. У моєму розумінні, ця акція (пікетування російського консульства в Харкові – ред.) робиться для того, щоб нагадати всім, і нашій владі, і владі країни-агресора, і світовій спільноті, що людське життя – це найважливіше, що може бути, це і є та якась першооснова, від якої все інше відштовхується.

- Що би ви сказали Надії Савченко, якби її побачили?

- Я би хотів сказати їй, щоб вона пам’ятала, що її чекають, що про неї думають, що багато людей хочуть, щоб вона повернулася. Щоб і вона про це думала. Щоб вона думала не лише про те, як триматися своєї позиції, а й про тих людей, які дуже хочуть її тут живою побачити.

Я не хочу впадати в якийсь популізм, закликати її припинити голодування чи не припинити голодування. Я розумію, що для неї це не поза, для неї це не якийсь жест. Для неї це принципова позиція, яка свідчить про її переконання, і якийсь голос збоку на цю позицію навряд чи вплине. Очевидно, вона серйозно думала, перш ніж все це почати. Але все-таки дуже б хотілося, щоб вона згадала про те, що тут є велика кількість людей, які її чекають. Чекають живою, здоровою, тому що вона тут потрібна. Вона потрібна тут, а не в російській тюрмі.

- Завтра прийдете на пікет?

- Я завтра в Києві буду. Хіба що в Києві прийду, якщо там є така акція.