Пішов і не повернувся: Куди зникають люди в Харкові

Порядок визнання фізичної особи, що зникла без вісті, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України, а саме статтею 43. Фізична особа може бути визнана судом без вісті зниклою, якщо протягом одного року за місцем її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Через три роки після зникнення за рішенням суду людину можуть визнати мертвою.

На тлі і так не дуже веселих новин останнього часу особливо виділяються повідомлення про зникнення людей. Якщо судити з публікацій в соціальних мережах, то існує тенденція до збільшення кількості зниклих без вести. Чи справді в країні і, зокрема, в Харкові стали частіше зникати люди, і скільки реальних зникнень відбувається?

Якщо поставити собі за мету і вивчити статистику з цього питання, то навряд чи можливо отримати чітку відповідь на це питання. Пошуком зниклих людей опікуються поліція (кримінальна), волонтерські пошукові групи і Міжнародний Червоний Хрест. А також, неофіційно, "приватні детективи-розшукувачі", пов'язані з правоохоронними органами.

Незважаючи на те, що і волонтери та Червоний Хрест беруться за пошуки зниклих тільки після офіційного оформлення заяви в поліції, дані про зниклих і знайдених від цих організацій різняться. Головне, два принципові показники –  "зниклі" і "перебувають у розшуку". Маніпуляція цими цифрами дає досить похмурий ефект. Наприклад, стаття з кричущим заголовком великими літерами "Тільки за цей рік оголошено в розшук 1076 дітей" закінчується "...загалом знайдено 1050 дітей". В реальності дійсно пропадають лише 1-2% від загальної кількості оголошених в розшук. Тобто більшість знаходять або знаходяться самі.

Кількість зниклих відрізняється рік від року, Залежить і від географії і від пори року, від соціальних і політичних подій.

Версії зникнення

При зникненні людини завжди розглядаються чотири стандартні версії:

• вбивство;
• нещасний випадок або самогубство;
• переховування від рідні і знайомих;
• міграція (трудова тощо).

Кожен пункт має ще масу підпунктів. Переховуваатись людина може не тільки від рідні і знайомих, а й від кредиторів або держслужб (поліції, СБУ, військкоматів). А вбивство може бути спонтанним, побутовим або скоєним на сексуальному грунті.

Але є ще і "навмисні вбивства, скоєні з метою приховування іншого злочину", як їх трактує Кримінальний кодекс. Продумані і виконані професіоналами вбивства з подальшими заходами щодо позбавлення від трупа, напевно, і дають ті 1-2% випадків "зниклих назавжди". Коли немає ні тіла, ні похорону.

Наприклад, Степан К., власник страхової компанії, який вклав всі свої чималі кошти в заснування якогось банку. Згодом почалися якісь "проблеми" з відкриттям банку і статутними документами. Степан виїхав на зустріч зі своїм адвокатом і зник. Назавжди.

Або у дев'ятиповерхівці на проспекті Тракторобудівників місцева знаменитість алкоголік "Саша". Коли Саша був п'яним, а був він п'яний завжди, дуже любив голосно кричати. У теплу пору року – з балкона, ще й кидаючись чимось, а в холодну пору року кричав просто зі своєї двокімнатної квартири. Сусіди терпіли, звикли. Але ось Сашко зник. У будинку – тиша. А через пару тижнів в Сашковій квартирі вже нові сусіди роблять ремонт. На питання, де колишній власник відповідають "ми не знаємо, квартиру купували через агентство". Сашко зник.

Студент Костянтин В. Свідки бачили, як пізно ввечері Костянтина на пішохідному переході збив величезний позашляховик. Водій і пасажир вийшли, занесли молоду людину в автомобіль і поїхали. Та хоча один зі свідків побачив номер з чотирьох "модних" цифр, Костянтин зник назавжди.

Зовсім молодий чоловік Віталій З., підозрюваний у співучасті у викраденні доньки "горілчаного короля", був затриманий невідомими, які відрекомендувалися співробітниками карного розшуку та пред'явили посвідчення. Після цього його вже ніколи не бачили...

Таких випадків безліч і можна тільки поспівчувати родичам, які навіть після десятків років сподіваються знайти своїх рідних.

І ще залишаються непізнані трупи. Рахунок таких випадків в місті йде на сотні на рік, іноді – до 400-500.

Всі непізнані трупи (як і всі кримінальні) привозяться в міський морг. Причому привезти їх можуть лише правоохоронці з відповідними супровідними документами. Там трупи, в першу чергу, дуже ретельно оглядають і описують: в чому одягнений, прикмети, словесний портрет та інше. Потім проводиться дослідження. Якщо смерть насильницька, слідчим порушується кримінальна справа. Відповіді на це запитання оформляються в експертному висновку, який потім ляже в матеріали слідства і суду. Беруться і зберігаються також зразки ДНК знайденого тіла (або частки крові, або, якщо тіло давнє і розклалося, то кістки). Є ще медико-криміналістичне дослідження. Коли є череп загиблого і фотографії зниклої людини, їхні зображення поєднують і дивляться, чи є збіги. Так можна встановити особу раніше невпізнаного тіла.

На трупі залишаються дві мітки (на руці і нозі) з прикметами померлого і його реєстраційним номером по журналах з моргу. Такий же номер пишеться на самій труні. У труну укладаються також всі знайдені з тілом речі, які не затримані слідством. Адже бувають випадки, коли через деякий час в поліцію або морги звертаються люди і говорять: ось у нас зникла людина, є підозра, що це її ви поховали як невпізнану. Тоді звіряються, якщо є, зразки ДНК, в разі підтвердження тіло ексгумують (знайти його можна за номером). Але випадків упізнання дійсно одиниці. А це ж теж чиїсь родичі, і їх, напевно, шукають.

Але навіть в настільки похмурій темі трапляються курйози.

Так цікавий випадок зі "зникненням" іноземця стався в Києві, під час проведення Олімпіади-80.

На початку серпня 1980 року в Києві намітилося досить серйозне НП — пропав підданий Королівства Іспанія. Не повернувся в свій номер в готелі "Інтурист" після матчу. Вже на наступний ранок "на вухах" стояло не тільки міліцейське начальство, а й більш компетентні органи.

Рідна команда зарубіжного гостя несподівано програла, і емоційний іспанець захотів плотських утіх, щоб зняти стрес. У питному закладі він познайомився з дівчиною певної професії і після пиятик відправився з милою панночкою до неї "додому".

Був доставлений на "блат хату" на околиці міста, де його довго і з задоволенням обігрували в карти. Довго не тому, що грошей у інтуриста було багато, а через задоволення. Іспанцеві, досить несподівано, дуже сподобався сам процес!

Через три дні іспанця, який програв усі, аж до шкарпеток, але був задоволений, насилу виволокли і вивезли до центру міста, до "Інтуриста". І треба віддати належне київським "каталам" — замість програних імпортних речей іноземцю видали інші, зроблені в СРСР. Злегка ношені, але добротні. Так що виглядав іспанець точно як мысцевий роботяга. І пах приблизно так же... Був він цілком здоровий і задоволений пригодою, а ще уже вмів цілком пристойно матюкатися.