Ніхто не був готовим до обмежень: Харківські батьки та вчителі поділилися досвідом піврічного карантину

Перед учителями постала задача налагодити зв'язок із учнями та зробити дистанційне навчання якомога ефективнішими, а перед самими дітьми – зуміти освоїти шкільний матеріал у незвичних і, часом, не дуже комфортних умовах.

Умови дистанційного навчання

"Напевно, ні діти, ні ми, вчителі, ні батьки не були готові до такого, – розповіла вчителька англійської мови Донецької загальноосвітньої школи №2 Балаклійського району Ольга Царук. – Але ті, що хотіли навчитися та ввійти в те становище, яке було у нас під час карантину – вони впоралися з цим завданням. Багато що залежало від учителя. Наприклад, якщо він ставив собі таку планку: не просто давати домашні завдання через "Вайбер" та чекати на їхнє виконання, а й працювати з дітьми. Я вважаю, що тоді вчитель впорається з цими задачами. На жаль, деякі вчителі поставили питання так, що у них немає технічних засобів для навчання, що вони не будуть старатися якось вирішити цю ситуацію, тому що у них немає матеріально-технічної бази. Є друга категорія – це ті, хто вирішує регулярно задавати домашні завдання: опрацюй такий-то параграф, виконай таку-то вправу – і чекати на їхнє виконання. А тут втрачалася основна ланка, коли вчитель не просто дає завдання, а ще й пояснює їх та опрацьовує разом із учнями".

Більш виграшна ситуація складається тоді, коли педагоги стараються налагодити з учнями взаємозв’язок. Вони не просто дають домашні завдання, а знаходять час для їхнього пояснення. За словами Царук, в їх розпорядженні існує безліч різноманітних способів передати матеріал. Одні, наприклад, знімали відео, інші організовували заняття на різних інтернет-платформах. Проте ідеальним варіантом було проведення онлайн-уроків, які максимально наближені до тих, що колись були у школі.

На фото: Ольга Царук

"Це дуже кропітка робота, – розповіла Царук. – Перед тим, як розпочати навчання, я мусила створити групи у "Вайбері". І спочатку навчити батьків найменших дітей, щоб вони їм потім допомагали. Зі старшими ми створювали ці групи самостійно. Багато часу пішло на те, щоб навчитися працювати на тій чи іншій платформі. І дуже багато було питань. Тому що не ту кнопочку натиснули, не так щось зробили. Психувала і я, і батьки, і діти. Але якщо хотіти, все це можна зробити. А якщо не хочеш, то і на це знайдеш сто причин. Ми працювали. Я вважаю, що ми впоралися з тими викликами, які були під час карантину".

Карантин також ще раз показав, що учні навчаються далеко не на рівних умовах. Бо в одних школярів є цілодобовий доступ до комп’ютера, в інших він може бути дуже обмеженим – на єдиний гаджет часом "претендують" і батьки, й інші діти. Це вже не кажучи про тих учнів, які взагалі не мають можливостей для нормального інтернет-зв’язку.

"Ми всі опинилися в нерівних умовах, – розповіла вчителька української мови та літератури Харківської спеціалізованої школи №73 Людмила Таболіна. – Навіть з позицій володіння цифровими технологіями, адже не всі діти в них розбираються. Як і вчителі. Також хтось має ці гаджети, а хтось – ні. Наприклад, у мене в класі є дві дівчини, рідні сестрички. І, на жаль, в родині є тільки один комп’ютер. Але дівчата дуже хотіли займатися, робити вчасно всі контрольні роботи та інші завдання. Тому доводилося очікувати. Я йшла назустріч і просила інших вчителів, які викладають в моєму класі, припустимо, не ставити строки контрольних робіт. Або якщо поставили строки і дитина не встигає зробити – відтерміновувати їх на декілька годин чи на день. Щоб діти, користуючись цим комп’ютером, зробили все".

У свою чергу, Царук розповіла, що на момент початку карантину частина вчителів, переважно людей поважного віку, не мала навіть елементарних знань щодо роботи за комп’ютером. Це вже не кажучи про використання різноманітних популярних платформ для дистанційного навчання.

На фото: Людмила Таболіна

"Але це все залежало від бажання, – зазначила Царук. –  У нас деякі вчителі вже пенсіонери. Але вони сказали: "Я хочу, я можу". І вони встали та зробили. Змін хочуть всі, успіху хочуть всі. Це бажання тільки. Вчителі всі креативні. Якщо ти вже працюєш в школі, то вже креативний. І тут не існує універсальних формул. Потрібно дивитися по класу, по дитині, по виду матеріалу, який ти їм даєш. Тут багато факторів".

Учнів зацікавить креативність

"Зацікавити учнів дуже просто, – розповіла Царук. – У нас діти тепер взагалі живуть в "матриці", в цифровому світі. І їм в принципі цифровий світ цікавіший, ніж реальний. Я своєю "родзинкою" вважаю те, що використовую різні платформи, різні челенджі. Це цікаво. І діти швидше освоюються, ніж батьки. Для батьків потрібно довго пояснювати. А діти кожен день із таким стикаються, вони грають в різні ігри. Так, є момент, коли уроки трошки нуднуваті. Тому лекції обов’язково треба розбавляти різними інтерактивами, творчими завданням. Зараз скільки нових можливостей є в інтернеті".

Щоб зробити уроки цікавими, вчителям потрібно було додатково попрацювати над їх підготовкою. Як зазначила Таболіна, всі ці напрацювання будуть корисними і в подальшому навчальному році.

"Так як я учнів не бачу, я намагалася їх зацікавити, дати щось креативне, – розповіла вона. – Не скажу, що я цього не робила в звичних шкільних умовах. Але, все таки, їм цікавіше зробити щось креативне. Тому я намагалася, щоб були і QR-коди, і якісь гул-карти, і онлайн-музеї, і якісь квести. От ці оналйн-платформи по типу Learning up, де є безкоштовні інтерактивні ігри. Я намагалася, щоб діти ніде не реєструвалися та на жодні сайти з вірусами не заходили. Але мінус в тому, що немає спілкування. Такого справжнього та душевного, як це у нас було в класі. Але плюс в тому, що завдання виявились креативними. Дітям будь-якого віку дуже вони подобались".

Зокрема, в оналйн-мережу вчителі переносили не тільки уроки, а й різноманітні позашкільні активності. Як зазначила Таболіна, цього травня її учні відзначали Дні Європи. Вони проводили квести, антидискримінаційні ігри, виконували різні завдання на інтерактивних платформах, брали участь у вікторинах. Це також подарувало певні напрацювання, з якими школа буде ділитися з іншими навчальними закладами. Причому не тільки міста Харкова, а й всієї країни.

У кожного свій досвід дистанційного навчання

Що стосується дистанційного навчання з точки зору дітей та їх батьків, то тут у кожного свій досвід. Адже його ефективність багато у чому залежала від здатності вчителя налагодити процес навчання. Наприклад, харків’янка Катерина Святець розповіла, що вчителька її старшого сина-другокласника не мала контакту з дітьми. За весь час карантину вона не поцікавилась, чи роблять вони домашнє завдання та що у них виходить у кінцевому результаті. До того ж, зв’язатися з нею можна було тільки за телефоном чи електронною поштою, що явно не відповідає сучасним вимогам. У Святець немає жодних нарікань до навчального закладу, адже до цього карантину ніхто не був готовим. Хоча дітей вона вирішила перевести до приватної дистанційної школи. За її словами, для її родини дистанційне навчання більш комфортне, адже дозволяє розпочинати навчальний день відповідно до власного графіку, приймати гостей та подорожувати всією родиною.

Фото: ФБ Катерини Святець

"У мене діти дуже задоволені тим, що на дистанційному навчанні, – розповіла Святець. – В мене між хлопцями невелика різниця, і тому їм цікаво один з одним. У наших друзів є діти того ж віку. Вони також спілкуються. Не можу сказати, що їм не вистачає якоїсь соціалізації. Зважаючи на те, що зраз карантин, ми намагаємося не виходити без необхідності. Але фактично я бачу лишень позитивні зміни в дітях. Вони стали спокійніші, впевненіші. Я сьогодні спілкувалася з вчителькою молодшого сина. У них є така опція, як знайомство з учителем для першачків. Спочатку син поспілкувався з нею в "Скайпі", а потім – я. Все як я і очікувала. Більшість роботи буде лежати на мені. Якщо мені щось незрозуміло, то я можу брати консультацію у вчителя. Але я не думаю, що в першому класі будуть якісь проблеми".

"Спочатку була певна ейфорія щодо того, що тепер в школу можна не ходити, – розповіла мати семикласника Сергія Марія Тахтаулова. – Але вона дуже швидко зникла. Основна проблема, мабуть, полягала у тому, щоб організувати робочий час. Часто виходило так, що навчання розтягувалося на цілий день. Бо була не досить організована процедура. Проблемою також було й те, що і класну, і домашню роботу дитина мусила опановувати самостійно. І робила фактично два завдання замість одного. Тобто завдання класні, а потім завдання домашні. Це, мабуть, проблема правильної організації часу. Ми не одразу змогли знайти оптимальне навантаження і оптимальний час для його виконання".

Фото: Марія Тахтаулова

За її словами, труднощі були і з окремими предметами, таким як математика, алгебра, фізика, хімія. Діти залишились без дослідів, вони втратили ту наочність, яка у них була раніше. Так, залишаються відеоруроки, але їх не вистачало.

"Моя дитина дуже комунікабельна і полюбляє перебувати в колективі, – розповіла Тахтаулова. – І останні тижні травня він постійно говорив про те, що хоче повернутися до школи. Можна сказати, що для моєї дитини дистанційна освіта як постійний формат не підійшла. Щодо позитиву – він дійсно не хворів. А в школі таке було. Але він сумував за школою, йому хотілося повернутися туди. Але діти комунікували. Переважно однокласники спілкувалися в "Інстаграмі" та "Вайбері". Але вони не зустрічалася, не гуляли. Тому що карантин, діяли обмеження. Крім того, він ще відвідував музичну школу. Це також колектив, концерти. Цього всього не вистачало".