Не столиця: Який культурний образ за часи незалежності сформував для себе Харків

У сфері культури Харків має доволі яскраве та драматичне минуле. Проте що можна сказати про його сьогодення?

Були часи, коли саме в Харкові культурне життя вирувало особливо яскраво. Період його пожвавлення перепав на 1920-ті роки минулого століття. Саме тоді українські митці, відчувши трохи свободи, створили чимало яскравих та високохудожніх творів із літератури, філософії, живопису, музики, театру та кіно. Це були часи творчих експериментів та пошуків, літературних дискусій та різноманітних мистецьких об’єднань. Звісно, що радянська репресивна система не могла довго миритися з такою ситуацією. І – хто б сумнівався – досить швидко почала діяти своїми звичними методами. Тобто – заборонами, арештами, репресіями та розстрілами.

Доля тогочасних митців була доволі трагічною. Одні пройшли через табори, як Антоненко-Давидович та Остап Вишня. Інші, як Павло Тичина, покорилися, стали славити партію та Іосіфа Сталіна. Тільки окремі щасливці змогли вирватися з СРСР і вже в еміграції писати свої твори, як це сталося з Іваном Багряним. Проте більшість представників того покоління репресії не пережили.

Появі терміну "Розстріляне відродження" слід завдячувати польському публіцисту Єжи Ґедройцю. Саме так він хотів назвати антологію української літератури того періоду. Проте не всі науковці знайшли це визначення доречним. Як свого часу зазначала дослідниця української літератури 1920-х років Ярина Цимбал, така назва підходить тільки антології, однак для визначення покоління інтелігенції вона не годиться. На переконання Цимбал, термін "Червоний ренесанс" є більш вдалим.

Майже століття минуло з тих часів. Проте і в сучасному Харкові продовжують згадувати митців Розстріляного відродження. Більше того, їхня історія стала частиною культурного обличчя сучасного міста. Воно й не дивно. Адже то був найбільш насичений та продуктивний період мистецького життя. Наприклад, у межах Харківської літературної резиденції митці з всіх куточків України живуть та працюють у знаменитому будинку "Слово". Колись там мешкало чимало яскравих і талановитих літераторів.

Про покоління Розстріляного відродження згадують і у Харківському літературному музеї. Там час від часу проводять мистецькі події, присвячені його представникам. А в тамтешніх архівах зберігається чимало документів та цікавих артефактів періоду 1920-30 років. Словом, Розстріляне відродження та його трагічна історія викликають інтерес з боку харків’ян. Але варто говорити і про культурний образ сучасного Харкова.

Культурне обличчя Харкова

Тут, мабуть, у кожного буде власний образ, який залежатиме і від заглибленості в культурний процес, і від особливостей власного світобачення. Наприклад, харківська письменниця та драматургиня Юліта Ран називає його доволі дивним та строкатим. Бо, з одного боку, в місті з часів незалежності з’явилися недержавні театри, різноманітні фестивалі та мистецькі галереї, які репрезентують сучасне мистецтво. Але разом із тим масова культура та чимала кількість театрів приголомшують своїм агресивним несмаком, вульгарністю і орієнтованістю на "русскій мір" в усіх сенсах слова.

"Харківський культурний ландшафт лишається "диким полем" із гірким присмаком прикордонності, – нарікає літераторка. – Ми можемо справді пишатися, вибачте за пафос, що Сергій Жадан живе саме в нашому місті. Бо він сам-один – та людина, яка здатна формувати навколо себе потужне культурне поле і впливати на глибинні процеси цілої країни".

Юліта Ран

Водночас, Харків має фонтан з мавпочками та альтанки у фальшивому ретро-стилі, у місті масово знищують історичні пам’ятки та вирубають дерева. Це все також створює культурне обличчя Харкова. І воно вже не видається привабливим, переконана письменниця.

Поетеса Марко Терен у свою чергу зазначила, що в культурному плані Харків помітно вирізняється з-поміж інших міст України. За її словами, йому властива своя атмосфера, свої герметичні мистецькі кола та своя зовнішня картинка, яка у свою чергу дуже відрізняється від того, що бачать мешканці інших регіонів. І разом із тим Харків має доволі складний, місцями нелогічний і багатий внутрішній світ. На думку поетеси, саме в часи незалежності став більш помітним різкий характер культурного Харкова, основною рисою якого став дух заперечення. Також Марко Терен додала, що Харків через розуміння власної унікальності та стратегічної важливості набув певної "понтовості", претензії на оригінальність та невизнання авторитетів.

"Наче все, як всюди. Але по-харківськи, – ділиться Марко Терен. –А ще Харків важко здивувати. Сірий, холодний, трохи зверхній, здебільшого байдужий до всього, хоч і ввічливий до прийдешніх. Його важко збудити. Зате, якщо підхопить ідею, загориться думкою – палатиме так, що видно буде здаля. І, звісно, поведе за собою. Харків завжди веде за собою інших в культурному плані. Саме цим він відрізаний від Києва, хай пробачать мене кияни. До твердження "Харків – культурна столиця" добре ставлюся. У цьому висловлюванні є правда. Харків – знаковий об’єкт на культурній мапі нашої країни. І я дійсно вважаю його культурною столицею України".

Марко Терен (Мар'яна Даниленко)

Питання про культурну столицю

Варто зазначити, що вже саме поняття "культурна столиця" є досить суперечливим та неоднозначним. Окрім Харкова, відповідні амбіції щодо цього статусу мають Київ, Львів та Одеса. Звісно, що є чимало українців, які воліли би бачити саме своє місто в якості культурної столиці. Локальний патріотизм тут нікуди не подінеш. І харків’яни не стали винятком. Проте не всі мешканці Харкова з цим погоджуються.

"По-перше, Харків не столиця в жодному із сенсів, – зазначила Ран. – І всі згадки про славетне минуле та його першостоличність – це абсолютно совковий навратив. Який, на жаль, весь час використовує міська влада. І це тішить самолюбство великої частини містян. По-друге, ми насправді маємо багато з того, що робить міста культурними столицями: купу вищих навчальних закладів, у тому числі і профільних, мистецьких, купу театрів (самих лише державних шість штук), філармонію, потужний недержавний мистецький рух, велику кількість бібліотек, музеїв, галерей, музичних шкіл тощо".

Однак, на думку письменниці, Харків не може похизуватися розвиненою туристичною інфраструктурою. У місті також бракує вільних громадських просторів для дозвілля, яких є чимало в європейських країнах. До того ж, у Харкова немає жодної пішохідної вулиці. А ще тут не дозволено сидіти на газонах. Бо в тому ж парку Шевченка можна за це нарватися на чималі неприємності. "Покажіть хоч одну справді культурну столицю, де це заборонено!" – наголошує літераторка.

"І якщо говорити про культуру побутову, про культуру архітектурну, про культуру мовну, про культуру правову – то тут Харків аж ніяк не столиця, – переконана Ран. – Не глухий кут провінції, це правда, але й не столиця. Так, у нас на вулицях нікого не здивуєш людиною з зеленим волоссям чи парою дівчат, які обіймаються. Чи вуличними музиками. І то, не всюди, не в усіх районах міста. І ми аж ніяк не є законодавцями в якихось тенденціях – про яку б зі складових культури не йшлося. А саме це й робить столиця – показує напрям руху, демонструє можливості і перспективи, веде за собою інші регіони".

Яким постає Харків у сучасній літературі

А що стосується образу сучасного Харкова в творах культури? І тут наше місто не може похвалитися такою ж репрезентацією, як той же Київ. Українській столиці присвячено куди більше творів, що цілком очікувано. За образ сучасного Харкова в першу чергу слід завдячувати Жадану. У різні періоди він видав дві книги, події яких відбуваються саме у нашому місті. Першу повість – "Депеш Мод"  – опублікували у 2004 році в літературному журналі "Березіль". Вона переносить читача в Харків 1993 року. Головні герої твору – троє юнаків, які мусять терміново знайти свого друга Васю Карбюратора. Але не для веселої пиятики. Вітчим хлопця нещодавно наклав на себе руки, і йому треба повідомити про похорон. На цьому, власне, і закручується основний сюжет.

Сергій Жадан

На думку критиків, то була доволі жорстка та "непричесана" історія дорослішання, позбавлена будь-якого романтичного фльору. Головним героям по 18-19 років і вони доволі "проблемні" молоді люди. Хтось із них має проблеми на роботі, когось виганяли з вишу і всі вони схильні напиватися до найогиднішого стану. Хлопці брудно лаються та щедро сиплять жаргонами. Словом, вони далекі від тих класичних героїв, до яких ми звикли на уроках літератури. Частина читачів побачить у персонажах себе, згадає власну молодість. А частина пригадає такого собі проблемного друга чи родича, який постійно потрапляв в неприємності та розчаровував близьких. За словами критиків, повість також має автобіографічний характер. Зокрема, в одному з героїв Жадан втілив свій власний внутрішні світ.

Але що в цій повісті, власне, харківського? Справа в тому, що тутешні персонажі органічно вписуються в урбанічний простір тогочасного Харкова. Під час прочитання харків’яни можуть пізнати чимало знайомих локацій – Держпром, площу Свободи, стадіон "Металіст". Саме ж місто постає контрастним та неоднорідним. Бо в один момент читачі потрапляють у центр Харкова, де мешкають багаті та владні люди. А в інший – мандрують периферію з її незатишними забігайлівками, студентськими гуртожитками та андеграундними тусовками.

Повість свого часу переклали російською, польською, білоруською, німецькою, литовською, італійською, шведською, болгарською та естонською. Крім того, твір отримав свою екранізацію – у 2013 році вийшов "Депеш Мод" режисера Михайла Лук'яненка. Щоправда, він сам підкреслював, що знімав фільм тільки по мотивам твору. Планувалося, що стрічка вийде у нецензурованій та цензурованій версіях. А також у російському "гугнявому" дубляжі у стилі старих відеокасет. Спеціально для глядачів, які хочуть трохи поностальгувати за минулим.

Інша "харківська" книга – "Месопотамія" – побачила світ вже у 2014 році. Це збірка, до якої увійшли дев'ять оповідань і тридцять віршів. Причому всі тексти утворюють собою єдине та гармонійне полотно. Наприклад, персонажі книги "мандрують" із одного оповідання в інше, а всі тексти поєднує спільне середовище – місто Харків. Цікава також назва твору. Здавалося би, який стосунок наше місто має до цієї давньої Месопотамії? За словами самого Жадана, він виходив з того факту, що Харків лежить між двома ріками – Лопанню і Харковом. Що нагадало йому Месопотамію, яка також простяглася між двома ріками. Літератор також розповів, що книга просякнута шумерською міфологією та біблійними мотивами.

Взагалі "Месопотамія" сильно відрізняється від більш раннього "Депеш Моду". І не тільки сюжетом та головними героями. Однозначно, ця книга більш "доросла". Тут вже немає тієї розгнузданості та нігілізму. Книга наповнена філософськими роздумами та ностальгічними спогадами, вона сентиментальна та дуже лірична. У ній значення мають не тільки події та герої, а й настрої та художні образи.

Герої Жадана – це звичайні люди, яких можна зустріти в сусідній квартирі чи у власному офісі. Вони працюють, люблять, дружать, роблять помилки та долають життєві труднощі. У самій книзі багато чого намішано: є і специфічний гумор, і філософські роздуми, і вишукані метафори. Словом все, за що українці люблять сучасного Жадана. За словами літератора, сама книга "дуже харківська і надзвичайно інтимна". Це найбільш особистий твір.

У 2015 році Жадан завдяки своїй "Месопотамії" став лауреатом премії "Українська книжка року". Удостоїлась вона і власної екранізації. Уже наступного року в прокат вийшов фільм "Любові стане на всіх" режисера Михайла Лук'яненка. У його основу ліг розділ "Ромео". До речі, сам Жадан знявся там в епізодичній ролі. Крім того, саундтреком до стрічки стала пісня гурту Жадан і Собаки "Листопад".