ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Непобудований пантеон та пам'ятник-бажання: Чим відомий головний сад Харкова

У харківському Саду Шевченка загадували найзаповітніші бажання, вирощували унікальні рослини та ховали німецьких офіцерів

Depo.
11 березня 2018 12:00
ФОТО: depo.ua

Сад імені Тараса Шевченка – унікальна зелена оаза в самому центрі міста. Його історія нараховує близько двох століть. Нині Сад є ботанічною пам'яткою природи місцевого значення, об'єктом природно-заповідного фонду міста Харкова. Тут можна відшукати вікові дерева, унікальні пам'ятки. Блукають алеями парку й кілька легенд.

Як будівництво університету дало життя унікальному парку

Історія саду починається у 1804 – 1806 роках. Тоді тут був природній дубовий ліс, але з будівництвом кадетського корпусу по вулиці Сумській заклали і університетський сад. Щоправда сам корпус у Харкові так і не відкрили, а будівлю передали Інституту благородних дівчат. До наших часів він не зберігся.

Перша назва саду - Університетський - пов'язана з тим, що саме тут почали закладати ботанічний сад щойно відкритого Харківського імператорського університету (нині ХНУ ім. Каразіна, – Ред.). На верхній терасі саду був ландшафтний парк, на нижній – сам ботанічний сад. А в 1896 році на території парку відкрили Харківський зоологічний сад - перший в Україні та третій в усій царській Росії. Сад дуже швидко став одним із найпопулярніших місць відпочинку в харків'ян. У 1935 році його перейменували на честь Тараса Григоровича Шевченка, пам'ятник якому урочисто відкрили на центральній алеї. Під час Другої світової війни частину унікальних зелених насаджень було знищено. Після війни у парку почали будувати фонтани, кафе та концертний майданчик. Сьогодні частина Саду закрита на реконструкцію.

Хто в Саду Шевченка виконує бажання

Саме тут, у центральному парку Харкова, розташований чи не найвідоміший в Україні та один з найвідоміших у світі пам'ятників Кобзарю. Свого часу на підготовку проекту та будівництво витратили шість років. Сама композиція складається із 17 фігур. Висота пам'ятника становить 16 м – це висота п'ятиповерхового будинку. Зводили його близько 200 робочих. На виготовлення пам'ятника пішло 30 тонн бронзи, 400 тонн лабрадориту і 75 вагонів будматеріалів. Позували під час створення пам'ятника Кобзарю актори театру ім. Шевченка. Під час Революції Гідності цей пам'ятник став місцем зібрань Харківського Євромайдану. Саме біля Кобзаря харківські патріоти збираються і нині.

А от місцеві старожили стверджують: пам'ятник ще й бажання виконувати може. Він і студентам допомагає, і тим, хто своє другу половинку шукає. За повір'ям, якщо потерти палець ноги вмираючого гайдамака, посміхнеться удача, якщо чобіт робітника – можна здати сесію на "відмінно". А той, хто відшукає в композиції колесо трактора, знайде любов.

Як алея центрального парку ледь не стала німецьким пантеоном

У роки Другої світової війни саме на території Саду розташовувалося Центральне військове кладовище німців. У роки окупації Харкова вони ховали тут офіцерів у центрі міста - на алеї від площі Свободи до пам'ятника Кобзарю.

Планувалося навіть установити тут пантеон німецької військової слави. Історики зазначають, що у саду поховані двоє німецьких генералів - Георг Браун, командир 68-ї піхотної дивізії, і командир 6-ї танкової дивізії Вальтер фон Хунерсдорф. Після того, як радянські війська звільнили Харків, кладовище знищили.

Слід додати, що частина німецьких офіцерів була похована на території сучасного парку ім. Горького. Це захоронення радянська влада також знищила: частину останків перепоховали, але деякі залишилися.

Де шукати віковий міст

Є в Саду Шевченка міст, якому вже більше сотні років - це вузенький металевий місточок через ярок поблизу Зоопарку. На початку ХХ століття він був перекинутий через нині Соборний, а тоді Купецький узвіз і вів до харківського Пасажу, що був між Університетською гіркою та вулицею Клочківською, але до наших днів не дожив.

До саду його перенесли вже після Другої світової війни за наказом одного з партійних чиновників СРСР. Подейкують, що цей наказ від видав через свою дружину. Тоді через ярок не було ніяких мостів, а жінці чиновника потрібно було ходити навідувати матір і щоразу обходити провалля. Тож чоловік вирішив допомогти дружині та наказав встановити міст через яр. Прізвища цього чиновника історики не називають, але його дружину начебто звали Людмила. Тож у народі місточок отримав назву "Люсин місток".

Як старі дуби полонили серце відомої поетеси

На території Саду є алея з дубами, яким понад 200 років. Це рештки корінних дубових пралісів, що в минулому росли біля міста.

Нині таких дерев нараховують близько двох десятків. Розпізнати їх можна за товщиною стовбура – зазвичай вони набагато ширші за інших більш юних дерев. Крім того, поруч із дубами встановлені таблички, які попереджають про поважний вік і охоронний статус зелених велетнів. Історики кажуть, ці дуби дуже подобалися відомій поетесі Марині Цветаєвій. Під час своїх поїздок до Харкова вона любила ходити на прогулянки до Університетського саду та ховатися від сонця в тіні розлогих дерев. Тут поетеса написала кілька відомих віршів.

Територія унікальних пам'яток

У Саду Шевченка є низка менш відомих унікальних пам'ятників. Так, на території зеленої зони можна знайти пам'ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам, що були знищені у 1930-х роках. За різними підрахунками, тоді було вбито від 200 до 337 народних музик.

Крім того, тут є пам'ятний знак 50-й паралелі, адже Харків є найбільшим містом, яке розташоване на цій паралелі північної широти. Щоправда, знак цей вражає своєю, скажемо так, неукраїнськістю: напис на ньому виконаний двома мовами, російською та англійською, а на земній кулі із позначкою Харкова вказана Москва, але не вказаний Київ.

Є також у Саду Шевчанка пам'ятник Леніну, якого з сучасного молодого покоління вже мало хто впізнає. На дитячому майданчику поблизу ХНУ ім. Каразіна є невелика скульптура хлопчика з книгою, "вдягнутого" у вишиванку. Якщо придивитися, то стає зрозуміло, що це - юний Володя Ульянов. Під час декомунізації в Харкові скульптуру Ульянова не знесли, але "українізували", перетворивши сорочку на вишиванку.

Більше новин Харкова читайте на Depo.Харків

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook