Мрії, які обірвалися: Хто вони – харківські Герої Небесної Сотні (ФОТО)

Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки
А все, що ми можем – палити шини.
Україна бере початок з бруківки.

(Андрій Любка)

20 лютого – один із найтрагічніших днів в історії сучасної України. Чотири роки тому в цей день у Києві снайпери розстріляли майже півсотні активістів Євромайдану, яких згодом назвуть Небесною Сотнею. Серед загиблих - троє мешканців Харкова.

У День Героїв Небесної Сотні Depo.Харків згадав, ким були ті, хто віддав за Україну найдорожче – своє життя.

Лицар Майдану

Владислав Зубенко був наймолодшим серед харків'ян, які полягли на Інститутській. Хлопець народився 22 квітня 1991 року. Він навчався в Українському державному університеті залізничного транспорту та працював на залізниці. Зубенко, як справжній лицар, захоплювався історичною реконструкцією, неодноразово брав участь у турнірах. Друзі про нього казали – щирий і небайдужий.

Ще до Майдану Зубенко вів активну громадську та волонтерську діяльність. Брав участь у акціях на підтримку родини футбольного фаната Павличенка, вшануванні пам'яті героїв Крут. Із початком Революції Гідності Влад пішов на харківський Євромайдан. До Києва хлопець поїхав 18 лютого, коли ситуація там значно загострилася. На сторінці в соціальній мережі хлопець залишив повідомлення, що на Майдан поїхав, "тому що це мій вибір". Із собою взяв лицарські обладунки. Після приїзду одразу записався до Самооборони. Тут він укріплював барикади, а потім допомагав виносити поранених.

У хлопця не було ніякого серйозного захисту, навіть щит був дерев'яний. Зубенко отримав кулю на Інститутській, закриваючи ноші з пораненим, якого медики виносили сходами до готелю "Україна". Стрілок поцілив у живіт з АК-47. Куля пройшла навиліт, пошкодивши внутрішні органи і хребет. Вісім днів лікарі боролися за життя хлопця, зробили кілька операцій і вже планували відправити його на лікування за кордон, але почали відмовляти легені. 28 лютого серце Владислава Зубенка зупинилося. Поховали героя у рідному Харкові.

21 листопада 2014 року йому посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Українська православна церква Київського патріархату посмертно нагородила Зубенка медаллю "За жертовність і любов до України". На честь хлопця в Харкові названо вулицю, в Українському державному університеті залізничного транспорту в Харкові є пам'ятна дошка Владиславу, його ім'я носить лабораторія інформаційних систем та технологій УкрДУЗТу. 1 квітня 2017 року пасажирському поїзду №115/116 Харків - Чернівці присвоїли ім'я Владислава Зубенка. Також куточок героя Небесної Сотні є й на вокзалі "Харків-Левада".

Він не міг лишитися осторонь

Ще один герой Небесної Сотні з Харкова - випускник факультету комп'ютерної інженерії та управління Харківського національного університету радіоелектроніки Євген Котляр. Він народився 14 квітня 1980 року. Останні кілька років працював промисловим альпіністом. У 2010 році в Харкові Котляр брав участь у громадських протестах проти незаконної вирубки парку ім. Горького. Тоді, щоб перешкодити вирубці, протестуючі навіть прив'язували себе до дерев. До Києва поїхав у грудні 2013-го. Ночами чергував на барикадах і лише іноді приїздив до рідного міста, щоб провідати батька.

"Він не міг залишатися вдома: повертався - і знову їхав на Майдан. І одного разу більше не повернувся. Ось і квиток залишився - як виявилося, в один бік", - згадує батько майданівця Микола Котляр.

У складі 1-ї Харківської сотні Котляр, прикриваючись дерев'яним щитом, виводив людей з-під обстрілу на вулиці Інститутській. Був поранений: перша куля влучила в шию та пройшла на виліт, друга – у стегно. Чоловік помер у машині "швидкої".

На його честь в Харкові назвали вулицю. Євгенові відкрили меморіальну дошку в університеті, де він навчався. Посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Українська православна церква Київського патріархату нагородила його медаллю "За жертовність і любов до України". Про нього також зняли фільм "Герой України Євген Котляр".

Загинув у боротьбі за справедливість

Третьою харківською жертвою катів Майдану став Юрій Паращук. Він народився 1 липня 1966 року в Черкаській області. Спочатку мешкав у Києві, а потім оселився в Харкові, де працював столяром. Був релігійною людиною. На Майдан приїздив із 1 грудня 2013 року. Під час одного з приїздів біля нього вибухнула світло-шумова граната, й чоловікові пошкодило ногу, але він залишився на Майдані.

Вранці 20 лютого Паращук виявився в самому центрі подій, на лінії вогню. Він був у одній помаранчевій будівельній касці, без жилета, без щита або зброї. Снайпер поцілив йому в потилицю під час відступу силовиків із барикад на Інститутській вулиці. У чоловіка залишилася мати, син від першого шлюбу, дружина і дві прийомні доньки. Поховали героя на Черкащині.

Паращуку посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Українська православна церква Київського патріархату нагородила його медаллю "За жертовність і любов до України". Ім'ям Паращука також названа одна з вулиць Харкова.