Між минулим і сьогоденням: Топ-5 книг, події яких відбуваються в Харкові

Місто минулого, сучасне місто та навіть його альтернативна версія – Харків у цих книгах постає напрочуд різним. А далі справа вже за смаками та вподобанням конкретної людини. Бо хтось хотів би почитати сатиричний твір, який навіть через сотню років не втратив своєї актуальності. Комусь більше до душі читати про сучасний Харків і вгадувати у творі знайомі типажі та локації. Ну, а хтось волів би почитати щось у жанрі альтернативної історії з елементами буфонади, бурлеску та шпигунського трилера.

 

Актуальна проблема сторічної давнини

 

"Мина Мазайло" – це сатирична п’єса українського драматурга Миколи Куліша, одного з найяскравіших представників Розстріляного відродження. У центрі твору – цілком реальна історична подія, свідком якої був сам літератор. Мова йде про українізацію, яку вирішили провести більшовики у 1920-х роках. Але то не був жест доброї волі. Справа в тому, що тоді радянська влада ще не почувала себе так впевнено. Їй потрібно було не тільки завоювати прихильність новостворених "республік", а й показати, що колишній царський режим вже давно в минулому. Що стосується України, то в ті часи більшовики в основному були російськомовними. Водночас, більшість селян розмовляла українською. І в багатьох із них радянська влада взагалі не викликала жодних симпатій. Тоді радянські керманичі вирішили схилити представників "неросійських" національностей на свій бік. Для цього треба було заговорити з людьми їхньою рідною мовою.

 

Події п’єси відбуваються на Харківщині, де і мешкає головний герой Мина Мазайло. Це пуста, марнославна, але водночас амбітна людина. Він хоче піднятися кар'єрною драбиною, хоче зайняти місце серед тогочасної еліти. І для цього потрібно стати росіянином, переконаний чоловік. Мина соромиться як свого прізвища, так і українського походження. Це все викликає в нього почуття меншовартості. Тому не дивно, що в якийсь момент він бере собі російське прізвище Мазєнін, а також шукає вчительку, яка навчила б його говорити "по-руському". Українізацію Мина сприймає вороже. Цей малорос бачить у ній спосіб перетворити його на провінціала та другосортного службовця, а також відрізати шлях до високих посад.

 

П'єса "Мина Мазайло" / Моє місто

 

Усе українське новоявлений Мазєнін сприймає як щось чуже та вороже. До того ж, в родині він не один такий. Таку ж українофобію проявляє його дружина Килина та дочка Рина. Але перевершує всіх їх "почесна гостя" – тьотя Мотя з Курська. Українофобія цієї особи вже носить якийсь хворобливий відтінок. Наприклад, українська для неї не є нічим більшим, ніж "австріяцькою вигадкою". А коли жінка на харківському вокзалі бачить україномовну вивіску, вона кричить: "Навіщо ви нам іспортілі город?". Вона обурюється тим, що в опері "Тарас Бульба" артисти виконують свої партії українською. Логіка у цієї пані також "бездоганна": "Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить нікада!".

 

У п’єсі чимало комічних ситуацій, та і з персонажів також можна досхочу посміятися. Автор висміює міщанство, упередженість, комплекс меншовартості в одних та великодержавний шовінізм – в інших. Сама п’єса, хоча і написана сто років тому, ще не втратила своєї актуальності, а її персонажі все ще здаються вельми знайомими та реалістичним. Бо хто не знає такого ж Мазєніна, українця за походженням, який зневажає власну мову та культуру. Або не зустрічав шовіністку тьотю Мотю, яка навіть в гостях не встидається принижувати людей за національною ознакою.

 

Ода свободі та силі людського духу

 

Роман "Сад Гетсиманський" Івана Багряного є глибоко особистим твором. Адже через свого героя письменник розповів про власні поневіряння у радянських тюрмах. Уперше Багряного заарештували в Харкові в 1932 році. Звинувачення було типовим для тогочасної інтелігенції – йому закидали "український буржуазний націоналізм". А приводом для арешту став його історичний роман у віршах "Скелька", у якому письменник засуджував православну церкву за її колонізаторську, експлуататорську й русифікаторську роль. Так Багряний опинився на "фабриці-кухні". Саме так колись називали внутрішню в’язницю по вулиці Чернишевського в центрі Харкова. Тут письменник провів довгі одинадцять місяців. Після цього йому присудили п’ять років таборів на Далекому Сході.

 

У своєму романі Багряний ретельно описує тюремний побут, допити і тортури. Приділяє він чимало уваги й людям, які населяють тюрму. Прізвища слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів він не вигадує. Це був свідомий крок. Письменник їх зберіг для того, щоб нащадки знали тих катів, а їх жертви не залишилися забутими та безіменними.

 

На фото: підвали тюрми НКВС

 

Молодий інженер Андрій Чумак, головний герой твору, потрапляє до тюрми. Там йому судилося пройти всі кола "чекістського" пекла: тортури, нічні допити, приниження, знущання, провокації. Але він не ламається. Андрій прямо каже своїм мучителям, що не визнає їхнього "правосуддя", не визнає він і соціалізму, який радянська влада будує за допомогою тюрми та кулі. Саме через свого героя Багряний возвеличує силу людського духу. Водночас він гнівно засуджує радянську репресивну машину, яка без суду та слідства нищить мільйони людей.

 

Чимало авторських ідей розкрито через діалоги між головним героєм та його мучителями. Останні вже давно стали вірними служаками режиму, а людське життя для них втратило будь-який сенс. Андрій у свою чергу – гуманіст, горда і тонка натура. Він цінує життя та людську гідність, для нього недопустимо змиритися з долею та взяти на себе несправедливі звинувачення. Роман "Сад гетсиманський" – явно не для "легкого" читання. Головний герой тут проходить через неймовірні страждання, щоб у фіналі зіткнутися з новими випробуванням. Але разом із тим не можна сказати, що ця історія абсолютно похмура та безпросвітна. Адже зрозуміло, що нові труднощі він також зустріне гідно.

 

Два обличчя одного Харкова

 

Тут можна згадати одразу дві книги харківського письменника Сергія Жадана. Вони обидві присвячені Харкову, хоча дуже різні за своїм змістом та настроєм. Повість "Депеш Мод" уперше опублікована у 2004 році в літературному журналі "Березіль". Присвячена вона молоді початку 1990-х років, чиє повноліття якраз припало на розпад СРСР. Головні герої повісті – представники цього покоління. Вони живуть у власному субкультурному просторі та не визнають жодних авторитетів. Як згодом відзначали критики, це доволі жорстка та "непричесана" історія дорослішання. Зав’язка повісті така: троє юнаків мусять терміново знайти свого друга Васю, щоб розповісти про самогубство вітчима. Бо він ще має встигнути на похорон...

 

Усі персонажі органічно вписані в тогочасний харківській простір. Уважний читач без проблем впізнає чимало знайомих місць – Держпром, площу Свободи, станції метрополітену та електропоїзди. Причому сам Харків постає зовсім неоднорідним. З одного боку, показаний центр міста, де мешкають багаті та владні люди. А з іншого – периферію, де є незатишні забігайлівки, студентські гуртожитки та андеграундні тусовки.

 

На фото: Сергій Жадан / Читомо

 

Книга "Месопотамія" побачила світ вже у 2014 році. До неї увійшли дев'ять прозових історій і тридцять віршів. Усі вони об’єднані спільним середовищем, а герої книги "кочують" з одного твору в інший. Це все створює єдину цілісну картину. Назву книги Жадан пояснював так: Харків лежить між двома ріками – Лопанню і Харковом. Це свого часу нагадало йому давню Месопотамію, яка також була розташована між двома ріками. Згодом літератор розповів, що його книга тісно пов’язана як з шумерською міфологією, так і біблійними мотивами.

 

Герої Жадана – це передусім звичайні люди, які можуть жити в сусідній квартирі чи бути вашими колегами по роботі. Вони люблять, дружать, помиляються та долають життєві труднощі. У самій книзі багато чого намішано: є і специфічний гумор, і філософські роздуми, і вишукані метафори. Словом все те, за що читачі люблять Жадана. Сам літератор називає книгу "дуже харківською і надзвичайно інтимною". За його словами, це найбільш особистий твір. Він ще ніколи не писав про Харків настільки ліричною мовою.

 

Вільна фантазія з долею балагану

 

"Харків 1938" – роман українського письменника Олександра Ірванця, який побачив світ у 2017 році. У ньому автор фантазує, яким було би життя, якби УНР вдалося вистояти під час Визвольних змагань. Книга написана в жанрі альтернативної історії, до якої автор додав трохи буфонади, бурлеску та шпигунського трилера. Альтернативна Україна носить назву "Українська Робітничо-Селянська Республіка" або ж У.Р.С.Р. У 1920-му році вона перемогла у війні з Радянським Союзом. Усе завдяки "диву під Крутами", яке об’єднало армії УНР, УГА, махновців та інших заради спільної мети. Тепер це сильна держава, її культура на висоті, валюта міцна, всюди розмовляють українською. Щоправда, все це благополуччя може щось порушити.

 

У центрі роману також перебуває Харків. Точніше, літературний карнавал, куди з’їжджається вельми різномаста аудиторія – політичні діячі, літератори, націоналісти, шпигуни і терористи. Головний герой роману, підполковник СБУ Коцюба, отримує важливу інформацію. Він дізнається, що до України має прибути "хтось такий сильний і небезпечний". Це вельми непростий терорист, який навіть без зброї може наробити лиха. Згодом Коцюба приступає до свого розслідування.

 

На фото: Олександр Ірванець / Наше слово

 

Як свого часу зазначали критики, "Харків 1938" – це такий собі роман-кросворд. Адже під час його прочитання можна впізнати цілком реальних людей, чиї прізвища не називаються. Але спробувати дізнатися, хто є хто – це також важливий та цікавий процес. Тому Ірванець був незадоволений, коли деякі читачі розкривали імені персоналій у мережі. Бо спойлери є спойлерами. Разом із тим, у романі твориться справжній балаган. Автор бере своїх героїв і грає ними, як хоче. У тому числі й тими, що мають цілком реальні прототипи. Причому без всяких обмежень. Його персонажі не відмовляють собі у різного роду фізичних задоволеннях, а у самому романі є чимало відвертих та натуралістичних сцен. Та і просто абсурдних моментів також вистачає. Словом, тих, хто свого часу звик до невинної української літератури, це може дещо шокувати.

 

Трагедія Розстріляного відродження

 

Роман "Моя божевільна" Світлани та Андрія Клімових являє собою спробу розповісти про трагедію Розстріляного відродження. Події розгортаються у Харкові на початку 1930-х років. Місто приголомшує новина про самогубство Петра Хорунжого. Це був талановитий літератор, який по праву вважався лідером свого покоління. При цьому ніхто не міг зрозуміти, чому чоловік ухвалив таке рішення. Адже за життя ніхто не бачив його засмученим. До того ж Хорунжий не залишив ані записки, ані заповіту. Усе це справді виглядає дивним.

 

Вирішити цю загадку має прийомна донька літератора. Саме до її рук потрапляє таємний архів Хорунжого. Там героїня знаходить записи, які надзвичайно точно пророкують долі близьких людей і дають змогу зазирнути далеко в майбутнє. Під час прочитання записок Хорунжого героїня розуміє, що батько приховував багато таємниць. У нього були свої секрети, які можуть розкрити справжню сутність його оточення.

 

На фото: будинок "Слово" у центрі Харкова

 

Як зазначили самі автори, їхня книга не є мелодрамою, політичним романом чи екскурсом в історію. Передусім це розповідь про людей, які сформували сучасну українську ментальність. Разом із тим, усі персонажі роману вигадані. Через них автори спробували розкрити долі знакових постатей Розстріляного відродження. Причому суто в "персональному аспекті", без "публіцистичного надриву" й "патріотичних схлипувань". Вони хотіли насамперед донести до читачів відлуння тієї вельми непростої епохи, яка і по сьогодні викликає інтерес з боку читацької аудиторії.