Міф та правда про "Маршала Перемоги": Чому в Харкові виступили проти повернення імені Георгія Жукова

У Харкові декомунізація та перейменування топонімів змусили ще раз замислитися над тим, на чию честь були названі вже знайомі вулиці та провулки

Міф та правда про "Маршала Перемоги": Чо…

У лютому 2020 року Харківська міська рада здійснила ще одну спробу перейменувати проспект, названий на честь радянського генерала-дисидента Петра Григоренка, і дати йому ім’я Георгія Жукова. У міськраді наголошували на визначній ролі Жукова у Другій світовій війні. Із цим категорично не погоджуються проукраїнські активісти, для яких Жуков – "кат, а не герой".

Культ "Маршала Перемоги"

За радянських часів навколо постаті Жукова виникло чимало міфів. Його називали "Маршалом Перемоги", геніальним стратегом та найталановитішим полководцем часів Другої світової. Цей міф активно просувався за часів Брежнєва, особливо після виходу в 1969 році мемуарів Жукова під навою "Спогади і роздуми". Укріпився він вже після смерті воєнначальника. Свого апогею культ "Маршала Перемоги" досяг в 1990-х роках разом із заснуванням військового ордену імені Жукова.

Як зазначають автори збірки "Війна і міф" Українського інституту національної пам’яті, подібні чесноти приписувати Жукову не просто некоректно, а взагалі безпідставно. Під час Другої світовою він не тільки здобував перемоги, але й зазнавав нищівних поразок, а його операції нерідко завершувалися військовими невдачами і провалами.

фото маршала жукова

Так, із жовтня 1941 до серпня 1942 року Жуков командував військами Західного фронту. У своїй статті історик Ростислав Пилявець зазначає, що саме 1942 рік ознаменувався низкою жорстоких поразок і величезних втрат. Безперервні наступальні операції Жукова часто завершувалися невдачею чи провалом. За оцінками істориків, загальні втрати у Ржевсько-В’яземській операції склали близько 777 тисяч людей, а це було майже 75% від чисельності військ до початку операції. Ще більш кривавими були дві Ржевсько-Сичевські операції того ж року. Але, незважаючи на величезні втрати, Сталін призначив Жукова заступником Верховного Головнокомандувача і першим заступником народного комісара оборони СРСР. Тоді ж його спрямували на Сталінградський напрямок. Хоча і там здобутки Жукова були вкрай скромними,  це не завадило йому в січні 1943 року першому отримати звання маршала Радянського Союзу.

"Він був дріб’язковим, дуже жорстоким, – розповідає історик Артем Зібалов. – Для нього було нормою на очах своєї доньки забивати чоботями свого водія, який йому чимось не догодив… Жуков був людиною дуже нечесною та нескромною. Це якщо ми відкриємо його книгу "Воспоминания и размышления", яку начебто він написав. Насправді, ні, бо як може написати книгу на 800 сторінок людина, яка не написала жодної статті? І в цій книзі багато написано про битву під Сталінградом. Начебто Жуков там керував. Але в той час відбувалася та сама Ржевська битва, і Жуков командував там, під Ржевом. А під Сталінградом його не було".

Однак, даний факт не завадив верховному головнокомандувачу замовчувати невдалу Ржевсько-Сичовську операцію. Хоч замість неї Жуков яскраво почав описувати Сталінградську битву та приписувати собі перемоги, яких не існувало.

"Із одного боку, Жуков був типовим радянським генералом, – зазначає Зібалов. – Інакше тоді й бути не могло. Із іншого боку, він серед них виділявся такою особливою жорсткістю. Тому, власне, він і зайняв таке місце в радянській військовій системі… Перший його великий злочин – це ставлення до своїх солдат, як він посилав їх на убій. По-друге, на Жукові лежить частина відповідальності за те, що тоді відбувалося в Радянському Союзі. А частина відповідальності була на Сталіні. І Жуков також несе частину відповідальності. Це щодо долі так званої "чорної піхоти".

Знищення "неблагонадійних" або тяжка доля "чорної піхоти"

У 1943 році радянська армія розгортає масштабний наступ на територію окупованої нацистами України. Перед початком військової операції з форсування Дніпра до війська масово мобілізують мешканців навколишніх населених пунктів. Зазвичай, це були українські селяни, прозвані згодом "піджачниками", "чорносвитниками" та "чорною піхотою" через відсутність уніформи та мізерне військове спорядження.

"Проводили мобілізацію чоловічого населення в тих населених пунктах, які звільнили, – розповів Зібалов. – І брали від 13 до 65, інколи менших, а інколи й старших. І цих людей навіть не перевдягали у військову форму. Кидали в атаку на наступне село. Майже всі гинули. Це була маже стовідсоткова загибель. Похід радянської армії, в тому числі під керівництвом Жукова, супроводжувався майже тотальним винищуванням місцевого чоловічого населення. А чим це можна пояснити? Перше пояснення – радянські генерали були, даруйте за вислів, тупуваті. Що, звичайно, правда. А по-друге, тим, що такі люди, як Жуков, вірили не у правду, а в пропаганду. І думка була така: що людина, яка жила на захопленій території під окупацією, вона трохи пропиталася ворожою агітацією, ворожою пропагандою. Тому сама стала ворогом. Тому краще, щоб таких людей було поменше. В якому сенсі – таке вголос не сказано. Але використання цієї "чорної піхоти" – це такий спосіб зменшити кількість неблагонадійного населення, яке жило в умовах дії ворожої пропаганди. І Жуков, безумовно, також несе відповідальність, принаймні часткову, за масштабне використання цієї "чорної піхоти".

битва за київ

Радянська влада вважала, що "чорносвитники" мають ціною власного життя "змити ганьбу перебування на окупованій території". Як наслідок, з 300 тисяч чоловіків під час форсування Дніпра загинуло 250-270 тисяч. Про трагічну долю мешканців окупованих територій свого часу писав історик Борис Соколов у книзі "Невідомий Жуков: портрет без ретуші в дзеркалі епохи". За його словами, вибір у цих людей був невеликим. Якщо вони покидали свої домівки та йшли з німцями, то могли загинути десь дорогою від голоду та поневірянь. А якщо залишалися, то їх призивали до Червоної Армії, де вони одразу ж вважалися людьми другого ґатунку. Сам факт проживання на окупованих територіях вже викликав підозри.

"Їх використовували як гарматне м'ясо, – писав Соколов. – Ось свідчення з листа додому одного німецького солдата влітку 43-го: "На знову зайнятій території Червона Армія скликала все населення – чоловіків і жінок. Сформовані з них трудові батальйони використовуються для збільшення маси атакуючих. Не мало значення, що ці призовники не навчені, більшість з них без зброї, а багато – без чобіт. Взяті нами полонені говорили, що беззбройні розраховують взяти зброю у полеглих. Ці неозброєні люди, вимушені йти в атаку, підозрювалися у співпраці з нами і платили буквально своїми життями за цю підозру".

Великий мародер

Ще одне звинувачення, яке закидають Жукову, – це мародерство. Після капітуляції Німеччини він почав привласнювати так звані "трофейні цінності" заради власного збагачення. Проблема досягла таких масштабів, що діями угруповання Жукова зацікавилося радянське керівництво. Щоправда, випадки мародерства розглядав не військовий трибунал, а комісія ЦК ВКП(б). Однак і там були вимушені констатувати факти злочинів. А про самого Жукова було сказано, що він "опустився в політичному і моральному відношенні та підлягає суду". Але подібні звинувачення Жукова не засмутили. Він стверджував, що знайдені цінності він або купував, або отримував в подарунок. І якщо й займався грабунками, то це було виключно на користь держави. В якості "покарання" Жукова перевели командувати іншим округом. Згодом награбоване було вилучене на користь держави. До речі, в Постанові Політбюро від 20 січня 1948 року вказувалося на негідну поведінку Жукова. Там підкреслили, що Жуков, будучи повністю забезпечений всім необхідним з боку держави, встав на шлях мародерства.

"Із цією метою т. Жуков, давши волю нестримній тязі до користолюбства, використовував своїх підлеглих, – вказано в документі. – Які, догоджаючи йому, йшли на явні злочини, забирали картини та інші цінні речі в палацах і особняках, зламали сейф у ювелірному магазині в м. Лодзі, вилучивши цінності, які булия в ньому".

фото зруйнованного міста

Згідно з даним документом, Жуков присвоїв чимало майна: це до 70 цінних золотих предметів (годинники та ювелірні вироби), до 740 предметів столового срібла і срібного посуду, а на додачу до цього – ще до 30 кілограмів різних срібних виробів, до 50 дорогих килимів і гобеленів, понад 60 картин, близько 3700 м шовку, вовни, парчі, оксамиту і інших тканин, понад 320 шкурок цінних хутра. Причому Жуков мав тенденцію присвоювати речі, які особисто для нього не мали жодної цінності.

"У нього всі полиці були заставлені книжками, – розповів Зібалов. – Причому німецькою мовою, яку Жуков не знав. Але вони були із золотими палітурками, воно так красиво блищало. У нього була знайдена величезна кількість таких речей, як деталі жіночої білизни. І не тому, що він був фетишистом. Це така бідна людина, яка опиняється в якомусь великому супермаркеті і починає хапати все підряд. Коли радянська армія вступила до Німеччини в 1945 році, мародерство було просто масштабне, неймовірне. Воно було повністю узаконене. Тобто солдат мав право певну кількість майна відправити додому, офіцер – ще більшу. Жуков, звичайно, також багато чого собі привласнив. Він привласнював речі, які для нього мали мало сенсу – ті ж самі книги німецькою мовою, які він ніколи не відкривав. Але вони були красивенькі та на поличці дуже непогано виглядали".

Атомні випробування та придушення повстання

Після смерті Сталіна Жуков зміг повернути собі колишній вплив. 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні під його керівництвом проходили військові навчання із застосуванням ядерної зброї. Тоді з висоти 13 кілометрів була скинута ядерна бомба потужністю 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті. То була потужність двох вибухів у Хіросімі і Нагасакі. Бомбу підірвали у повітрі на висоті 350 метрів над учасниками навчань: під час ядерних випробовувань на полігоні були війська. Згідно з планом Жукова, одні дивізії оборонялися в умовах реального застосування ядерної зброї, а інші наступали. Всього у навчаннях взяло участь 45 тисяч військових та 10 тисяч місцевих мешканців. Рівень радіації був настільки високим, що вимірювальні прилади вийшли з ладу. Сам Жуков не став наражати себе на небезпеку і Тоцький полігон відвідав тільки під час "репетиції".

Чимало учасників тих навчань отримали різні дози радіоактивного опромінення. Постраждали як військові, які мали хоча б мінімальний захист, так і цивільні особи, яким не пощастило перебувати у військових частинах. Усім учасникам довелося дати підписку про нерозголошення. Дані про випробування досі засекречені, точне число загиблих від наслідків впливу радіації ще не відоме.

У 1956 році Жуков бере участь у придушення антикомуністичного повстання в Угорщині. За оцінками ООН, проти угорської революції виступили радянські війська чисельністю 75-200 тисяч чоловік і 2500 танків. Під час повстання загинули тисячі угорських повстанців і сотні радянських військовослужбовців, значно більше людей отримали поранення. Майже 200 тисяч жителів були вимушені тікати з країни.

"Комунізм, який принесла радянська армія, не дуже так подобався населенню Східної Європи, – зазначив Зібалов. – І повстання в Угорщині – це не єдиний епізод. І радянська армія подавила це повстання. Сама вона втратила близько тисячі убитих, угорців у кілька разів більше загинуло. І радянська армія воювала, використовуючи весь арсенал наявної зброї. Авіація, артилерія, танки. Також не дуже церемонилася з місцевим населенням".

У свою чергу, Соколов писав, що радянська сторона згодом звітувала про 720 вбитих та зниклих без вісти. Це офіційні і, скоріш за все, занижені цифри. Точних даних про кількість жертв із угорської сторони немає. Однак нерідко йдеться про 20 тисяч убитих і поранених, включно із жертвами серед мирного населення, зазначає Соколов.

ядерний вибух

4 листопада в Будапешт вступили радянські війська під спільним командуванням Жукова та Конєва. Під час операції "Вихор" були захоплені основні об'єкти угорської столиці. Радянські війська завдали тяжких артилерійських ударів і провели наступальні "зачистки" силами піхоти за підтримки танків. Масові арешти почалися наприкінці листопада, коли були організовані радянські концтабори та військові суди. Тоді же розпочалися масові депортації місцевого населення в Україну. До речі, згідно з Лондонським Статутом Міжнародного військового трибуналу, це було визнано злочинами проти людяності. Згодом за "придушення угорського фашистського заколоту" Жуков отримав четверту зірку Героя Радянського Союзу.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"