Кіно живе в Харкові: Як місто стало головним кіномайданчиком сходу України (ФОТО)

На різних локаціях міста проходили покази документального кіно, знятого як українськими, так й іноземними режисерами. Цього року організатори вирішили дещо розширити межі фестивалю та додали художні стрічки. Разом із тим, більшість фільмів все-таки об'єднані єдиною тематикою. У першу чергу, вони розповідають про Східну Україну, її культуру, суспільне життя та актуальні проблеми. Зокрема, окремий пласт матеріалу присвячений людям, які були змушені жити на близьких до війни територіях.

"Для нас, кінематографістів, дуже важливо, коли наші фільми дивляться, – розповіла директорка Kharkiv MeetDocs EUFF Євгенія Крігсхайм. – Ми не просто зустрічаємося на фестивалі, а й розвиваємо себе як професіонали. Важливо також те, щоб наша аудиторія ходила на українські фільми. Я рада, що Харків став тим майданчиком східного регіону, де кінематографісти можуть зустрічатися, створювати проекти та обговорювати їх, навчатися чомусь новому. Ми можемо подивитися на віхи не тільки українського, а й міжнародного кіно".

У Харкові пройшли покази робіт кращих українських документалістів, а також іноземних гостей фестивалю. Загалом програма фестивалю включала 21 повнометражний фільм, у тому числі картини-учасниці міжнародних кінофестивалів та лауреати престижних премій.

"Документальний фільм, ігровий – неважливо, яка форма. Важливо, яка мова, – зазначила Крігсхайм. – А вона дуже тонка та живописна. Ми можемо говорити на гострі соціальні теми, які хвилюють наш східний регіон в даний час".

Зокрема, у ці дні глядачі побачили кіно не тільки з України, а й Німеччини, Ізраїлю, США, Польщі, Великобританії. Питання, які підняли учасники кінофестивалю, актуальні по всьому світу – це війна, порушення прав людини, екологія, соціальні проблеми та стосунки між людьми.

"Дуже приємно, що другий фестиваль має дуже потужну концепцію, дуже ємну ідею, – розповіла деканка факультету кіно Харківської академії культури Зоя Алфьорова. – І це, на мій погляд, є найкращим показником того, що наші європейські друзі не марнують гроші задарма. І вони є нашими товаришами і колегами, які допомагають на нас подивитися очима європейців. А ми маємо нагоду подивитися на наше суспільне життя та проблеми".

Режисери, які представили на фестивалі свої картини, не бояться також говорити і на вкрай складні та болісні теми. Таким, наприклад, є фільм "Ампутація" Лідії Стародубцевої та Ігоря Померанцева. Присвячений він українським солдатам, які втратили кінцівки на війні. Всього дванадцять людей, які замислюються над тим, як їм жити далі. За словами авторів, назва стрічки є метафорою: вона має стосунок і до втраченої кінцівки, і до території країни, і до людської свідомості. Стародубцева зазначила, що в процесі створення документального кіно вона вбачає не просто відтворення певних реалій, а мистецький акт.

"Якщо ми одне й теж дійство будемо знімати десятьма різними камерами та різними операторами, то вийде десять різних фільмів, – розповіла вона. – Якщо буде чотири різних режисера, то це буде чотири різні бачення цієї події. Тому різниця між документальним та художнім кіно дуже умовна. Це завжди суб'єктивний вибір".

Знайшлося на фестивалі місце стрічкам, які вже були визнані за кордоном. Тут, зокрема, йдеться про фільм Сергія Лозниці "Донбас", що вперше побачив світ на цьогорічному Канському міжнародному фестивалі. Там стрічка отримала приз за найкращу режисуру у програмі "Особливий погляд" та стала фільмом-відкриттям фестивалю. Це військова трагікомедія, знята на основі документальних матеріалів. У ній можна побачити 13 епізодів з життя тієї частини України, яка опинилася під контролем сепаратистів. При чому за основу сценарію бралися аматорські ролики з мережі Youtube, що вже само собою є оригінальним рішенням.

Під час закриття фестивалю представили фільм харківського режисера Дмитра Лавриненка "Веаюфром". Його головний герой, Женя, живе на дві країни – Україну та США. У першій він працює двірником, а до другої навідується час від часу, щоб побачитися з матір'ю та не втратити "грінкард". Паралельно він протягом шести років записує відео, в якому відображається життя країни за весь цей час. Як зазначив режисер, те, що його "Веаюфром" стане фільмом закриття, є великою честю.

Організатори фестивалю переконані, що в українського кіно має прекрасне майбутнє. Як зазначила Альфьорова, про це можуть свідчити успіхи українських режисерів. Вона пригадала Сергія Лозницю з його "Донбасом", який отримав високі оцінки на Канському фестивалі, Олеся Саніна, який свого часу став першим українським режисером, чия робота була номінована на отримання премії "Оскар" як кращий фільм іноземною мовою. У свою чергу Крігсхайм підкреслила, що Україна на сьогоднішній день має потужні кінематографічні традиції. І якщо пригадати стан вітчизняного кінематографу десь 15 років тому, то сьогоднішня ситуація виглядатиме цілком оптимістичною.