Харківський тракторний завод Альберта Кана: Американський слід в історії ХТЗ (ФОТО)

На створення цього міфу були кинуті кращі журналістські й літературні сили: письменники Федір Кандиба, Олесь Донченко, Петро Лісовий, Володимир Владко, Наталія Забіла та інші. В результаті на початку 1930-х років на книжкових полицях з’явилася низка літературних творів, об’єднаних темою Тракторобуду, тобто – присвячених будівництву Харківського тракторного заводу, який мав стати одним із символів більшовицької індустріалізації. І став.

Як відомо, Харківський тракторний завод побудували в рекордно стислі строки – лише за 15 місяців. Це було небачене за масштабами і розмахом будівництво, бо крім заводу в Харкові, збудували ціле соціалістичне містечко під назвою "Трактороград". Але і зараз далеко не всі знають, що проектування й будівництво ХТЗ здійснювалось під керівництвом американських інженерів та техніків, більшість з яких представляли відому проектно-конструкторську кампанію Альберта Кана "Albert Kahn Associates Incorporated". За деякими даними, на Тракторобуді працювало до 300 іноземних фахівців, переважно американських, які виконували ту чи іншу роботу. Наприклад, за виготовлення проектної документації і авторський нагляд на будівництві відповідав Моріц Кан, а фактичним керівником будівництва був громадянин США Леон Евіс Сваджіян. У радянських документах він значився як керівник будівельного відділу ХТЗ.

Американці, які брали участь у будівництві ХТЗ

Перед цим Леон Сваджіян керував будівництвом Сталінградського тракторного заводу, після чого з родиною переїхав до Харкова. Вивчав російську мову і часто спілкувався з робітниками. "В кабінеті його не побачиш, він цілий день на дільницях, на риштуваннях і в цехах, ходить сам без перекладача і, побачивши якесь безладдя, починає лаятись – "шорт знайт!". Коли він приходить до контори і говорить "шорт знайт", всі розуміють, що Сваджан знайшов якусь помилку в роботі і вимагає негайно її виправити", – так писав про нього автор "Повісті про Тракторобуд" Федір Кандиба.

Пізніше "за виняткову енергію в проектуванні і провадженні будівельних робіт" Президією Центрального Виконавчого Комітету СРСР Леон Сваджіян був нагороджений орденом Леніна та занесений на "дошку пошани" ХТЗ. Крім нього, такої ж нагороди удостоїлися ще 40 організаторів будівництва заводу, зокрема, колишній начальник будівництва Пантелеймон Свистун, головний інженер Олександр Брускін, секретар партійного комітету Роман Потапенко та інші. Треба сказати, що у другій половині 1930-х років троє згаданих орденоносців-ленінців були розстріляні як "шкідники" та "вороги народу", і їхні попередні заслуги не допомогли.

Загалом на Тракторобуді працювало близько 12 тисяч робітників та 1,5 тисячі інженерно-технічних працівників. Вербування чорноробів на Тракторобуд здійснювали по всій країні, а коли їх не вистачало, для ліквідації "проривів" кидали червоноармійців, студентів і ув’язнених. Були серед них і православні священики, які відбували так звану трудову повинність. Крім того, особливий внесок у будівництво ХТЗ зробила 23-я Харківська стрілецька дивізія, яка пізніше за "видатні досягнення на господарському фронті" була нагороджена орденом Леніна.

У таких бараках мешкали тракторобудівці

Отже, можна зробити висновок, що будівництво ХТЗ здійснювали за допомогою дешевої робочої сили, зокрема, селян, багато з яких втікали на Тракторобуд від колективізації. Тут вони виконували всю найважчу і чорнову роботу, бо на будівництві бракувало техніки і механізмів. Наприклад, вручну копали котловани під майбутні цехи, перекидаючи землю на десятки метрів. Цеглу і бетон возили ручними тачками. У червні 1931 року, коли на будівництві треба було терміново ліквідувати черговий прорив, сюди кинули майже 30 тисяч робітників з інших харківських заводів та підприємств, які копали траншеї для прокладання водогону. Їх називали "штурмовиками".

"Штурмовики" на будівництві ХТЗ

Американці були шоковані такими методами і темпами будівництва, бо вперше бачили, як продуктивність праці підвищували за допомогою штурмівщини і ударництва. "Каменярі розгорнули похід за раціоналізацію цегляної кладки. Ударник-каменяр Зайцев, змагаючись з каменярем Мікунісом, досягає кладки 1800 цеглин за зміну. Бригади Лося та Балицького, змагаючись, вкладають 2 тисячі… Рекорд б’є ударник Артюхов, що за 6,5 години праці вкладає 7410 цеглин, але Мікуніс перекриває – понад 9 тисяч. І все це за норми викладки 400 цеглин за зміну". Ось такими повідомленнями рясніли тодішні газети.

Про що майже не згадувала радянська преса, так це про жахливі санітарно-побутові умови, в яких доводилося жити і працювали тракторобудівцям. З дерев’яних бараків для них збудували ціле селище, але навіть такого житла катастрофічно не вистачало. Харчувались так-сяк у робітничих їдальнях, та й то не завжди. Тут були величезні черги, не вистачало посуду і навіть кип’ятку. Для того, щоб отримати порцію їжі, робітники за годину до обідньої перерви кидали роботу й бігли займати в їдальні чергу. Через це зривали виробничі плани, знижуючи темпи важливого будівництва.

Далеко не всі витримували такі умови праці, тому багато чорноробів просто втікали з Тракторобуду, навіть не дочекавшись першої зарплати. В окремі періоди плинність кадрів на цьому об’єкті складала 60% і більше. Наприклад, у травні-серпні 1931 року на харківський Тракторобуд прибула 13351 особа, а вибуло 13966. На 1 вересня тут залишилось 8354 завербовані працівники.

Американські громадяни, які працювали на Тракторобуді, також стикалися із соціально-побутовими проблемами, але мужньо їх переносили. Тим більше, що мешкали вони (багато хто із сім’ями) в окремій двоповерховій цегляній будівлі, яка називалась "Барак №60", харчувались у своїй закритій їдальні. Крім того, для торговельного обслуговування іноземців у Харкові була створена система магазинів "Торгсін" та "Інопостач".

Найбільшою проблемою для іноземних фахівців став низький рівень виробничої дисципліни і порушення технології під час будівельних робіт та монтажу обладнання. З цієї причини 17 січня 1931 року на будівництві теплоелектроцентралі стався обвал даху, внаслідок чого чотири робітники загинуло, троє були тяжко травмовані, а ще 13 отримали легкі поранення. Для розслідування причин цієї аварії на Тракторобуді була утворена урядова комісія, арештовано кілька осіб, але справжні причини трагедії так і не оприлюднили.

Американські інженери, які відповідали за технічний нагляд на Тракторобуді, просто фізично не могли проконтролювати всі виробничі процеси. До того ж, тут часто проводили суботники, недільники, штурмові ночі, коли робітникам доводилось працювати у вихідні й у позаурочний час. Частина американців відмовлялася підтримувати штурмівщину. Говорили: "Ми будуємо завод, а не соціалізм, ваші соціалістичні змагання нас не стосуються". Але, зрештою, змушені були іти на поступки, бо, на відміну від місцевих робітників та інженерів, їм добре платили.

Для роботи з іноземцями та втягнення їх в громадсько-політичне життя на радянських заводах створювали окремі відділи, якими керували завкоми. Такий відділ діяв і на Тракторобуді. Мабуть, під його впливом група американських інженерів та робітників змушена була оголосити себе "ударною бригадою" і викликала на соцзмагання радянську бригаду інженерно-технічних працівників. Велику увагу привернула і заява інструментальника Джона Беккера, який у тракторобудівській газеті "Темп" запропонував утворити школи для вивчення американських методів масового виробництва і брав на себе обов’язок керувати групою радянських техніків та інженерів. "Я хочу передати вам досвід двадцятирічної праці на американських заводах, бо це вам потрібно щоб дати добрі трактори", – заявляв Беккер.

Незабаром у газеті "Темп" з’явився лист сімох американських робітників, які пообіцяли "докласти всіх зусиль, всю свою енергію, щоб Харківський тракторний завод дати країні вчасно, всупереч шкідництву, саботажу та опору клясових ворогів…" Можна уявити, яких зусиль довелося докласти тракторобудівському парткому для того, щоб отримати від американських робітників таку заяву.

Вважається, що серед американських робітників були комуністи. Один із них – Фред Біл – раніше очолював страйковий комітет в американській Гастонії. Але пропрацювавши два роки на ХТЗ й повернувшись до Америки, він опублікував серію статей про Голодомор в Україні, а в 1938 році видав у Лондоні книгу "Слово нізвідки", в якій правдиво описав життя в СРСР.

Перші трактори ХТЗ

Багато хто з фахівців вважає, що без американської технічної допомоги Харківський тракторний завод ніколи б не збудували. Для цього в країні рад бракувало кваліфікованих проектантів та інженерів, а також необхідних станків і обладнання. Тому крім проектно-конструкторського бюро Альберта Кана до будівництва ХТЗ були залучені десятки інших іноземних фірм і кампаній, здебільшого американських. Електрообладнання поставляла компанія "Westinghouse Electric", конвеєри, обладнання для виготовлення болтів і заклепок – "Chain Belt Co.", верстати, машини, механізми і складний інструмент – "International Harvester" і багато інших.

Усього в будівництві ХТЗ брали участь близько 80 іноземних компаній. Розраховувались із ними твердою валютою, яку отримували за рахунок експорту хліба, лісо-деревини, нафтопродуктів та іншої сировини. Причому в хлібному експорті СРСР доля України складала понад 50%. Ось звідки взялися нереальні хлібозаготівельні плани для України і, як наслідок – величезний голод серед сільського населення. Сталінське керівництво свідомо пішло на такі жертви, щоб швидкими темпами провести індустріалізацію країни. Як уже було сказано, ХТЗ став одним із символів цієї індустріалізації, який виріс на кістках мільйонів селян, що померли від голоду.

І все ж, Харківський тракторний завод збудували: 20 вересня 1931 року офіційний начальник будівництва Пантелеймон Свистун і секретар парткомітету ХТЗ Роман Потапенко урочисто відрапортували сталінському керівництву, що завод до пуску готовий. А 1 жовтня біля прохідної ХТЗ відбувся велелюдний мітинг та урочистий пуск заводу, якому присвоїли (звичайно ж, "на прохання трудящих") ім’я Серго Орджонікідзе. Серед численної публіки, яка зустрічала перші серійні трактори, що сходили з конвеєр заводу, були й американські інженери, техніки та робітники. Пізніше про їхній внесок у будівництво ХТЗ намагалися не згадувати, щоб не порушувати усталені міфи про визначальну роль робітничого класу в проведенні індустріалізації країни рад. Ці міфи живуть і досі.

Цікаві факти з історії ХТЗ

ХТЗ – був копією тракторного заводу американської компанії International Harvester, збудованого в місті Мілуокі (штат Вісконсін).

Будівництво ХТЗ обійшлося радянській державі у 140 млн карбованців, що за сьогоднішнім курсом складає понад 2 млн доларів США. Перша пробна партія тракторів зійшла з конвеєра ХТЗ 25 серпня 1931 року. За конструкцією вони були аналогічні американським "Інтернешнл Мак-Кормик Дірінг 15/30" компанії International Harvester і отримав індекс СХТЗ-15/30.

ХТЗ був розрахований на випуск 140 тракторів на добу або 50 тисяч машин щороку. У квітні 1935 року з конвеєра заводу зійшов 100-тисячний трактор, у січні 1967 року мільйонний, а в грудні 1973 – півторамільйонний.

Крім ХТЗ, компанія Альберта Кана спроектувала і збудувала в СРСР ще 520 заводів, що складало третину всіх заводів, збудованих за роки першої п’ятирічки.

Спеціально для Depo.Харків журналіст, член Національної спілки краєзнавців України Віктор Козоріз