Чорні ріелтори у Харкові: Як працюють злочинці у сфері нерухомості

Вже кілька днів новина про "банду чорних ріелторів із Харкова" не залишає топ кримінальних новин країни. Невже це сенсація – 1990-х років, на які випадає пік діяльності подібних злочинних організацій, чорні ріелтори досить успішно існують та діють. От тільки до суду, а надто до вироку, доходять одиниці.

Як виникають угруповання чорних ріелторів

Ризик втратити гроші під час продажу нерухомості в нашій країні існує практично постійно. Подібні кримінальні справи у разі доведення їх до суду зазвичай розкривають лише доведену частину злочинної діяльності. Підрахувати реальну кількість жертв таких злочинів неможливо. Скільки позбавлених таким чином житла серед численних безпритульних чи самотніх та зниклих безвісти – невідомо. Скільки цілком благополучних та щасливих містян проживають у квартирах, колишні мешканці яких зникли чи опинилися на вулиці – не злічити.

Виникнення злочинної спільноти, що займається подібним промислом – процес тривалий.

Зазвичай починається все із вдалого спонтанного "кидка" першої квартири. Це може бути сусід, що спився, або самотня бабуся. Після першої успішної угоди з'являються нові "апетити", бажання заробляти більше і поставити цю справу на потік. З'являється потреба у спільниках. Основні завдання: пошук нових "клієнтів" та безперешкодне правове забезпечення чорних угод.

Саша (Мирон)

Наприкінці 1980-х Саша був непоганим автогонщиком, навіть тренував молодь. На початку 1990-х пішов у кримінал, але особливих успіхів не досяг. У 2010 році перетворився практично на "напівбомжа". Підробляв на ринку біля ТРЦ "Україна" у Харкові, приторговував тим, що можна було зібрати в полі або на чужих городах чи просто вкрасти. На ринку перебував постійно. Мав Мирон двокімнатну квартиру біля двадцятичотириповерхівки (вул. Познанська, 2, до 2000 років – найвища будівля Харкова, – ред.) і дружину Таню, що також пила. Влітку 2015 року вона померла. І буквально наступного дня після похорону до Саші прийшов місцевий дільничний (!) та запропонував продати квартиру чи обміняти на меншу з доплатою. Відмовив. Приблизно за місяць Мирон зник. Зовсім.

Пошук " клієнтів "

Відбулася перша вдала угода. З'явилися дурні гроші, ейфорія від почуття безкарності та, відповідно, велике бажання "заробляти" ще. Питання у потенційних "клієнтах".

Імовірність випадково зустріти власника квартири з "групи ризику", якого легко кинути, майже дорівнює нулю. Зазвичай група починає збільшуватись завдяки саме тим, хто може запропонувати такого кандидата. Після того як апетити угруповання зростають, з'являється потреба в інших, більш ефективних способах пошуку. Інформаторами можуть стати продавці всіляких генделиків та місцевих точок самогоноваріння. Це спершу. Потім без кримінально-корупційного сприяння працівників соціальних та правоохоронних структур не обійтися.

Професор

Ще близько п'яти років тому мешкав у районі Південного вокзалу бомж на прізвисько Професор. Професором він, щоправда, не став, а ось кандидатом філософських наук таки був. Часто цитував Ніцше, за що й отримав таке незвичне для бомжа прізвисько. Любив поспілкуватися із жалісливими харків'янами, що подавали йому милостиню. Розповідав свою історію. Наприкінці 1990-х втратив роботу на кафедрі, потім померла дружина, яка довго хворіла. Давав собі раду випадковими заробітками та, відповідно, багато пив. Був власником однокімнатної квартири на Павловому Полі у Харкові.

У генделику поряд із будинком, куди учащав, познайомився з молодим чоловіком. Той добре почастував. Так протягом певного часу майже щовечора новий знайомий пригощав випивкою та слухав його філософські просторікування. Увійшов у довіру. Потім від нього надійшла невиразна, але вигідна пропозиція щодо обміну його квартири на дешевшу, але з гарною доплатою та обіцянкою допомогти переїхати та влаштуватися на новому місці. Сам процес продажу та подальші події Професор майже не пам'ятав. Прийшов до тями в напівзруйнованому дачному будиночку в Лідному. Без грошей та документів. Спробував звернутися до поліції, але через непривабливий зовнішній вигляд і відсутність будь-яких документів хід його справі не дали. Далі – вокзал. А життя безпритульного на вулиці у місті триває максимум п'ять років.

"Дах"

Для постійної успішної "роботи" угруповання необхідно мати свого, бажано постійного нотаріуса. Шукають або "пригодованого" нотаріуса, готового за добрий відсоток від угоди заплющити очі на явні кримінальні моменти в угоді, або посередника. Часто посередниками стають співробітники силових структур.

Не обійтися і без спільників, що мають досвід роботи у сфері нерухомості. Це можуть бути як чинні офіційні та неофіційні ріелтори, так і колишні.

Не є таємницею, що ріелторам часто під час оформлення угод доводиться порушувати закон, інакше нормального заробітку не бачити. "Гарний" ріелтор заради угоди та отримання свого відсотка може піти, наприклад, на заниження реальної вартості нерухомості або на махінації з органами опіки, коли йдеться про малолітніх дітей. Та й працювати у цій сфері без "гачків" (тобто хабарів) у БТІ та у численних конторах геть неможливо. Тож будь-який більш-менш досвідчений ріелтор має "свого" нотаріуса.

Обдурити не можна вбити

Колись приходить той момент, коли ті, кого називають чорними ріелторами, приходять до вбивства "клієнта". Майже напевно звичка до великих і легких грошей, почуття безкарності, небажання довго і за старою відпрацьованою схемою вовтузитися з черговим потенційним бомжем підштовхнуть до цього. Це не обов'язково якась кривава дія. Способів позбавити життя, особливо коли йдеться про практично абсолютно соціально незахищену і самотню людину, безліч. На даний момент в Україні 1500 людей вважаються зниклими безвісти, а ще 1000 або поховані, або не ідентифіковані і перебувають зараз у моргах. Кількість безхатченків у країні, за різними оцінками – від 33 тисяч до 200 тисяч людей.

Хотілося б сказати, що цей момент – початок кінця певної злочинної групи, але навряд чи це правило.