Будинок зі шпилем у небезпеці: Як безкультур’я та жадоба знищують старий Харків

Одні пам’ятки пустують та занепадають, інші руйнуються недобросовісними власниками та забудовниками. Жертвою такого недбальства стала, наприклад, Садиба Шидловських у Старому Мерчику. Там в 2018 році сталася пожежа, що завдала значних руйнувань і без того занедбаній пам’ятці національного значення. Про те, що зараз відбувається зі збереженням пам’яток, розповіла керівниця ініціативної групи #SaveKharkiv, директорка БО "Благодійний фонд "Харків з тобою" Олена Рофе-Бекетова.

Яка зараз склалася ситуація зі збереженням історичних та архітектурних пам'яток в Харкові?

– Чесно кажучи, зараз ситуація мало чим відрізняється від тієї, яка була рік-два тому. Якщо коротко, то вона жахлива. Погано те, що я не бачу якихось зрушень. Начебто були якісь кроки, заходила розмова про громадських інспекторів, які слідкували б за пам’ятками архітектури. Але потім з’ясувалося, що Міністерство культури не те мало на увазі. На жаль, ситуація кращою не стала. Мабуть, стала навіть гіршою. Тому щодо тих будинків, в яких сталися пожежі, не було зроблено жодних висновків, не було чогось змінено. Як велося будівництво, так воно і ведеться. Як були порушення протипожежної безпеки, так вони і залишилися.

Чому руйнується старий Харків? Що зараз робиться, щоб цьому завадити?

– Не буває, щоб щось робилося. Хтось має це робити. Можу сказати, що Олена Горошко, яка піклується про пам’ятки архітектури, організувала міжфракційну групу у міськраді. Вона робить багато запитів, бере участь в перемовинах з головою міськради. Зі свого боку, ми більше паперової роботи робимо. Але, на жаль, я поки що не бачу серйозних зрушень.

На фото: Садиба Шидловських у Старому Мерчику

Чому руйнується старий Харків? Я би сказала, що якщо не підтримувати будь-що старе, то воно буде руйнуватися. Хоч старий Харків, хоч старий автомобіль. Якщо ми хочемо щось підтримувати, щось зберігати, ми маємо щось робити для цього. Я вважаю, що ми маємо шукати додаткові шляхи. Я, наприклад, за те, щоб сформувати відповідну суспільну думку. Щоб на цьому рівні було розуміння того, що потрібно зберігати пам’ятки. Щоб для людей було б неможливим навіть уявити, що це хтось не робить. Все ж таки потрібно розмовляти і з архітекторами, і з власниками. Та ж Олена Горошко разом зі своєю колегою Вікторією Мілютіною підходила до пам’ятки архітектури, яка розміщується на вулиці Університетській, 13. І їх просто не пустили. При чому жодні депутатські посвідчення – одна депутатка міської ради, інша обласної – не були їм указом.

Зараз склалася жахлива ситуація навколо будинку на Майдані Конституції, 2/2. Це Будинок зі шпилем, як ми його всі знаємо. Там є порушення безпеки, у тому числі протипожежної. Це стосується й інших культурних пам’яток. Там ведуться якісь будівельні роботи, які не були належним чином узгоджені. Я знаю, що мешканці того будинку звертаються до різних інстанцій, вони намагаються щось зробити, зупинити будівництво. Але їх відфутболюють від одних дверей до інших. Тому руйнується старий Харків. Бо одиниці про нього дбають.

Я вважаю, що проти нас діють дві сили – це безкультур’я та жадоба наживи. І з тим, і з тим дуже важко боротися. Однак потрібні комплексні дії. І те, що стосується законодавства, і те що стосується активних дій.

Чи актуальні харківські проблеми для інших міст України?

– Я би сказала, що немає якихось особливих харківських проблем. Є проблеми, що стосуються багатьох міст України. Я це бачу в стрічці новин в "Фейсбуці", я спілкуюся з багатьма активістами з інших міст. На жаль, ситуація схожа в багатьох містах. Це системна проблема. Тому і боротися з нею потрібно системно. На рівні законодавства, на рівні національного підходу, на рівні відношення до культурної спадщини. І ця боротьба має проводитися не в одному якомусь місті, а в багатьох містах. При чому комплексно.

На фото: Вулиця Дарвіна в центрі Харкова

Що можна зробити зараз, щоб завадити руйнуванню пам'яток?

– Чесно кажучи, якби я знала, то я б це зробила. На мій погляд, ми маємо працювати над суспільною думкою щодо ставлення до пам’яток. Щоб люди розуміли, чому потрібно це зберігати. Що робити зараз? Об’єднуватися, дізнаватися більше, разом вдаватися до активних дій, обговорювати. Крім цього, ми маємо проводити цей дискурс не тільки в колі активістів та архітекторів, а ще й бізнесменів. Активісти можуть багато говорити, що потрібно зберігати культурну спадщину. Але допоки бізнес не зрозуміє, що це потрібно і вигідно, доти важко буде щось робити.

Тому я вважаю, що було б корисним на законодавчому рівні ухвалити пільги для тих меценатів та бізнесменів, котрі інвестують у збереження архітектурної спадщини або в розвиток культури. Це можуть бути якісь податкові пільги, канікули. Що завгодно. Врешті-решт є чудовий приклад тієї ж Німеччини та Великобританії. Там не просто кажуть, що треба зберігати пам’ятки, там ще створено умови для того, щоб це було вигідним. Це важливо, адже люди не тільки розуміють всю необхідність такого захисту, а й відчувають підтримку з боку держави. Мені задається, над цим треба працювати. Ми зараз обговорюємо, як саме ці ідеї можна втілити в життя.

Як за пам'ятки борються закордоном? Досвід якої країни б став для нас корисним?

– Можливо, це рожеві окуляри, але мені здається, що за пам’ятки за кордоном не борються. Пам’ятки там зберігають. Можливо, проводяться обговорення, припустимо, щодо того, яким чином можна використовувати ці архітектурні пам’ятки. Але там нема такого розподілу: що це – історична пам’ятка, а це – архітектурна. Пам’ятка культурної спадщини і все. Саме за кордоном створені такі умови, завдяки яким людям і, зокрема, бізнесменам вигідно вкладатися у збереження культурної спадщини.

На фото: Харківський Держпром

Я все кажу, що ми обговорюємо щось, обдумуємо. І я сподіваюсь, що восени ми зможемо провести міжнародний форум. Я зараз дуже акуратно кажу про це. Ми хотіли зібрати і архітекторів, і фахівців з європейських країн. Саме щоб послухати, почути про те, як це відбувається закордоном. Можливо, вони порадять щось створити тут. І крім того, треба з нашими фахівцями також розмовляти. Бо в нас, як на мене, склалася от така ситуація: фахівці – окремо, активісти – окремо, бізнесмени – також окремо. Все – окремо. А натомість потрібно знаходити можливості для взаємодії. Це дуже важливо.