Волонтери з організації "Станція Харків": У нас були міністри з усіх країн, крім українських

Поміж інших будинків на розі тихих харківських вулиць Фрідріха Енгельса і Карла Маркса цей, у якому розташувався волонтерський центр "Станція Харків" (далі - "СХ"), вирізняється жовто-блакитним стягом та надзвичайно жвавим відвідування. У першій кімнаті приміщення, стіни якої прикрашені прапорами Грузії, Італії, Нідердандів, американського штату Каліфорнія та міжнародної організації UNICEF, простора приймальня.

Перше, що впадає в око, - велика кількість стільців для відвідувачів. Вони стоять навпроти столів із комп'ютерами, де переселенці з Донбасу реєструються та отримують першу інформаційну допомогу. Ця промовиста деталь миттєво підкреслює відмінність волонтерського центру від звичайної соціальної установи, де стільців зазвичай обмаль. Йду далі: куточок зі стелажами та охайно розвішаним одягом - тут переселенці отримують необхідне. Відразу за рогом яскравий дитячий куточок, де гамір не змовкає до вечора, - поки батьки отримують інформацію про оренду квартир чи працевлаштування, малеча бавиться під наглядом волонтера-няньки.

Хоча я прийшла посеред дня, немає ані метушні, ані безладу - злагодженість волонтерів вражає. Важко повірити, але рік тому центр "СХ" стартував з одного ноутбуку та невеличкої комори у центрі міста.

"У нас є дві війни - одна на Донбасі, інша з чиновниками"

- Все розпочалося з того, як до Єви Гукалової, яка працювала диспетчером Червоного хреста на гарячій лінії, у травні минулого року стали надходити заявки від кримчан. Люди запитували, як виїхати, де оселитися - і все в екстреному порядку. І Єва зрозуміла, що не може відповісти на багато питань та допомогти фізично - взагалі ніхто не був до цього готовий. Тому вона зі своєї сторінки у Facebook запропонувала друзям об'єднатися й допомогти переселенцям. Кілька людей відгукнулися, один із них надав свій офіс, у якому організували міні-штаб. Пізніше туди харків'яни стали проносити речі, продукти, посуд - і приміщення перетворилося на пункт видачі допомоги переселенцям із Донбасу, - пригадує одна з волонтерок центру Юлія Піменова на прізвисько Бджілка Джул.

На фото: волонтерка Юлія Піменова

Ми спілкуємось у невеличкій кімнаті, у якій безліч іграшкових бджіл - подарунки від переселенців та колег. Юля розповідає, як минулого липня в день приймали по 20 родин зі Слов′янська та Краматорська, а в приміщення, наполегливо муркочучи, з-за вікна дряпається мале кошеня. Тваринка спритно перемахує через невелику перешкоду і починає впевнено обживати простір. Юля передає непрохану гостю одному з волонтерів - і за добу я дізнаюсь, що кішечка вже має не лише ім'я та тарілку, а й власну оселю.

- У серпні, коли пішла хвиля переселенців із Донецька й Луганська, до нас зверталося вже по 600 осіб на добу. Тоді ми зрозуміли, що люди, які автобусами й попутками діставалися до Харкова, скупчуються у транспортних вузлах, зокрема - на Південному вокзалі. Єва та ще декілька людей почали приходити туди вечорами і вишукувати біженців з зони війни. Із дітьми, тваринами, на сумках - переселенці жили там по кілька днів. З усіма цими людьми треба було щось робити. Не лише надати їм їжу та тимчасове житло, а й речі, роботу. Стояла неймовірна спека, паніка... Вокзал нам дозволив поставити там кілька столиків, ми організували волонтерський міні-пункт. Тоді ж до нас підключилися МНС, центр зайнятості...

- Тобто ви рятувальників розворушили?

- Ми всіх розворушуємо. Тому що у нас є дві війни - одна на Донбасі, інша з чиновниками, - відмахується Юля.

"Нас відвідали міністри майже всіх європейських країн, проте українських не було"

За рік роботи "СХ" прийняла понад 85 тисяч вимушених переселенців. Зараз в організації працюють близько 80 волонтерів, серед яких 30 - колишні мешканці окупованого Донбасу. Організація змінила чотири офіси - кількість переселенців увесь час збільшувалась, тому місця бракувало. Зараз у "СХ" діють кілька постійних відділень: одне на вокзалі, офіс на Маркса-Енгельса, пункт видачі у модульному містечку для переселенців і адаптаційний хостел, який діє за типом гуртожитку. Там переселенці можуть прожити близько місяця, доки не прийдуть до тями, знайдуть роботу, переоформлять документи та зрозуміють нарешті, куди їм рухатися далі. Серед допомоги, яку "СХ" надає переселенцям, не лише забезпечення найнеобхіднішим. Це освітні програми, професійна перекваліфікація, адаптаційні проекти для дітей, які багато пропустили в школі і дитсадках.

На фото: тренінг для бізнесменів-початківців із Донбасу

Усі кошти та речі для відвідувачів "СХ" надавали та продовжують приносити звичайні харків'яни, дещо надсилає українська діаспора з усього світу та й навіть росіяни, розповіла Юлія Піменова. Допомагають абсолютно незнайомі люди: хтось приносить гроші, бізнесмени з ринку Барабашово привозять одяг - наприклад, партія одягу вийшла з моди. Однак відомих політиків та чиновників серед меценатів волонтерського руху не помітили. Виняток - харківський бізнесмен Юрій Сапронов, який півроку фінансував програму тимчасового поселення людей та закупівлю продуктів.

- "Станцію Харків" уже добре знають за кордоном, у нас регулярно працює іноземний десант волонтерів із країн Європи. І Нідерланди приїжджали, фіни і білоруси, міністри різних держав. Всі побували, окрім українських можновладців та політиків. І всі були шоковані - невже все це можна було зробити без державної підтримки, - каже Бджілка Джул.

- Ви взагалі нічого від держави не отримали?
- Подяки від МНС. І нашим дівчатам президент подарував годинники.
- І все?
- І все.

"30% переселенців із Донбасу готові слухати, але з ними ніхто не працює"

Невисока жінка спілкується із психологом та спостерігає за трирічним хлопчиком, який будує залізну дорогу. Марина, так звуть мою співрозмовницю, переїхала з двома дітьми до Харкова зі Станиці Луганської. У центрі вона вперше, проте їй уже підказали, де шукати жило та куди звернутись по медичну допомогу. Жінка зізнається, що діти й досі болісно реагують на звук літака, а соціальні працівники не втрачають нагоди дорікнути родині переселенців: "Що хотіли, те й отримали".

- Мені дуже різало слух "Новоросія". Думаю, ніхто не був готовий до того, що станеться. У тому, що трапилось, я вважаю, винні обидві сторони - потрібно було домовлятися...- розмірковує Марина.

- А як можна домовлятися з тим, хто на тебе напав?

- Я не знаю, але з терористами якось же домовляються, коли вони беруть у заручники людей, ну от у банку, наприклад.

- Ні, не домовляються, їх зазвичай знищують.

- Занадто багато заручників виявилося. Треба було все що завгодно робити, аби лише люди живими залишилися.

- Як у Криму?

- Та як завгодно! Зрозумійте, мені, як вчителю молодших класів, дуже важко дізнаватись, що когось серед дітей уже немає серед живих.

Люди, які відчергували на вокзалі, уже безпомилково визначають у натовпі мешканців Донбасу, каже Юлія Піменова.

- Мені потрібно 30 секунд, щоб зрозуміти, що представляє із себе людина, що вона буде просити, говорити і робити в наступні місяці. Якось приїхала сім'я: мама й тато певних (сепаратистських - прим. авт.) поглядів і четверо дітей. Але малюки ні в чому не винні, і не надати допомогу цим чотирьом голодним дітям я не могла. Я особисто годувала їх супом із ложечки, малеча була ладна ложку й тарілку з'їсти, бо їжі кілька днів не бачили. А тато з мамою нас проклинали.

- То чому ж ви продовжували допомагати?

- За цей рік було багато ситуацій, коли люди з Луганської та Донецької областей, спочатку налаштовані негативно до України, діаметрально змінили своє ставлення. І я б ніколи не займалася волонтерством, якби допомоги не потребували нормальні громадяни. Патріотизм - це не лише знання мови, а й повага до своїх співгромадян. Із тих, хто звідти приїжджає, 30% готові слухати. Але з ними ніхто не працює, крім нас. На Донбасі вони отримували проросійську пропаганду. А коли потрапляють у нормальне середовище, у них міняється коло спілкування - через якийсь час вони стають такими ж, як і ми.

"Мат уже не шокує. Дивує подяка"

Однак спілкування з переселенцями витримують не всі волонтери. Хтось сходить із дистанції через упевненість мешканців Донбасу, що їм усі винні. Більшість переселенців перебудовується згодом, проте є й такі, що продовжують паразитувати. А ще абсолютно всі волонтери неодноразово пройшли через емоційне вигорання, бо більшість історій про війну вони почули першими.

- Приїхала мама з 10-річним сином, а хлопчик кілька днів не розтискає кулак. У ньому куля, яка повинна була вбити дитину - пролетіла в декількох міліметрах і застрягла в дверях. Цей епізод став останньою краплею для мами, вона вирішила - потрібно терміново виїжджати. Ми кілька днів виходжували їх, і через якийсь час хлопчик розтиснув ручку.

24-річний психолог Настя після першого дня, який вона провела на вокзалі як волонтер, проплакала кілька годин.

- Я думала, що не піду туди більше. Мені потрібно було дня чотири, щоб відновитися, знайти у собі сили. Але потім я вже не могла не ходити. Навчалася в університеті, а у вільний час була волонтером. Коли ти бачиш, як щось змінюєш - це дорогого коштує. Сидіти вдома й нічого не робити, набагато важче. Мат уже не шокує. А ось подяка від переселенців дивує. Думаєш: "А в чому підступ?", - жартує дівчина-психолог.

Ті переселенці, яким допомогли, часто також починають ділитися речами та грошима. Недарма ж серед волонтерів "СХ" уже третина колишніх мешканців Донбасу.

- Коли переселенці питають, як саме можуть віддячити волонтерам, я прошу їх - не оминайте людей, які також опинились у біді, - каже Юлія Піменова.

Більше новин про Харків читайте на kh.depo.ua