Рекет у Харкові: Хто такі і як працюють здирники

Що і як треба робити та говорити, щоб змусити людину віддати гроші чи майно і навіть не думати про звернення до офіційних представників влади.

Звісно, такий кримінальний промисел, як здирництво, не виник на руїнах колишньої радянської імперії в 1990-і роки. Але колосального поширення набув саме тоді. Основна умова для процвітання здирництва – це беззаконня, корупція та слабкість правоохоронної системи перед криміналом. Якщо громадяни, які стали об'єктами "наїзду", хоча б починають замислюватися про те, йти чи не йти із заявою до відповідної організації – час здирників настав.

1990-ті роки "по поняттях" . Варто дати "слабину " – і ти зник

У 1990-ті здирництво у найрізноманітніших формах було, як то кажуть, поставлене "на потік". Повністю деморалізовані та безправні правоохоронці з мізерною зарплатою, що не встигає за гіперінфляцією, повальна корупція та відтік кваліфікованих кадрів, міліцейські бонзи та звичайні постові на ставці у криміналу, проплачені та куплені з тельбухами судді…Слабкий супротивник.

А на противагу – прямо пропорційно більш організована та згуртована злочинність із майже безмежними матеріальними можливостями, безкарність та виправдувальні вироки у судах… Сильна сторона.

І це все на тлі швидко зростаючої кількості заможних людей, більшість яких теж наживають статки, оминаючи закон. Ідеальний розклад для здирництва та рекету, що об'єктивно нагадує нинішню ситуацію в країні.

Досить часто у ті часи багаті громадяни, не чекаючи "наїзду", самі зверталися до представників організованої злочинності за допомогою та захистом. Досить поширеною була схема з подвійним наїздом. Наприклад, на якогось підприємця "наїжджає" умовне невідоме угруповання, але підприємець знає (про це вже подбали), що ця територія "офіційно приписана" до іншого, більш "солідного" та серйозного угруповання. І жертва наїзду звертається за "заступництвом" до потрібного угруповання. На руку бандитам працювало і одне з "понять" неписаного злодійського закону, про яке знали всі зацікавлені сторони: "якщо звернувся за допомогою до правоохоронців, до блатних тобі вже шляху нема". Тобто, у разі здирництва з боку криміналу, перед "потерпілим" стояв досить жорсткий вибір — ризикнути і звернутися за допомогою до продажних і залежних "законників", чи платити здирникам з криміналу, або ж шукати захисту у більш могутніх покровителів, але теж з криміналу. Тоді найчастіше обирали кримінал.

Але в будь-якому з варіантів було чітке розуміння — ця кабала є постійною і одного "внеску" тут не вистачить. Такий собі вибір. Але ані в ті буремні часи, ані в теперішніх реаліях, здирники не діяли, навмання обираючи жертву. Як правило, "наїзду" передує підготовча робота.

"Неіснуючий борг" . Нема диму без вогню.

У кримінальних новинах і поліцейських зведеннях про випадки вимагання майже завжди є фраза "вимагали неіснуючий борг". Чи це так і невже будь-якому громадянину загрожує безпідставне звинувачення у несплаті якогось неіснуючого боргу?

Не секрет, що підприємцю в Україні працювати повністю "по-білому" не те щоб не вигідно, а просто нерентабельно, а кількість до непристойного багатих громадян, які не можуть офіційно пояснити наявність у них величезних активів, зростає. Напрочуд благодатний ґрунт для всіляких здирників.

Професійні злочинці недаремно асоціюються з вовками, "санітарами лісу". Будь-яка слабина, якийсь недогляд та провини в минулому, нехай і майже безневинні, але правопорушення в сьогоденні, навіть незначні ділові контакти зі злочинним світом – все це успішно використовується у разі "отримання протизаконної майнової вигоди через примус, вплив на волю потерпілого", як офіційно трактується здирство.

"Неіснуючий борг" — це загальне формулювання, що не виключає якихось реальних зобов'язань. Можливо, у потерпілого раніше були якісь "нечисті" справи, а здирники про це дізналися. Це могла бути реальна позика, і навіть погашена, але причини "намалювати" ще й борг, і при цьому збільшити суму в десятки або сотні разів, знайдуться. Наприклад, можуть "пред'явити" про невідповідність з курсом на момент позики і на момент віддачі, або оголосити про невчасність виплати, навіть якщо йдеться про години.

У неписаних "поняттях" досить багато "глав" про борги, але необізнаному "комерсу" можна "проштовхнути" будь-які правила, навіть придумані нашвидкуруч. Наприклад, у класичному трактуванні злодійського закону про борги є пункт, в якому йдеться про наступне – "якщо кредитор запізнився хоча б на хвилину у домовлений час віддачі боргу, то позичальник має право віддати цей борг коли завгодно". Під це правило можна підвести будь-яку ситуацію, але все одно діятиме "право найсильнішого". Під час першої ж зустрічі із потенційним потерпілим, під час "дружньої" бесіди професійний здирник протягом досить короткого часу знатиме, у чому клієнт "дає слабину", наскільки він злякався і як його можна "приробити".

Приводом до подібного наїзду можуть стати й минулі контакти потерпілого зі злочинною спільнотою. "За кожним багатством криється злочин". До речі, цю цитату дуже любив творець непростої справи рекету в Харкові Вітя "Єрмак". Так що хоча б раз побувавши в залежності від злочинного елемента, в базу потрапляєш надовго. А скільки нинішніх заможних та поважних бізнесменів родом із 1990-х…

Харків. "Гроші люблять тишу..."

До офіційної частини, тобто заяви, затримання та повідомлень у ЗМІ, доходить лише незначна частина подібних справ. Так вже склалося, що наше місто ще з радянських часів було одним із центрів тіньового бізнесу "цеховиків". І ще з тих часів зацікавлені люди звикли вирішувати подібні проблеми без розголосу та без залучення офіційної влади. І з тих самих часів секрет успіху вдалого підприємництва у Харкові – це правильно обрана сторона, влада офіційна чи влада кримінальна. І обидві вони досі мають колосальний вплив на бізнес у місті. Найбільш впливові та досвідчені бізнесмени віддають перевагу розумному лавіруванню між цими двома реальними впливовими сторонами. І в цьому весь сіро-діловий Харків.

У разі серйозного наїзду від реально "ділових" на по-справжньому багатого індивідуума питання вирішуватиметься не в кабінеті слідчого підписанням заяви. Будуть використані напрацьовані зв'язки, "гачки".

Успішний харківський підприємець, власник кількох цехів з пошиття та магазинів. Знайомства у поліції, серед товаришів – чинні співробітники Служби безпеки. Але, звісно, оточення підприємця не підозрює, що бізнесом він зайнявся ще за радянських часів. Шив у підвалі сумки та шалики "під фірму", на початку 1990-х відкрив цех з пошиття пуховиків. Любив грати в карти, тому крутився у кримінальних колах. А ще була в минулому у цього успішного нині бізнесмена якась "бочина", провина.

На початку році він позичив велику суму на закупівлю матеріалу і не зміг віддати вчасно. Внаслідок звернення кредиторів до представників найсильнішого на той час ОЗУ "Покотилівські" отримав неприємність у вигляді візиту додому бійців, вилучення всієї домашньої апаратури, "оголошення" боргу вже вдвічі більшого за початкову суму з конкретною датою повернення і "лічильником" та несерйозного забою грудної клітини. Тоді врятував бізнесмена друг дитинства — кримінальний авторитет "Шуня". Конфлікт із Покотилівськими було залагоджено, апаратуру повернули, а гроші треба було повернути якомога швидше і саме позичену суму. Коштувало це "цеховику" досить прийнятної суми, що виплачувалася "Шуні" щомісяця. Після смерті покровителя підприємець звільнився від зобов'язань, але все одно крутився в навколокримінальних колах, іноді добровільно підкидав до "общаку" досить пристойні гроші, а одного разу завдяки своїм зв'язкам врятував від в'язниці молодшого брата дуже впливового в місті авторитета. Загалом, вважався у кримінальній ієрархії міста "порядним комерсом" і мав пошану.

А за багато-багато років вийшов на шановного бізнесмена якийсь молодий і спритний чоловік, що представився як "Мурат", "кримінальний авторитет" та "тримач общаку". Вимагав від підприємця 50 тисяч доларів, які "підуть у общак", причина – тоді, у 1990-х, його неправильно "відмазали" від боргу, залишилася невиплачена частина і набігли відсотки. Але він не знав, що спілкується не просто з багатим підприємцем...

Потрібно віддати належне останньому — він не став піднімати свої "конторські" зв'язки, а звернувся з проханням до дуже авторитетної людини з іншого боку барикад, "по старій дружбі". Для тих, кого він підтягнув на зустріч з передачею грошей, це була рутина. Це не поліція. "Кримінальний авторитет" виявився дрібним шахраєм і "бакланом", тобто судимим за хуліганство, до "общаку" він, звісно, жодного відношення не мав. А про старі борги дізнався від однокамерника. Після "розмови" хтось на прізвисько "Мурат" зник…

А все могло б закінчитися по-іншому, звернися бізнесмен до влади. Ми отримали б чергову кримінальну сенсацію, де "кримінальний авторитет вимагав у шановного підприємця велику суму як сплату неіснуючого боргу".