Топ-5 архітектурних пам’яток Харкова, які не вдалося вберегти від руйнувань

Харків губить своє історичне обличчя, рік за роком втрачаючи унікальні пам’ятки історії та архітектури. Причому їхня доля може бути різною. Є пам’ятки, які за належних ресурсів можна легко відродити. Є будівлі, які після років занепаду перетворилися мало не на руїни. А є пам’ятки, які рятувати немає сенсу – вони вже встигли зникнути з мапи Харкова.

Осередок харківської інтелігенції

Будинок Сурукчі все ще можна знайти на Садовій вулиці. Це пам'ятка архітектури місцевого значення, один із небагатьох будинків Харкова у стилі неоренесансну. Будівництво цього маєтку розпочалося наприкінці ХІХ століття. Достеменно невідомо, хто саме проектував будинок. Проте дослідники припускають, що до його будівництва був причетний український архітектор Віктор Величко. Спочатку власником маєтку став спадковий почесний громадянин Харкова Микола Ващенко. Але довго він там не прожив і в 1903 році будинок придбав знаний харківський лікар-оториноларинголог Степан Сурукчі. Після здобуття освіти у Харківському університеті він стажувався в Німеччині, де оволодів різними методиками лікування у галузі оториноларингології. Уже вдома Сурукчі проводив безкоштовні лекції для лікарів та студентів, працював з патологіями ЛОР-органів, а також двічі на тиждень безкоштовно приймав хворих у клініці Червоного Хреста.

Сурукчі також відзначився тим, що врятував голос відомому оперному співаку Федору Шаляпіну. Останній протягом двох років мав проблеми з голосовими зв'язками, проте лікування як у російських, так і європейських медиків не увінчалося успіхом. За порадою друзів Шаляпін звернувся до харківського лікаря, про якого ходили різні чутки. Люди говорили, ніби він здатен подолати навіть невиліковні недуги. І в 1905 році, завдяки зусиллям Сурукчі, співак зміг одужати.

Взагалі Сурукчі був великим шанувальником мистецтва. У його будинку регулярно проходили творчі зустрічі, які приваблювали місцеву інтелігенцію. Дім лікаря став одним з інтелектуальних осередків тогочасного Харкова. Але коли до влади прийшли більшовики, будинок Сурукчі націоналізували. За радянських часів там працював дитсадок, згодом – бухгалтерія відділу освіти. За цей час фасад будинку не ремонтували, а сама будівля багато років не знала капітального ремонту. Тільки в 1980 році будинок Сурукчі віднесли до пам'яток архітектури місцевого значення. Проте це не вберегло його від подальшого руйнування.

На фото: Будинок Сурукчі

У 2000-х роках будинок Сурукчі вже не експлуатувався, що сильно занепокоїло харківських активістів. Вони наголошували, що таким чином міська влада вирішила застосувати схему "тихого вмирання", коли покинуті будівлі доводяться до такого стану аварійності, що їх вже неможливо врятувати, щоб можна було з "чистою совістю" їх знести. І побоювання активістів не були марними. Після того, як будинок Сурукчі спустів, він почав швидко занепадати. Звісно, що харківська громада намагалася якось призупинити цей процес. Активісти навіть створили в маєтку "Шаляпінський музей", проте їхні зусилля так і не дали бажаного результату.

Навесні 2013 року з'явилась інформація, що міська влада вирішила знести садибу. Тоді біля маєтку вже виставили охорону, а людей, які жили в будинках у дворі садиби, почали примусово відселяти. Активісти намагалися вийти на контакт з власниками будівлі, проте ці спроби були безрезультатними. Але перспектива втратити чергову пам’ятку сколихнула активних харків'ян. Вони влаштовували на території будинку концерти та поетичні вечори, організовували театральні імпровізації, проводили різноманітні виставки. Так, після низки акцій влада залишила будинок у спокої, проте жодних ремонтних робіт там проводити не стали. Будівля надалі продовжувала руйнуватися. І вже в 2019 році будинок визнали непридатним для подальшої експлуатації.

На фото: Будинок Сурукчі

Справи там були дійсно кепські. Будинок, який колись був осередком харківської інтелігенції, став уособленням занепаду та розрухи. Розбиті вікна були застелені картоном, сходи та тераса – у напівзруйнованому стані, на стінах красувалися криві графіті, а через дірку в паркані міг забратися, хто завгодно. І завершували образ купи сміття та недопалків. І це при тому, що формально будинок перебував під охороною. А у квітні 2020 року стало відомо, що легендарний будинок Сурукчі стане частиною елітного житлового комплексу.

Тут жили "футуристичні музи"

Одні харківські пам’ятки ще можна зберегти. Інші ж рятувати немає сенсу – вони вже знищені остаточно та незворотньо. До них належить Будинок сестер Синякових, який розташовувася у Никитинському провулку. У 1896 році там оселилася родина харківського купця Михайла Синякова. Але будинок став відомим завдяки його донькам – Зінаїді, Надії, Марії, Оксані та Вірі. На їхню освіту батько не шкодував грошей, тому кожна з сестер змогла самореалізуватися в обраній сфері. Цікаво, що всі вони вирішили зв’язати своє життя з мистецтвом. Наприклад, Зінаїда стала відомою оперною співачкою, Надія – яскравою піаністкою, а Марія – талановитою художницею.

Із точки зору сучасників, сестри Синякови були вельми незалежними та ексцентричними особами. Наприклад, вони могли прогулюватись Харковом, розпустивши волосся та вбравшись у хітони. Але що було дивним для тогочасних обивателів, те прийшлося до душі футуристам, які завжди були бажаними гостями в їхньому будинку. У маєтку Синякових свого часу побували такі культурні діячі, як Пастернак, Маяковський, Єсенін, Асєєв та Єрмілов. Подейкували, що ці візити надихали їх на написання нових творів. Самі господарки будинку також привертали багато уваги. Так, Надію любив Пастернак, Марію – Бурлюк, на Оксані свого часу одружився Асєєв. Ну, а Хлєбников закохувався у всіх сестер по черзі.

На фото: Будинок Синякових

Проте музика грала недовго. У 1920-х роках більшовики націоналізували будинок, а через дев'ять років його орендував клуб латиських робітників "Дарбс". Самі ж сестри роз’їхалися по всьому світу. У 1943 році в будинку вже працював дитячий садок, який згодом "перекваліфікувався" на центр дитячої творчості. Після проголошення Незалежності будинок віддали під склад і швейний цех.

Але без належного догляду будинок почав руйнуватися. У 2002 році харківські активісти вимагали владу взяти будівлю на облік як пам'ятку історії. Зокрема, вони подали заявку на відкриття в ньому Харківського приватного музею міської садиби. Але всі зусилля виявилися марними. У грудні 2012 року Харківська міськрада продала будинок приватній компанії ТОВ "НВО ПОЛІТЕРМ". Причому в документі було зазначено, що будівля не є пам'ятником архітектури. Що, на жаль, було чистою правдою. Будинку сестер Синякових не стало в 2018 році. Тоді старовинна садиба була зруйнована лише за пару днів. Це викликало обурення в харківських архітекторів, істориків та громадських активістів. Проте вони вже нічого не могли вдіяти.

Колись там лунала опера

Театр-цирк Муссурі досі можна знайти по вулиці Благовіщенській, 28. Колись це була пам'ятка архітектури місцевого значення, побудована в модерновому стилі, проте зараз вона проживає – чи доживає – свої не найкращі часи.  Приміщення цирку звів архітектор Борис Корнієнко у 1911 році, дуже скоро будівлю купив театральний підприємець Герасим Михайлович Муссурі. Всередині будівлі могли розміститися майже 6 тисяч глядачів, висота куполу становила 70 метрів. На той час це була найбільша циркова споруда в світі.

У 1912 році будівлю переобладнали під оперний театр.  Першою прем’єрою новоствореного театру стала опера Джузеппе Верді "Аїда". Для неї не тільки запросили найкращих виконавців, а навіть вивели на сцену африканських верблюдів. Щоправда, постановку це не врятувало. На думку глядачів, театр був непридатним для оперних співів. Не додавали "Муссурі" популярності й нещасні випадки за участі циркових артистів. Згодом його власник став банкротом, а сам театр раз за разом міняв своїх власників.

Коли до влади прийшли більшовики, вони вирішили використовувати будівлю у своїх політичних інтересах. У період з 1919 по 1923 рік там проводилися різноманітні суспільно-політичні заходи. Вистачало візитів великих комуністичних "шишок". Зокрема, тут виголошували свої промови Надія Крупська та Фелікс Дзержинський. З 6 по 10 березня 1919 року під керівництвом більшовиків у театрі пройшов Третій Всеукраїнський з'їзд Рад. Під час цього заходу було ухвалено першу конституцію УРСР та проголошено формальну "незалежність" республіки. Якої, звісно, не було і бути не могло.

На фото: Театр "Міссурі"

Близько 60 років у будівлі розташовувався Харківський театр музичної комедії. Але через погану акустику та непристосованість до вистав театр неодноразово перебудовували. Так він поступово втрачав свій первісний вигляд. Протягом років губилися цікаві деталі, змінювався фасад, сама будівля була обкладена жовтою плиткою. На жаль, фотографій інтер'єрів цирку-театру в його первозданному вигляді не збереглося. Про його зовнішній вигляд можна судити хіба що за дореволюційними листівкам.

Життя театру не можна назвати легким. Через дерев’яні конструкції будівля неодноразово горіла. Ще у у 1987 році її визнали аварійною.

У 2005 році будівлю театру було вилучено з переліку пам'яток архітектури. І під час сесії Харківської міськради депутати дозволили одній будівельній фірмі розробити проект під забудову території колишнього театру-цирку. У документі також зазначалося, що будівництво виконуватиметься за рахунок знесення кількох нежитлових приміщень. Згодом театр чекала доля всіх покинутих пам’яток: всередині будівлі розрісся очерет, дерева пустили коріння в стінах та фундаменті, а в самому приміщенні неодноразово ставалися пожежі.

Розруха та запустіння у колишньому училищі

У Харкові є низка локацій, названих на честь видатного українського літератора Григорія-Квітки Основ’яненка. На вулиці Москалівській колись стояла школа імені Квітки-Основ'яненка. Наприкінці ХІХ століття ця ділянка належала не Харкову, а селу Основа, де свого часу і проживала родина Квіток.

Після реформи 1861 року частину землі передали селянам. Її родючості не вистачало для вирощування хліба, проте було цілком достатньо для городництва і садівництва. У 1870-ті роки на цій землі працювала школа. Умови у звичайній селянській хаті були не найкращими, проте вчителя ставилися до дітей з любов’ю та повагою, а самі учні вчилися старанно. Коли громадськість Харкова дізналася про цю школу, члени Харківського повітового земства розпочали збір коштів на відкриття нового навчального закладу.

13 червня 1878 року гласний харківської земської управи, протоієрей Олександр Подільський на засіданні ініціював створення школи. Він запропонував назвати її на честь Григорія Квітки-Основ'яненка. Відкриття самої школи мало би відбутися до сотого ювілею українського класика. Але будівництво школи стартувало тільки у 1885 році. Згодом на цій території побудували не тільки приміщення для занять, а й будинок з квартирами, де могли проживати вчителі. Цікаво також те, що першим вчителем цієї школи був засновник білоруської дитячої літератури Кондрат Лейко.

На фото: Школа імені Квітки-Основ'яненка

Згодом школу перейменували на народне училище імені Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка. Щоправда, з'явилися інші проблеми: закладу не вистачало грошей на утримання, не було можливості забезпечити учнів навчальними посібниками. Тому до 110-річчя Квітки-Основ'яненка видатний український мовознавець Олександр Потебня запропонував видати збірку творів письменника. Таким чином вдалося зібрати 2400 рублів. Ці ж кошти потім пішли на потреби Основ'янського училища.

За радянських часів навчання тут не припинялося. Щоправда, то були зовсім інші навчальні заклади. Спочатку в приміщенні колишнього училища розмістилася 26-а школа, з 1960 року тут працювала школа робітничої молоді. В останні роки СРСР там діяв дільничний пункт міліції. Проте згодом будівлю колишнього училища очікувала розруха та запустіння. 25 жовтня 2017 року Виконавчий комітет Харківської міськради року дав згоду на передачу цієї будівлі відділу культури Новобаварського району. Плани виглядали вельми привабливо: тут мали зробити ремонт, відкрити класи танцю та образотворчого мистецтва, а також створити музей на честь Квітки-Основ'яненка. Але цього всього не сталося і будівля продовжує руйнуватися.

Недбалість призводить до руйнувань

Одні пам’ятки руйнуються через відсутність ремонтних робіт, інші ж потерпають через халатність та недбалість тих, хто про них мав би дбати. Така доля свого часу спіткала хімічний корпус Харківського університету, пам'ятку історії та архітектури національного значення. Ця споруда в стилі класицизму була побудована наприкінці XVIII століття. Спочатку тут розміщувався флігель Губернаторського палацу, а навесні 1803 року її передали новоствореному Харківському університету. У середині 1830-х років у корпусі розташовувалася значна частина аудиторій вишу. Там працювали кабінети анатомічного театру, зоологічна та хімічна лабораторії, кабінет малювання, типографія та архів. Певний час у корпусі розміщувався архітектурний, технологічний, агрономічний та мюнц- кабінети. У них проходили як лекційні, так і практичні заняття.

На фото: Старий корпус університету на вулиці Університетській

Саме в стінах цього корпусу свого часу працював один із засновників фізичної хімії Микола Бекетов. Тут він проводив досліди з відновлення металів, що дало поштовх до появи алюмінотермії у металознавстві. Наприкінці 1950-х років Харківський університет переїхав до колишнього Дому проектів на площі Свободи. А у 1963 році будівлю хімічного корпусу передали Українському заочному політехнічному інституту. На відміну від деяких харківських пам’яток, хімічний корпус все ж таки ремонтували. У 2004 році там відбулися роботи з реконструкції будівлі. Завершення робіт було приурочено до 350-річчя Харкова. Щоправда, ремонт виявився неякісним. 27 липня 2018 року спеціальна комісія виявила значні пошкодження будівлі з боку ресторану-новобудови. Також експерти встановили, що 30 кв. м площі було зруйновано внаслідок невдалого ремонту та зведення прибудови.

Подібна халатність призвела до того, що вже 2 серпня 2018 року в хімічному корпусі сталася масштабна пожежа. Спочатку вогонь розгорівся на горищі, а потім перебрався на перекриття та дах будівлі. Приборкати вогонь було складно через дерев'яні перекриття та перегородки. Під час пожежі частина даху обвалилася, пожежникам довелося розібрати покрівлю, щоб добратися до осередків полум’я. Осередок вдалося загасити тільки наступного дня. Під час пожежі вигоріло 1300 квадратних метрів хімічного корпусу. Найбільше постраждав дах з боку вулиці Університетської, від якого майже нічого не лишилося. Згодом поліція відкрила кримінальне провадження щодо порушення правил пожежної безпеки.