Технологія війни: Як Кремль використовує кінематограф для знищення України

Виробництво фільмів та серіалів є дуже простим та ефективним способом поширення певних ідей на широку аудиторію. Адже саме в такій цікавій, захопливій та емоційній формі глядач краще сприйматиме всі вкладені авторами наративи. Бо одна справа – слухати політика, який розповідає про "нелюдів-майданівців" та хороших російських військових, які врятували Крим від великого лиха. Інша справа – побачити це в художньому кіно.

Взагалі за допомогою кінематографа пропаганда нерідко намагається формувати якесь конкретне ставлення до історичних подій, країн і народів, які їх заселяють. Є свій образ України та українців в російському кіно, який формується вже не один десяток років. Загалом українців у російському кінематографі можна розділити на два типи.

Перший – це тупий "хохол", персонаж комічний та недолугий. Він жадібний та нерозумний, проте хитрий. Його можуть навіть полюбити, бо той вміє веселити свого глядача. Такий українець слугує чудовим фоном для розумного, сильного та героїчного "старшого брата" – росіянина. Зазвичай такий образ зустрічається в комедійних жанрах. Наприклад, можна згадати ремейк американського сіткому "Моя прекрасна няня". Його головна героїня, Вікторія, позиціонується як така собі провінційна молода жінка з Маріуполя. Вона, як і інші її земляки, невихована, груба та неотесана. Її інтереси та смаки примітивні, а всі її мрії крутяться навколо вдалого заміжжя. Що створює разючий контраст із росіянами, які в тому серіалі є людьми успішними, розумними, сучасними та інтелігентними.

Фільм "Моя прекрасная няня", Анастасія Заворотнюк

Другий же популярний типаж українця, який став ще актуальнішим після 2014 року – це злий "бандерівець". Зрадник, "фашист" і ворог усього російського. Людина жорстока та підла. Над ним вже не посміюються – з ним воюють. Тут можна згадати сиквел однойменного фільму Олексія Балабанова "Брат-2". На Росії він отримав статус культового, а його протагоніста та улюблениця публіки Данила Багрова взагалі називають народним героєм. У цій частині фільму війна ведеться вже з українською мафією. В кульмінаційній сцені її представники масово гинуть від куль бравого росіянина, причому це відбувається в громадській вбиральні. Супроводжується все це дійство фразою "Вы мне, гады, еще за Севатополь ответите!", що до сих пір гріє душу російського шовініста. Варто зазначити, що ці фільми наскрізь просякнуті расизмом та ксенофобією, дістається там не тільки українцям, а й американцям, євреям, французам, чорношкірим та кавказцям.

Ще одним антиукраїнським фільмом по праву вважається "Ми з майбутнього – 2" Олександра Самохвалова та Бориса Ростова. У ньому герої першої частини, перевиховані чорні копачі з неонацистськими поглядами Борман і Череп знову потрапляють в минуле. Тепер вже у 1944 рік. Із ними у вирі подій Другої світової опиняються їх нові знайомі Тарас і Сірий. Вони з самого початку позиціонуються як українці, чиї погляди "спотворені націоналістичною пропагандою", або простіше кажучи – фашисти. А ще вони не люблять росіян – що взагалі може бути гіршим? Але побачивши на власні очі жахи війни, Тарас і Сергій змінюють свої погляди. Зокрема, коли бачать, як оркоподібні "бандерівці" розстрілюють мирних мешканців, та ще й намагаються змусити їх взяти участь в даному злочині. Впливають на їхній світогляд і нові російські друзі. До речі, саме під впливом героїчних росіян хлопці не тільки встають на світлу сторону, а й починають говорити виключно російською. Здається, на думку авторів фільму, не можна бути одночасно порядною людиною та залишатися україномовним.

Фільм "Мы из будущего-2"

"Ймовірно, якби держава Україна приділяла більше уваги власному патріотичному вихованню та більше зважала на інформаційну політику ще до 2014 року, ми б не мали таких катастрофічних наслідків на Сході й Криму, – вважає співкоординаторка Громадської ініціативи #ВимкниРосійське Оксана Кузан. – А так отримали цілі покоління людей, які виросли на фільмах, де прославляється сила російської зброї, а українці виступають "хитрими хохлами" або зрадниками. Тому зараз важливо не лише блокувати медійний продукт із РФ, який у сучасних російських реаліях навряд може бути незалежним, а й створювати своє українське патріотичне кіно".

Не варто дивуватися, що після 2014 року образ поганого та злого "бандерівця" стає ще більш актуальним. На Росії починають створюватися фільми, присвячені тогочасним подіям, таким як Майдан, анексія Криму та війна на Донбасі. Звісно, всі вони трактуються виключно з точки зору Кремля. Там Майдан влаштовували "неонацисти", анексія Криму – це "довгоочікуване повернення в рідну гавань", а війна на Донбасі є суто "громадянським конфліктом".

Яскравим прикладом такої пропаганди може слугувати фільм "Крим" російського пропагандиста Олексія Піманова. Створена стрічка за ініціативою Міністра оборони РФ Сергія Шойгу, що вже свідчить про ступінь її "незаангажованості" та "незалежності". Крім того, Міноборони РФ стало одним із спонсорів проєкту. Тому не важко здогадатися, що кіно є суцільною агітацією, що покликана сформувати в аудиторії позитивне ставлення до анексії півострова. У своєму фільмі Піманов показує українських нелюдів, які палять автобуси з кримчанами та знущаються над мирними людьми. Показують хороших та героїчних "беркутівців", які страждають від дій перших, проте знаходять заслужену шану від мешканців Криму. Показують, що анексія півострова – це велике благо, а сама Росія постає як визволитель.

Кадр з фільм "Крым"

Також "правильне" ставлення до тогочасних подій режисер формує через своїх персонажів. Головний герой стрічки, колишній військовий Саня, має проросійські погляди. Він ненавидить "бенедерівців", схвалює дії "Беркуту", а в кінці фільму їде воювати на Донбас на стороні Росії та сепаратистів. Із самого початку він позиціонується як хороший хлопець, до якого аудиторія має відчувати симпатію. Його дівчина Олена, навпаки, має проукраїнську позицію та підтримує Майдан. Вона підкреслено неприємна, неадекватна та недолуга, її характер вибудовується так, щоб викликати в глядача максимальне роздратування. Аудиторії наглядно демонструють, яка саме позиція має бути в хорошої та порядної людини, а якої дотримують негідники та невігласи.

Ще одним яскравим прикладом такого пропагандистського кіно слугує стрічка "Донбас. Окраина" Рената Давлетьярова. Тут глядачу пропонують побачити російську трактовку подій на Донбасі 2014 року, коли там розгорталися бойові дії. Як режисер попереднього фільму, Давлетьяров не позиціонує свою стрічку як політичну. Навпаки, він просив глядача не розглядати дану роботу як політичне висловлювання, а вбачати в ній "історію про людей, які потрапили в трагічні обставини".

"Донбас. Окраїна" – це цілий набір російської пропаганди, починаючи від назви, закінчуючи зазначенням "засновано на реальних подіях", – розповіла Кузан. – Тут є і хунта, й "українські карателі", недолугий український військовий і, звісно, сміливий та гарний бойовик. При цьому у фільмі заперечується російська військова агресія: ніде немає російських військових, техніки та зброї, а події подаються як "громадянський" конфлікт в Україні".

Кадр з фільму "Донбасс. Окраина"

За її словами, Кремль приділяє велику увагу поширенню власних наративів та пропаганди не лише в самій Росії, а й по всьому світу. Тому не дивно, що такі пропагандистські фільми намагаються показати не тільки на Росії та на окупованих нею територіях, а й далеко за її межами. Наприклад, "Донбас. Окраїна" показували на тижні російського кіно в Парижі та на Римському міжнародному кінофестивалі. Таким чином формується "єдино правильна" позиція стосовно України не тільки в російського, а й іноземного глядача, який мало що знає про тогочасні події.

"У чому небезпека таких фільмів? Вони створюють для глядача паралельну реальність, яка спирається не на факти, а на тези російської пропаганди, – підкреслила Кузан. – Де Росія – визволитель й миротворець, а незалежна Україна – нацистська недодержава. Особливо сумно, що подібними фільмами РФ виховує нашу молодь у Криму та на окупованих територіях сходу. Також для Росії подібне кіно – гарний засіб для поширення власних тез і для міжнародної спільноти. Зокрема, фільм "Донбас. Окраїна" транслювався на Римському фестивалі".

За її словами, теза про "народ-визволитель" є одним з найбільших стовпів російської пропаганди, яким вона намагається виправдати більшість своїх злочинів та воєн. Мовляв, ми не любимо війну, просто обставини змушують нас воювати зі злом на території інших держав. При цьому західні країни позиціонуються як осередок занепаду та моральної деградації, а Україна – лише як безвольна маріонетка в руках США. А сама Росія разом з тим вбачається як країна сміливих визволителів та переможців, яка робить цей світ кращим та більш справедливим.