Революція й мистецтво: Який унікальний рукопис Миколи Хвильового зберігається в музеї Харкова (ФОТО)

Ініціатор та активний учасник Літературної дискусії 1925–1928 років, Микола Хвильовий охоче приєднався до публічних обговорень шляхів розвитку української літератури та місця письменника в тогочасному суспільстві. Частина таких пошуків була втілена в його тезах "Мистецтво й революція". Це єдиний рукопис Хвильового, який зберігся до сьогоднішнього дня.

Наразі він зберігається в Харківському літературному музеї. Про незвичну історію цього експонату порталу Depo.Харків розповіла заступниця директорки Харківського літмузею Тетяна Пилипчук. За її словами, сам рукопис колись був частиною архіву письменника Івана Дніпровського. Це один із небагатьох українських літераторів, яким пощастило уникнути репресій у 1930-х роках. Сам Дніпровський зібрав чимало матеріалів, пов’язаних з життям і творчістю визначних письменників свого часу. І так як його родина змогла залишитися в будинку "Слово", а сам архів не зазнав обшуків, всі ці матеріали збереглися по сьогодні.

На фото Тетяна Пилипчук

У першу чергу це заслуга дружини літератора Марії Пилинської. Після смерті Дніпровського у 1934 році вона змогла зберегти його архів. Тому документи пережили і роки політичних репресій, і буремні часи Другої світової війни. Згодом цей архів Пилинська передала своєму синові Олександру Бугаєвському. А той у 1980-х роках подарував його Літературному музею. Архів Дніпровського став для музейників справжнім скарбом. Чого там тільки не було: записки Майка Йогансена, рукописи Миколи Куліша, унікальний список першого заїзду будинку "Слово", книги з автографами, особисті листи літераторів… І, звісно, рукопис самого Хвильового.

"Серед цих матеріалів я знайшла рукопис, – згадувала Пилипчук. – Недатований, непідписний. Я почала читати. Однозначно, це матеріал "Гарту". Однозначно, це десь 1923-1925 рік. І до болю знайомий почерк. Я тоді навіть боялася проговорити собі, що це може бути рукопис Хвильового. Тому що його архіву не залишилось… Цей музейний предмет унікальний саме тим, що це єдина теоретична стаття, написана рукою Хвильового, яка збереглася. Ми не знайшли публікацій цієї статті за 20-ті роки. Очевидно, що це була або доповідь, або якісь матеріали для статті. Або то була підготовка якогось чергового маніфесту".

То була справді цінна знахідка. Адже інших рукописів Хвильного до сьогодні не збереглося. У тезах "Революція й мистецтво" письменник спробував осмислити тенденції розвитку української літератури. Як зазначила Пилипчук, Хвильовий виділив два послідовних періоди розвитку пролетарського мистецтва – агітаційний та пропагандистський, а також розмежував пропагандистське та попутницьке мистецтво. Знайшлося місце і для більш сміливих ідей. Наприклад, він стверджував, що російська пролетарська література відстає порівняно з українською. Адже остання має давні та міцні традиції визвольної боротьби.

"Мені було цікаво, що він сам почав розмежовувати плакатне та агітаційне мистецтво від того нового мистецтва, яке би мало народитись, – розповіла Пилипчук. – І яке вже мало претендувати на осмислення того, що сталося. І це показує, як змінювався сам Хвильовий. Як він ставав тим Миколою Хвильовим, якого ми знаємо і якого ми сьогодні читаємо. І який для нас цінний своїм активним "запахом слова". І цією спробою вхопити той час та осмислити його. Це надзвичайно цікаво. Також цікавими були ці пошуки для відновлення літпроцесу того періоду".

На фото Микола Хвильовий

За її словами, у 1920-ті роки письменники нерідко об’єднувалися в літературні групи задля декларації власних ідей. Зокрема, вони претендували на створення нової пролетарської літератури. Такі організації, як "Гарт", "Плуг", "Ланка", МАРС, ВАПЛІТЕ і ВУСПП зібрали найяскравіших літераторів свого часу. Щоправда, перед ними поставала наступна задача – зрозуміти, чим саме є ця пролетарська література. Їм тоді здавалося, що світ кардинально змінився після Жовтневого перевороту. Письменники вірили, що відтепер література має розвиватися зовсім новим шляхом. Але як це робити – то вже питання літературної дискусії, активним учасником якої і був сам Хвильовий.

"Цей рукопис – це якраз віддзеркалення тих пошуків, – підкреслила Пилипчук. – І свідчення, демонстрація того, в якому напрямку бачив розвиток Хвильовий. Але він незакінчений. Цікаво спостерігати за тим, як Хвильовий працював над цим текстом. Там дуже багато закреслень, дуже багато змін. Це не чистовик, це чернетка якась. У мене було навіть відчуття, що він це дописував на колінці перед якимось виступом. Очевидно, що це були тези, з якими він десь виступав".

У межах Літературної дискусії Хвильовий не тільки ділився своїм баченням розвитку української літератури та її місця в тогочасному світі, а й висував доволі сміливі тези на кшталт "Геть від Москви". За словами Пилипчук, у ті часи Хвильовий фактично задавав тон всій Літературній дискусії. Більше того, його ідеї неодноразово обговорювався і після смерті самого літератора.

"Мені здаєтеся, ми не проговорили ці ідеї, – зазначила Пилипчук. – Тому що він говорив про вектор розвитку України. І сьогодні, коли всім нам, здавалося, вже очевидним є те, що ми хочемо бути частиною Європи, ми всі переосмислюємо свою історію з точки зору включеності в європейський контекст. Або виключеності з нього. Ті питання, які піднімав Хвильовий, вони якраз стосувалися того, наскільки українська культура готова бути самостійною, повноформатною, наскільки вона може відмежуватися від російської, наскільки вона може бути включеною до європейської. Чи українську культуру будуть оцінювати з точки зору російської. Коли Хвильового називали "українським Пільняком", це йому не дуже подобалось. Не тому що йому був не до вподоби Пільняк. А тому що "чому би Пільняка не називати російським Хвильовим?".

За її словами, питання, які свого часу піднімав Хвильовий, залишаються актуальними і по сьогоднішній день. Зокрема, його тези з памфлету "Україна чи Малоросія?" та гасло "Геть від Москви" нерідко цитували під час подій 2014 року. Ці питання не були належно проговорені, переконана Пилипчук. Що, можливо, заважає українцям рухатися далі.

Подаємо скан рукопису "Революція й мистецтво" Миколи Хвильового (скан наданий Літмузеєм)