Прогулянки по кістках: Моторошні історії знищених кладовищ Харкова

Харків, як і більшість великих міст України, розташований буквально на кістках. Із розбудовою міста старі кладовища знищували, а на їхньому місці зводили парки, будинки та спортивні майданчики. От тільки деякі із зрівняних із землею цвинтарів приховують моторошні історії таємних захоронень та масових розстрілів.

Де у Харкові шукати "пам'ять" про старообрядницький цвинтар

Старообрядницький цвинтар Харкова був колись на Москалівці, поруч із побудованою в 1869 році церквою Преображення Господнього на ділянці між вулицями Катерининською і Карташевською.

Ця земля належала родині купців Карпових, саме на їхні гроші й збудували церкву. Як і багато інших храмів, церкву на початку 1960-х років підірвали. Під час реконструкції району тут проклали трамвайну лінію, яка зв'язала Москалівську вулицю з Південним вокзалом.

Як радянська влада побудувала стадіон на могилах

Одне з найстаріших кладовищ Харкова розташовувалося на території сучасного стадіону "Металіст".

Кладовище Святого Духа було одним із найбільших у Харкові. Його відкрили ще у 1772 році. Некрополь функціонував до 1854 року, після його закриття поховання ще деякий час продовжувалися, і у 1874 року чиновники вирішили відкрити кладовище знову. Але вже у 1885 році цвинтар закрили вдруге.

На початку ХХ століття радянська влада вирішила знести цвинтар. Посадовці заявили, що у місті надто багато церков та кладовищ. І вже у 1923 році на місці цього некрополю почали зводити стадіон. Щоправда, будівництво проводили без врахування необхідності перепоховання, тому під час кожної реконструкції стадіону на будівельників чекали "сюрпризи" у вигляді знайдених останків. Поховання знаходили навіть під час реконструкції стадіону у 2007 році.

Таємниця шостого кварталу

Шостий квартал Лісопарку охрестили "харківською Катинню". Сюди звозили тіла розстріляних катами НКВС людей. Саме тут поховані вбиті польські офіцери, які потрапили в полон у 1939 році. Трупи звозили до Лісопарку вночі. За часів радянської влади місцеві мешканці знали про поховання, але розмови про це були під суворою забороною. Так, наприкінці 1960-х років школярі розкопали декілька черепів. Діти принесли знахідки до школи. Спецслужби вилучили в школярів їхній "скарб" й переконливо пояснили, що розповідати про це не варто.

Про моторошну таємницю шостого кварталу заговорили вже за часів незалежної України. Сьогодні на цьому місці встановлений меморіальний комплекс.

Як німці ледь не влаштували пантеон у серці міста

Сьогодні німецький військовий меморіал у Харкові можна знайти на території 17-го кладовища, але в роки Другої світової війни німецьких офіцерів ховали в Саду ім. Шевченка.

Центральне військове кладовище розташовувалося на алеї від площі Свободи до пам'ятника Кобзарю. Справа в тому, що за німецькими традиціями офіцерів ховали в центрі міста, тож Сад обрали не випадково. Планувалося навіть установити на цьому місці пантеон німецької військової слави. Історики зазначають, що у саду поховані двоє німецьких генералів - Георг Браун, командир 68-ї піхотної дивізії, і командир 6-ї танкової дивізії Вальтер фон Хунерсдорф. Після того, як радянські війська звільнили Харків, кладовище знищили.

Ще частина німецьких офіцерів була похована на території сучасного парку ім. Горького. Це захоронення радянська влада також знищила, частину останків перепоховали, але деякі залишилися. Під час прокладання дороги в 2010 році в парку знову були знайдені останки. Історики припускають, що чимало могил й досі можуть знаходитися на території парку.

Як у Харкові ховали безіменних жертв Голодомору

Ще одна зелена зона, розташована на кістках, – парк Машинобудівників. Цей парк називають місцем примар. Тут наприкінці ХІХ століття організували Кирило-Мефодіївське кладовище.

Саме тут після більшовицького перевороту за наказом радянської влади ховали вбитих купців та дворян. Їх цинічно розстрілювали просто на кладовищі й одразу скидали в могили.

Пізніше, під час Голодомору, на Кирило-Мефодіївському цвинтарі ховали зморених голодом харків'ян. Трупи збирали просто на вулицях і таємно вивозили на кладовище, де скидали скопом в яму. Достеменно невідомо, скільки жертв радянського мору тут поховано.

У 1934 році чиновники раптово вирішили знести кладовище, а на його місці влаштувати парк. Таке рішення, ймовірно, було обґрунтоване не стільки бажанням влаштувати комфортний відпочинок містянам, скільки прагненням знищити докази геноциду. Усі могили просто зрівняли із землею, а історії про таємні поховання місцеві мешканці переповідали хіба що пошепки.

Від єврейського кладовища до місця поховання жертв сталінських репресій

Ще одне знищене кладовище було на вулиці Академіка Павлова. Єврейське кладовище тут відкрили на початку 1930-х років. Спочатку тут проводили лише цивільні поховання, але з настанням Голодомору цей цвинтар, як і Кузінське та Кирило-Мефодіївське кладовища, став місцем захоронення загиблих. Тут ховали померлих від голоду безпритульних дітей, яких привозили з розташованого неподалік Салтівського дитячого містечка. Для цього на кладовищі огородили окрему ділянку.

Після закінчення Великого голоду на огородженій ділянці таємно ховали закатованих політв'язнів та жертв сталінського режиму. А у 1937 НКВС влаштувало одразу кілька таємних спецоперацій з переслідування ворогів режиму – так почався Великий терор 1937-1938 років. За цей період на території Єврейського кладовища поховали близько 7 тисяч вбитих катами НКВС людей. Здебільшого це були просто українські селяни та робітники.

У 1960-х роках після знесення кладовища на цій території традиційно для радянської влади розбили парк, який назвали Комсомольським. За часів незалежної України його перейменували в парк Пам'яті. Сьогодні на місці розстрілу встановлений пам'ятний знак.