Подорожі Україною: Як знайти незнані туристичні маршрути

Обираючи новий маршрут для подорожі, зовсім не обов’язково йти протоптаною дорогою. Можна відвідати не надто популярні селища та міста, які, однак, відрізняються цікавою історією та чудовими краєвидами. Можна взяти намет та відпочити подалі від цивілізації, де немає ні готелів, ні хостелів. Туристи, які цікавляться історією чи літературою, можуть відвідати місця, пов’язані з життям видатних людей. Також варіант – об’їхати Україну автостопом та завітати у ті місця, повз які не пролягає жоден туристичний маршрут.

До вашої уваги історії трьох мандрівників, які звикли подорожувати Україною яскраво та незвично.

Повне перезавантаження свідомості

В Україні є чимало яскравих туристичних цікавинок, які не користуються великою популярністю. Але це не означає, що вони не варті уваги. У цьому переконана керівниця туристичної компанії "Туристичний міст" Ольга Скорик. Вона неодноразово відвідувала як маловідомі селища, так і неймовірно красиві місця, куди ще не дісталася рука цивілізації. Сама Скорик нещодавно повернулася з маршруту "Дніпровські кручі", де відвідала Витачів, Трипілля, Канів та дісталася озера Бучак, що зливається з Дніпром.

На фото: Ольга Скорик

Там просто фантастичні краєвиди, такий собі, мальовничій український рай, наголошує Скорик. За словами туристки, цей маршрут – один із найдивовижніших у її колекції.

"До цього озера дістатися складно, – розповіла Скорик. – Бо воно ховається в лісах Київщини. Така малесенька смужка лісу відділяє його від Дніпровського моря. Там починається каскад водосховищ. Ще один із наших улюблених туристичних центрів – це Актівський каньйон. Його багато хто відвідує, але, зазвичай, проїздом та на один день. А ми там залишаємося хоча б на три дні – внизу самого каньйону біля річки Мертвовод. Це зовсім несподівана природа для наших очей. Його ще називають "міні-каньйоном Колорадо" в Україні. Бо там такі кручі, обриви, високі скелі. І течуть доволі бурхливі річки. І це все зовсім незвично спостерігати посеред херсонських степів. Таке незвичне природне явище".

Ночували туристи в наметах. Нерідко в таких красивих природних локаціях доводиться селитися просто неба – готелів та хостелів там не існує. Хоча в такому відпочинку є свої плюси, зазначає Скорик. Потрібно хіба що налаштуватися на відсутність звичних зручностей та бути готовими відбити атаку комах за допомогою репелентів. А нормальний спальник, каремат чи надувний килимок вирішують питання комфортного сну.

Село Бучак Черкаської області / Ольга Скорик

"Я сама, наприклад, тільки після 30 років вперше спробувала пожити в наметі, – згадувала Скорик. – Це може бути якийсь глухий ведмежий кут, де немає зв’язку і де мобільний телефон можна просто виключити. І тоді відбувається справжнє перезавантаження і мозку, і тіла. Ти опиняєшся в зовсім незвичній для себе ситуації. Ну, і зараз не ті намети, що були колись, не ті умови. Зараз є купа туристичного придання – надуваних матраців, наметів, що не пропускають вологу. Тому такий відпочинок більш комфортний".

Хоча улюблений регіон для подорожей у Скорик – це все таки Хмельниччина. Бо там перлина на перлині, переконує мандрівниця. Наприклад, разом із туристами вона зупинялася в такому маловідомому селищі, як Антоніни. Колись там знаходилась улюблена літня резиденція шляхти з польського роду Потоцьких. Наразі у цій місцині можна побачити понад десяток будинків у стилі фахверк. Це німецька каркасна архітектура, яка непогано зберігалася і до сьогодні. Те саме стосується палацового комплексу графів Орловських в селищі Маліївці Хмельницької області. До речі, наразі він відкритий для відвідувачів.

Витачів Київської області / Ольга Скорик

Також мандрівниця згадувала дуже цікаве селище Отроків Хмельницької області, де розташована колишня резиденція Ігнація Сцибор-Мархоцького. Цей поміщик, який успадкував землі в першій половині ХІХ століття, вважався реформатором свого часу. Він одним із перших скасував кріпосне право на власних теренах. Сцибор-Мархоцький захоплювався римською та грецькою міфологією. Це проявлялося навіть під час урочистостей. Так, свято обжинків, яке спочатку не суперечило католицькій вірі, почало перетворюватися на свято богині Церери. До того ж поміщик полюбляв використовувати елементи народної, старохристиянської та класичної обрядовості. Що сильно не подобалося церкві та владі. На сьогодні туристи можуть провести ніч у його маєтку. До того ж, ці місця напрочуд мальовничі.

Скорик також розповіла, що планує мандрівку Тернопільщиною. Присвячена вона постаті Йогана-Георга Пінзеля. Це галицький скульптор, якого міжнародні культурологи за рівнем таланту порівнюють із Мікеланджело. У Луврі нещодавно проходила виставка скульптур Пінзеля. Люди зі всього світу шикувалися в чергу, щоб побачити роботи митця. Але в Україні про нього мало хто знає. Проте деякі його роботи можна побачити і на Тернопільщині.

Скульптура автора Круазі / Ольга Скорик

"Я вважаю, що мистецький туризм має розвиватися, – сказала Скорик. – Бо це дуже важливо для нашої країни – знати своїх митців, а не їхати дивитися на них до Лувру. Також було несподіванкою, що на цвинтарі в Сумах є надгробок родини Харитоненків авторства французького скульптора Круазі. Так от, у нас стоїть оригінал скульптури, а в Луврі – його копія. І це також культурний шок, коли дізнаєшся щось подібне. І таких "родзиночок" та несподіваних цікавинок у кожній області України чимало. Просто треба трохи краще та глибше копати. І тоді буде дуже багато здивувань".

Шляхами українських класиків

Харків’янка Ірина Злобіна за фахом філолог та викладачка літератури. Тому в своїх маршрутах вона поєднує подорожі та знайомство з біографією українських літераторів. Наприклад, один із них проходить через місто Гадяч, де свого часу жили Леся Українка та Панас Мирний. Сам маршрут не можна назвати розкрученим і популярним, та й місто не носить статус туристичного. Проте, там є, про що розказати.

Колись у Гадячі була садиба українських інтелігентів Драгоманових. Леся Українка часто там гостювала. Але час цю домівку не пошкодував. На місці садиби залишився хіба що пам’ятний знак та вказівники, які дають уявлення про його колишнє місцерозташування. Драгоманови там проводили багато часу: вони полюбляли відпочивати в зеленому гаю та кататися на човнах. То було напрочуд красиве місце, про яке сама Леся Українка згадувала у своїх листах.

"Леся Українка писала: "Ніколи не забути мені, як ми вночі каталися на човнах", – розповіла Злобіна. – Це наскільки гарно. Вона запрошувала туди навіть Ольгу Кобилянську. Є цікавий знімок двох письменниць. Дивлячись на нього, можна зрозуміти, чому їх називали "чорний та білий лебеді". Тому що Ольга Кобилянська в чорному вбранні, Леся Українка – в білому. Ну, і відповідно колір волосся теж різниться. Тобто чорний та білий".

На фото: Ірина Злобіна

Взагалі садиба Драгоманових була одним із осередків тогочасного інтелектуального життя. Оскільки вся родина була літературно обдарованою, то і дозвілля в них було відповідним. Наприклад, у Драгоманових було прийнято писати твори на задану тему. Одного разу в межах осінньої вікторини хтось дав завдання написати оповідання "Канапка". І Лесі Українці вдалося видати гарний твір.

Інший маршрут пов'язаний уже з ім’ям українського письменника, етнографа та лінгвіста Бориса Грінченка. Цей маршрут Злобіна вела спільно з харківським істориком Андрієм Парамоновим. Він представляв його з історичного ракурсу, вона додала загальної літературної інформації. Зокрема, мандрівники відвідали місця, де міг народитися Грінченко.

Особливо маршрут красивий восени: там чудові краєвиди, золотаве листя та неймовірно дзвінка тиша. Зокрема, мандрівники відвідали криницю Грінченка. На жаль, з кожним роком вода у ній псується. Особливості цієї подорожі полягають в тому, щоб показати місця, пов’язані з українським класиком. Все ґрунтується на його історії, на подачі фактів про нього.

"Ми можемо хіба що уявити, якими колись були місця, по яким ходили ці відомі люди, – розповіла Злобіна. – Дуже цікаво робити такі подорожі, щоб не просто "приїхав, подивися". Такі подорожі розраховані на те, що людна буде щось аналізувати і думати. Можливо, щось почне шукати самостійно. Тобто унікальність таких маршрутів полягає у тому, що матеріальних фактів як таких немає. Але можна подивитися місця, де все відбувалося, і уявити, як воно колись було. Тобто не просто споживати продукт, а й аналізувати та думати. Кожен може скласти власну точку зору. Я дуже радію, якщо людину це зацікавлює. І вона після цього хоче щось прочитати про Лесю Українку чи Бориса Грінченка".

Автостопом по Україні

Мандрівник Дмитро Бутивченко подорожує автостопом з 2013 року. Він переконаний, що це дарує справжню свободу пересування: так людина вже не залежить від розкладу поїздів та маршруток, у неї з’являється чудова можливість відвідати місця, куди громадський транспорт взагалі не доходить. Це також можливість отримати нові враження, адже автостопер ніколи не знає, скільки він простоїть на трасі, та яка людина його потім підбере. Тому потрібно бути завжди готовим до нових знайомств.

Інколи на трасі можуть зустрітися колишні ув’язнені. Це трохи страшно, зізнається Бутивченко. Але і ці люди можуть розповісти щось цікаве. За його словами, 99,9% водіїв цілком адекватні. Окрім того, щоб підвезти, вони можуть і подарувати приємне спілкування, і нагодувати, і запросити в гості. Однак автостоперам не варто забувати про власну безпеку.

На фото: Дмитро Бутивченко

За його словами, часто трапляються курйози, у тому числі неприємні. Бутивченко згадував, як заночував в наметі неподалік траси. Вранці він вибрався зі свого тимчасового помешкання та побачив перед собою три фігури з косами. Було страшно. Як виявилось, ті чоловіки косили траву для худоби. Вони побачили "покинутий" намет та вирішили його перевірити. Другий схожий випадок стався з мандрівником під час поїздки на фестиваль. Він разом з двома супутницями зупинився в акацієвому гаю під Борисполем. Коли вже було темно, мандрівники побачили фігуру з ліхтарем, яка рухалась прямо на них. Як виявилося, то був охоронець заправки. Він вранці ще й пригощав їх яблуками.

"Я майже не їздив за кордон, – розповів Бутивченко. – Я вважаю, що спочатку потрібно об’їздити всю Україну, максимально відвідати всі місця. А вже потім кудись їхати. Можливо, я не правий. Мене переконують – поїдь, наприклад, в Італію, поїдь у Польщу. Але я поки що не хочу. Мене питали про це друзі, я довго над цим думав. Та прийшов до висновку, що, мабуть, у цьому виражається мій патріотизм. Що я от хочу все подивитися, пізнати Україну "від і до". А потім їхати кудись далі".