Петрушка, коньяк і лазня: П'ять історій Тіндер-знайомств у Харкові

Вони радують і розчаровують, надихають і бентежать, лякають і окриляють – знайомства у Тіндері бувають дуже різні, адже це як маленька модель життя.

 

Тіндер – відомий мобільний додаток для романтичних знайомств. Там шукають ідеальну пару чи партнера на один вечір, супутника життя чи коханку за контрактом. Depo.Харків зібрав для вас п’ять кумедних історій Тіндер-знайомств, які, сподіваємося, змусять вас посміхнутися.

 

Історія 1. Про хлопця, який постійно колупався в зубах

 

Олександра, 26 років, "стаж" на Тіндері 4 роки

 

"У мене не часто бувають такі яскраві розчарування від першого побачення, як було того разу. Взагалі я не погоджуюся зустрітися у той самий день, коли вперше списалася з хлопцем, але того разу я була пригнічена нещодавнім розривом стосунків і мені хотілося розвіятись. Тому коли Борис запропонував випити разом кави, я погодилася. Він запитав, куди йому під’їхати, і я стала пояснювати, де біля мого будинку зручно припаркуватися. Я чомусь вирішила, що він буде на авто. "Та я ж на тролейбусі, – сказав Борис. – Так що виходь на зупинку, там і зустрінемося". Ну, ок, подумала я, хоча сумніви почали закрадатися. Краще б я послухалася інтуїції і взагалі відмовилася від побачення.

 

Приїхав він до мене таким собі принцем на рогатому траліку. Ще коли він випадав з переповненого салону, я помітила у нього у зубах якусь палочку-колупалочку, але не надала цій дрібничці уваги. Даремно! Привіталися. Якось він мені не сподобався з першого погляду – на фотках у "Тіндері" вигляд мав значно кращий. Ну, ладно, моя бабуся говорила: з краси не пити роси. Думаю, дам хлопцю шанс розкритися.

 

Дивлюсь, він якось дивно косить у бік кіоску з шаурмою, аж шию вивертає. Нарешті не втримався. "Слухай, – каже, а очі аж блищать, – у вас там така смачнюча шаурма! Я колись спробував саме тут, і потім тільки про неї і думав, і зараз я ду-у-уже хочу її скуштувати". Ем-м-м, як романтично (ніт!), подумала я! А сама сказала: "Ну, окей, йди, звісно, купуй шаурму, а то ж вона тобі всі думки затулить, ти будеш думати про шаурму, а не про мене". Він не уловив ніякої іронії в моїх словах і чкурнув за шаурмою.

 

Що я можу сказати… Вигляд хлопця, що на ходу поїдає шаурму, з якої тече соус та майонез – це не те, про що я мріяла на першому побаченні. Думаю, перечекаю годину і скажу, що в мене термінова справа.

 

Він попоїв і тільки тут помітив, що непогано б пригостити і мене (на щастя, не шаурмою!). Каже: "Куди підемо?" А я вже прикинула, що нізащо не поведу його у кав’ярню поряд із домом, бо там можуть бути мої друзі, а мені б не хотілося, щоб мене бачили з цим чолов’ягою. Кажу: "Пішли у Фрешлайн". Думаю, туди далеченько, поки дійдемо, півгодини пройде, і на посиденьки залишиться зовсім мало часу. Те що треба!

 

 

Дивлюсь, а він якийсь стурбований, очима блимає по сторонах, ніби щось вишукує. Я думаю, чи спрага після шаурми мучить? Що він хоче? І тут ми якраз проходимо над гілкою абрикоси. Він так пожвавився, схопив гілочку, відломив шматочок – і в зуби, колупається, і такий розслаблений і задоволений одразу став. Бачу, вже й побалакати готовий. І якось у нас зайшла мова про те, чи вірить він у бога. Він дуже пожвавився, аж за руку мене схопив. "Слухай, – каже, – та є ж те відео донецьких хлопців, ну, вони зняли, так вони все-все розповіли там. Кажуть, нема бога. Нема! Я тобі скину подивишся, і все сама зрозумієш!" Я почала зворотній відлік нашої зустрічі.

 

Йдемо далі. До "Фрешлайну", нагадую, далеченько. І цей хлоп, який тільки-но нажерся в мене на очах шаурми, а зараз завзято колупається у зубах абрикосовою гілочкою, починає мені розповідати про здорове харчування. "Петрушка, знаєш, дуже, дуже корисна! Петрушку треба їсти кожен-кожнісінький день. Я так і роблю і, бач, який здоровий та гарний!" З тих пір він підписаний в моєму телефоні як Борис-З-Петрушкою.

 

А тим часом ми прийшли у "Фрешлайн". Я замовила чай та шоколадний мафін. Цей кавалер остогид мені вже по саме дальше нікуди. Сиджу, колупаю мафін, сумно дивлюся на дощ за вікном і пригадую свого колишнього хлопця, і так мені себе шкода, що хоч плач. А Борис-З-Петрушкою, тим часом, пішов у вбиральню. А коли повернувся, я влаштувала з моєї пластикової палички від мафіну і кришечки зі стаканчика премилу парасольку. Підходить Борис-З-Петрушкою, блискавично хапає мою парасольку, ламає паличку і… засовує її собі до рота і починає натхненно там колупатися!

 

Так, це побачення можна вважати найгіршим у моєму житті".

 

Історія 2. Про те, як хлопець жадібну дівчину покарав

 

Дмитро, 28 років, "стаж" на Тіндері 5 років

 

"Одного разу домовилися ми зустрітися з дівчиною в "Дубровському" (дорогий заміський ресторан, – прим. авт.). Це було наше перше побачення. Я приїхав вчасно, з квітами, все як заведено. Дивлюсь, а вона вже не тільки прийшла, а й встигла замовити собі пляшку коньячку і гарячу страву. Сидить, підсьорбує коньяк і видно, що робить вона це вже деякий час – пляшка далеко не повна. Я, чесно кажучи, прифігів, бо я взагалі не п’ю вже кілька років, навіть пиво чи шампанське на Новий Рік.

 

Кажу їй: "А чого це ти сама все без мене замовила? Я, здається, не спізнився…". А вона каже: "Тю, ну замовила, сиджу, п’ю, мені смачно, сідай і пий зі мною!". У мене одразу весь запал пройшов, навіть якось гидко стало. Сів, демонстративно замовив лише води і більше нічого. Поговорили трошки. А в неї всі розмови крутяться навколо грошей. Я думаю собі, якби я її не в "Дубровський" запросив, а, скажімо, в Мак чи хоча б в "Маранеллу", то вона б і на побачення не погодилася.

 

А вона вже добре хильнула, язик розв’язався, і почала розповідати, як вони з подружками перевіряють чоловіків на платоспроможність. Каже: "Треба взяти у мужика в борг. Небагато, для початку – доларів 100. А через місяць сказати, що ти не можеш віддати ці гроші – нема, не заробила, витратила тощо. Якщо мужик добрий та щедрий, він нічого тобі не скаже, може навіть ще підкинути. А якщо скупердяй, почне виїдати мозок, нити, звинувачувати. З такими ми не залишаємося".

 

 

А я сиджу і прямо закипаю весь. А потім думаю: "Ну, раз ти така, то і жери свого кроля у сметані та допивай коньяк на самоті". Встаю і кажу: "Я додому". А вона: "А сплатити рахунок?". Я кажу: "Ти сама замовляла, сама і сплачуй, я тільки воду пив". І пішов. З тих пір завжди побоююся занадто меркантильних жінок".

 

Історія 3. Від підколів до кохання – один крок

 

Анастасія, 32 роки, "стаж" на Тіндері 3 тижні

 

"Сталося це 5 років тому. Якось так вийшло, що дві чи три моїх подруги підсіли на "Тіндер". Я ж завжди вважала себе дуже розсудливою та прагматичною жінкою. Я казала подругам: "Ну, нащо ви це робите? Там же лише збоченці сидять, нормальних хлопців на сайтах знайомств днем з вогнем!". А вони мені, ні, там є нормальні. Тоді я, щоб довести свою правоту, зайшла на "Тіндер" і почала шукати максимально дебільні акаунти, кидати подругам і писати: "Дивіться, що за ідіоти! І з такими ви б хотіли піти на побачення?!"

 

У якийсь момент я помітила хлопця, який залишав під особливо криповими профілями дуже дотепні та кумедні коментарі (зараз, наскільки я чула, функцію коментування профілів закрили). Я думаю: "Вау, а в чувака є почуття гумору!" Він також мене помітив. Свайпнули ми один одного, перейшли в особисті, і почали ржати з місцевого контингенту вже двох. З’ясувалося, що він теж зайшов на "Тіндер" просто поприколюватися. І так ми сміялися, сміялися, а потім вирішили піти разом у кіно. На комедію.

 

Зараз ми давно одружені і в нас вже двоє дітей".

 

Історія 4. Про юні сподівання

 

Юліана, 19 років, "стаж" на Тіндері 8 місяців

 

Ця історія трапилася коли я тільки-но зареєструвалася на "Тіндері". Зустрівся мені хлопець – ну, просто мрія! Високий, накачаний, сидить такий весь гарний і брутальний на порозі власного будинку, а поряд крутий пес – мастиф чи щось таке. Я була просто на сьомому небі, коли він свайпнув мене і навіть запросив на побачення! Я вже малювала в своїх мріях весільний марш, лямур та "жили вони довго і щасливо".

 

Зустрілися. Вживу він виявився не гірший, ніж на фотках. Я, здається, одразу ж і закохалася. Ще й поводив себе так галантно, руки не розпускав, був чемний і все таке. Погуляли ми з ним трішки, я не можу на нього намилуватися! Тільки трохи здивувало, що він кілька разів перепитував, чи точно мені є 18.

 

 

Почало сутеніти, і став він мені якось натякати на те, що я могла б поїхати з ним, а у нього там друзі і буде весело, і бла-бла-бла. А я малА, дурна, одразу не скумекала, що до чого. Думаю, а чого це я мушу до його друзів їхати, нащо нам друзі? Кажу: "Та ні, до друзів я не хочу, вже пізно, ти краще проведи мене до "Стекляшки", я додому поїду". А він: "Так, так, звісно, люба! Лише цигарок у кіоску куплю, почекай хвилиночку", і розчинився у темряві. Довгенько я чекала його сама посеред вулиці. Більше я його не бачила. Отака "любофф" вийшла!.."

 

Історія 5. Про лазню і відданих друзів

 

Леся, 35 років, "стаж" на Тіндері 3 роки

 

Зустрілися ми якось із хлопцем на "Героїв Праці". А він одразу каже: "Пішли на "Студентську". Я здивувалася, чого це нам саме на "Студентську" треба, ну, ладно, пішли. Йдемо, а він по дорозі каже: "Ти лазню любиш? Ми зараз в лазню йдемо". А є там на "Студентській" якась дешева лазня, ото він туди мене і вів. Я в шоці! Страшно стало, зі мною ніколи такого не траплялося. Я кажу: "Не хочу я в лазню". А він наполягає, для нього, здається, це єдина розважальна програма, яку взагалі можна уявити.

 

А зима, ніч, холодно, людей не дуже багато. Дістаю телефон і непомітно пишу кумі: "Ведуть у лазню на "Студентській". Рятуй!!!". І починаю всіляко тягнути час, бо просто дременути було не варіант – зупинок транспорту поблизу не було, не бігти ж, як дурепі, по прямій дорозі, а якщо навздогін кинеться? Коротше, іду я нога за ногу, то в сумці копирсаюся, то чобіт поправлю. Бачу, він вже починає нервувати.

 

Пройшло всього лише хвилин 15, раптом бачу, на узбіччі гальмує знайоме авто, з нього вискакують мої кума з чоловіком, і ще їх приятель біжить слідом. Вони до мене (добре, що я була в яскравій курточці, вони мене впізнали), і такі: "Леська, яка зустріч! Сто років не бачилися! А ми якраз на Днюху їдемо (а самі в домашніх треніках під зимовими куртками), тільки тебе не вистачає!" Взяли мене в кільце – і до машини. Мій кавалер лише рота роззявив. Я йому: "У мене справи, і взагалі ми не підходимо один одному".

 

Потім кума розповідала, що отримала моє повідомлення, коли вони тільки-но вечеряти сідали. Покинувши гарячий борщ, всі встрибнули у машину і помчали мене рятувати. От що значить дружба!"