"Одоробло" на площі Свободи: Три фатальні помилки Кернеса

Передісторія колони відома трохи менше ніж повністю, щоб зайвий раз вдаватися в деталі. Замовник конкурсу - виконком міської ради - сформував лояльне журі і провів закритий бліц-конкурс на проект пам'ятника, причому чомусь вперто називав цей конкурс відкритим. Переможцями конкурсу стала команда, в яку увійшли Чечельницький (Сергій, головний архітектор Харкова - ред.), Чечельницький (його брат, також архітектор - ред.) та "придворний" скульптор Олександр Рідний - той самий, творіння якого на площі Павлівській в Харкові спочатку встановили, а потім демонтували бульдозером. Голосування на "відкритому" конкурсі було таємним, хоча, за логікою, кожен експерт повинен був би пишатися своїм вибором і внеском у вічність. З тринадцяти членів журі, десять проголосувало "за", два - "проти", ще один, фотохудожник Андрій Авдєєнко, в момент голосування виявився за кордоном, а на наступний день написав в мережі FB повний жаху коментар протесту: "Опустили всіх. Результат був вирішений наперед, коли опублікували списки журі".

Складно сказати, чому інтерес мера Кернеса (навряд чи потрібно пояснювати, що стратегічні рішення в місті приймає саме він) "впав" на воцерковлений стовп з позолотою. Всі спроби зрозуміти мотивацію натикалися на запекле кругове мовчання, розбавлене здивованими коментарями деяких, мовляв, у Геннадія Адольфовича ж завжди був смак: монограми на манжетах сорочок, породисті собаки, хороший автопарк - чому ж він не вибрав "більш стильний" проект?

Але факт залишається фактом: Кернес вибрав саме цей проект і зовсім в своєму стилі став легітимізувати його. Адже завжди "прокативало", чому б не "прокатити" і зараз. Однак шпилька висотою в 30 поверхів в серці міста - не закриті кошториси комунальних підприємств, це - обличчя міста, повз яке щодня будуть ходити десятки тисяч людей. І тут Геннадій Адольфович зробив свою першу помилку: він не спрогнозував ризики резонансу, а точніше - його масштаби. Навмисне нехтування думкою більшості спочатку підірвало харківський "Фейсбук", потім підтянулись громадські активісти, творчі люди, юристи (причому останні зі старту виявили конфлікт умов конкурсу та чинного законодавства). Але, тут Кернес зробив другу помилку: він міг би "прислухатися" до протестантів, провести, наприклад, фейковий громадські слухання (всі пам'ятають про таланти ГАКу в успішній організації подібних) і вибити у опонентів грунт з-під ніг останнім аргументом: ось, мовляв, не тільки фахівці схвалили хрестоносного ангела, а й широкі, так би мовити, маси. Але ні. Багаторічна монополія на прийняття рішень розбещує й притуплює відчуття реальності. Найсправедливіший в світі Дзержинський суд Шевченківського району Харкова двічі відмовився прийняти позовну заяву від громадських діячів, а комунальні ЗМІ замироточили осаннами на адресу як колони, так і професіонального журі - плебсу ще раз натякнули, що ніхто не буде полювати в панських угіддях.

Однак протест все більше концептуалізувався - спочатку петиція про скасування рішення жюрі набрала 5 тисяч підписів у рекордні терміни, потім активісти анонсували пікетування будівлі суду. І тоді, Кернес зробив третю помилку: він випустив на прес-конференцію Чечельницького, який став доводити, що колона - "це, по-перше, красиво", тоді як претензії громадськості були не до стилю, а до непрозорості прийнятого рішення. Тому, Чечельницький вийшов і наговорив купу чудових благодурниць, які продемонстрували світові ряд наївних в своїй цинічності тез. Так, дюжина лояльних фахівців прийняла рішення за півторамільйонне місто, і це нормально. Так, ніхто не збирається обговорювати це з громадськістю, а то "шановні люди образяться". Так, проект ніхто не обраховував, тому що "гроші танцюють", і невідомо, скільки він буде коштувати на момент будівництва, і взагалі Ленін простояв півстоліття, і ніхто не знав, скільки він коштував. Так, міжнародний конкурс не потрібний, тому що у нас три профільних ВНЗ, що випускають архітекторів і скульпторів (але переміг чомусь 75-річний храмостроітель). Так, критики завжди є, і вони завжди обламуються: музеєм Жоржа Помпіду в Парижі обурювалися? Обурювалися, і нічого, стоїть. "Аве Плазою" і храмом Дружин Мироносиць в Харкові обурювалися? Театром на Андріївському в Києві обурювалися? І що, стоять і понині, а де ті критики?

Олександр Рідний, менш загартований в публічних баталіях, сказав лише дві дурниці, але знакові: він категорично проти громадського обговорення, а люди, які критикують колону, "вони проти історії". Підміна понять, початковий левел, все ось це.

Глава журі, колишній архітектор області Юрій Шкодовський, взагалі гідний занесення до цитатника великих. На запитання, чи вважає він гідною якість проектів, заслужена творча людина відповіла: "Ну, по-перше, це виконком вирішив. Як я можу не погодитися, якщо виконком ...?". Юрій Михайлович так і не зрозумів, у чому претензія "агресивних активістів". Ну, колона ж, красиво, та й виконком вирішив, як можна не погодитися.

Районний суд таки прийняв позов. Надій дуже мало, але обнадіює хоча б те, що протест вийшов з онлайну і втілився в регламентну процедуру, яка, може бути, на час загальмує гарячкову реінкарнацію петербурзького Олександрійського стовпа. Кернес буде стояти до останнього, адже це зазіхання не так на проект пам'ятника, а на його особисту монополію, на непорушний постулат непогрішності влади. Опір буде запеклим, адже варто створити прецедент, і ці галасливі, вічно незадоволені людці, дивись, почнуть заперечувати інші рішення священної корови місцевого самоврядування - виконавчого комітету міськради.

Міжнародний конкурс, до речі, не планувався з цих же міркувань: зважаючи на велику кількість незаангажованих спостерігачів головним його умовою стала б прозорість. І перше, що довелося б зробити - не допустити в журі людей, які в тій чи іншій посаді керували містобудуванням Харкова і протягом двадцяти років спотворювали місто комерційними прибудовами, висотками на місці розкопок і кон'юнктурними монументами. До речі, кілька десятків реєстрових пам'ятників архітектури, які запущені і розсипаються - зайвий рядок у резюме цих "дуже відомих харківських людей".

Тому - як би не банально це звучало - протест проти колони стане тестом громадянського суспільства на ефективність. Якщо рішення жюрі вдасться скасувати, це стане початком кінця дикого феодалізму у окремо взятому регіоні країни. Якщо ні - колона стане пам'ятником патерналізму, гречкосійству, корупції та іншим прекрасним речам, яким не можна заперечувати, тому що виконком вирішив.

Немає часу пояснювати. Але зараз, Акелла може промахнутися, і Харків повинен використати цей шанс.