Квартирне питання тільки зіпсувало їх: Як переселенці живуть після втечі від війни

До Харкова у 2014 році, коли розпочалася війна на Донбасі, прибули тисячі вимушених переселенців. Люди потребували житла, медичної, гуманітарної та психологічної допомоги, роботи, можливості віддати дітей до шкіл та дитсадків

Із такими викликами Україна ще не стикалася. З тих пір пройшло вже п'ять років. Про те, як у Харкові допомогли переселенцям, які проблеми вдалося вирішити, які вирішують досі,  а також про те, чи став Харкові для них новим домом, Depo. Харків розповіла координаторка з соціальних питань волонтерської організації "Станція Харків" Лариса Веселянська.

Скільки переселенців пройшло через вашу організацію за останні 5 років? Чим ви допомагаєте таким людям?

– Якщо брати по нашій базі, то офіційно це 90 тисяч. Але навіть зараз продовжують приходити люди, ми їх реєструємо та допомагаємо. База була потрібна, адже тоді були великі гуманітарні проекти, і в нас були певні зобов'язання перед донорами. Ми надаємо різнобічну допомогу. Ми працюємо з радою координаторів, у нас є соціальний напрям, є напрям адресної допомоги, є навчальні програми, є психологи. Також у нас працює сімейний центр. Я координую соціальний напрямок. Люди до нас звертаються у тих випадках, коли, наприклад, не виплачують пенсії, соціальні виплати, коли є якісь труднощі з документами, проблеми оформленням дитини в дитсадку тощо.

У нас, на жаль, не все гладко. До одного чиновника підеш – він тобі збере документи. Інший – ні. Але це людський фактор. Тому люди в пошуках підтримки приходять до нас. Самі харків'яни приносять нам одяг, взуття, іграшки, речі для домашнього побуту. І є родини, особливо багатодітні, які потребують цієї допомоги. Все, що безпосередньо пов’язане з побутом, з соціальним життям. Є у нас одна програма для мам, які з різних причин сидять вдома. Їх навчають тому, як можна заробити в інтернеті. Мами із задоволенням ходять та складають екзамени. Те ж саме ми зробили для дітей з 9 та 10 класів із малозабезпечених родин. Їх вчать, як обрати професію, допомагають визначитися, чим вони хочуть займатися.

На моє переконання, поки у людини не буде більш-менш прийнятних умов життя, не можна говорити про жодну адаптацію. І тим більше, про інтеграцію. Бо всі думки заняті тим, як нагодувати дітей, як їх вилікувати, одягти та взути. Чимало людей тут пристосувалося, чимало людей прижилося. Це завдяки програмам. Наприклад, завдяки центру зайнятості деякі переселенці відкрили свій бізнес. Ми знаємо чимало людей, які ризикнули, написали свій бізнес-план. Із тих переселенців, які пройшли через нас, 90% повертатися не хочуть. Вони знайшли себе тут, у Харкові.

Скільки зараз прибуває переселенців до Харкова і яка допомога їм потрібна?

– Зараз переселенці якщо й приїжджають, то потребують гуманітарки та житла. Хоча житло потрібне всім. Це найгостріше питання, яке взагалі постає на сьогоднішній день. На жаль, жодних більш-менш нормальних програм у нас немає. Те, що показують в міськраді та Харківській ОДА, – це все замилювання очей. По п'ять квартир на рік – все це несерйозно. Більше того, щоб стати в чергу та отримати житло, переселенці, як мінімум, повинні внести половину вартості квартири. А у них, буває, і хліб нема за що купити.

І у всіх виникають питання з житлом. Телефонують постійно, як мінімум людей 10-15 за тиждень. І питають: "Ларисо, там нема нічого нового стосовно житла?" Взагалі, зараз всі гуманітарні програми провисають. І дуже багато лунає дзвінків щодо гуманітарної допомоги чи медикаментів. От цього зараз немає, але дуже багато людей цього потребують. Особливо багатодітні сім'ї або літні люди. Якщо запитати міську владу, то у нас із переселенцями взагалі немає проблем. Всі вони "вирішені". А вони є.

Чи стикаються переселенці з проявами дискримінації?

– Ви знаєте, раніше стикалися. Особливо в перший рік. Їх не хотіли брати на квартиру, були проблеми з медичним обслуговуванням: хтось їх приймав, а хтось – ні. Хіба що до школи дітей більш-менш брали, але на роботу не всіх хотіли приймати, бо в них прописка, довідка переселенця. Хоча це дискримінація. Але зараз її взагалі немає. Більше того, переселенці виявилися дуже активними громадянами. Я знаю дуже багато дівчат, 30-35 років, у яких є діти (і навіть багатодітні), вони всі в командах. Особливо по областях. Вони беруть активну участь в житті громад, вони влаштовують різні конкурси. Навіть до нас приходять і пропонують свою допомогу. У 2014 році такого не було. А от цього року, мабуть, 70% переселенців пішли до виконкому по місцю своєї реєстрації, взяли довідку з реєстру виборців. Щоб можна було проголосувати. Вони самі говорять: "Ми такі активні, а в Донецьку навіть не ходили голосувати". А тут вони пішли.

Як змінилося життя переселенців за останні 5 років? Як їм вдалося пристосуватися до нового життя?

– У Харкові вони всі знаходять роботу. Я знаю чимало людей, які тут придбали собі житло, нехай і дуже маленьке. Але вони не бачать себе в іншому місці. Тобто всі кажуть, що залишаться в Харкові. Але це в основному молоді, скажімо так, до 40 років. А от щодо літніх людей, то вони тут тихо плачуть. Це я вам чесно кажу. Вони хочуть додому. Бо там їхній будинок, вони там все життя прожили, у них там були друзі. Літним дуже важко. А діти дуже добре приживаються. Тим більше, що є чимало преференцій для студентів, школярі часто кудись їздять, їм влаштовують якісь курси.

Є пільги саме для переселенців. Я знаю жінок, чиї діти цього року вступили до вишів. Причому більшість із них – на бюджет. Вони вже тут пускають корені. Хіба що одне їх хвилює – це житло. Бо вони прив'язані до господарів, вони від них залежать. А це, все-таки, моральний тиск. Коли ти живеш в чужому домі і не знаєш, що з цією квартирою буде. Прийде господар, підніме ціну. Таких взимку багато було. А людям діватися нікуди. Вони платили ту ціну, відривали від своєї родини. Це дуже серйозна психологічна пастка. А так вони Харків прийняли повністю. При чому вони вже не кажуть, що з Донецька чи Луганська. Хоча раніше це траплялося постійно. Мене тільки хвилює, коли мені телефонує бабуся, плаче, а я їй нічим допомогти не можу. Якщо їй потрібно зробити операцію, ліків дати – при можливості ми допоможемо. А інколи доведеться просити. Ми виставляємо пост, просимо допомогти. Але більш охоче допомагають дітям.

На фото: Лариса Веселянська

Чого в першу чергу потребують переселенці? Як їм можна допомогти прижитися на новому місці?

– Ми, в принципі, все зробили. Вони відчувають себе вдома. Окрім житла, у них є все. Їм допомогли адаптуватися, їх перестали боятися десь із кінця 2017 року, їх беруть на роботу. Нам телефонують керівники підприємців, пропонують роботу переселенцям. А раніше харків'яни спочатку бачили загрозу, коли прибували тисячі людей. Вони не розуміли, як ті будуть жити, як адаптуватися, чи будуть у нас хвилювання. Було багато питань у 2014 році. Але потім, поступово, вони відійшли. Люди захотіли жити в нормальних умовах. І коли вони побачили, що до школи піти не проблема, і що проекти є, гуманітарна допомога. Хоча в родині не без потвори. Я не можу говорити за весь Харків. Є таки, що скаже "Понаїхали". Але це поодинокі випадки. Ідилії ніде нема, це життя.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook