Контраст емоцій і неймовірна концентрація добра: Як подорожувати Україною автостопом на візку 

Шанувальники автостопу розповідають про пригоди, нові зустрічі та яскраві враження. До них вже давно приєднався співзасновник ініціативи Доступно.ua, український тележурналіст Дмитро Щебетюк. Він розповів Depo.Харків про те, як почав подорожувати автостопом та який досвід це йому принесло.

Як з'явилася ідея подорожувати автостопом?

– Я з дитинства дивився відповідні фільми, я люблю пригоди. І мені завжди було цікаво спробувати автостоп. І в 2010 році, ще до травми, я хотів автостопом поїхати до Ялти на Новий рік. Але тоді не склалося, я не поїхав. Потім я отримав травму, але ця ідея все одно була в голові. Ми з подругою домовлялися поїхати до Кам'янця-Подільського, але у неї все щось не виходило і не виходило. А потім її, так би мовити, вихідні дні почали закінчуватися. І я трохи розсердився та подумав: "Та ну його в баню! Поїду!". І за день поїхав вранці автостопом до Кам'янця. Мені сподобалося, і потім я поїхав до Чернівців.

Потім поїхав до Луцька. І так я дістався до Бреста, до Мінська. Тобто покатався по Білорусі. Це були спонтанні рішення, це не було чимось запланованим. Та й у своєму житті рішення я приймаю спонтанно. Не люблю готуватися, чекати. Люблю імпровізацію, інакше втрачається азарт, інтерес та екстрим – коли знаєш, де, коли та що буде. Автостоп - дуже непередбачувана річ. Особливо коли немає чіткого маршруту, коли можеш їхати, просто куди повезуть.

Ви мандрували автостопом і в Україні, і за кордоном? Чи помітили якусь різницю?

– За кордоном я був тільки в Білорусі. В Іспанії я також пробував подорожувати автостопом, але в мене не було часу кататися багато. А в Білорусі все одно люди близькі за менталітетом. Інакші, але близькі: є якась відмінність, але її важко описати. В Білорусі, мені здається, швидше і частіше зупинялися люди, аніж в Україні. Хоча це не факт, адже саме там я простояв найдовше: під Бобруйськом я пробув чотири години. Але місце для ловлі машин було поганим.

Насправді різниця є навіть по областях України, не те що порівняно з Європою. Навіть взяти Чернівецьку, Хмельницьку область - там з цим взагалі все погано. А в Тернопільській області дуже швидко зупиняються. Мені зустрічалися люди, які недалеко їхали, але готові були підвезти. Тернопіль, як на мене, найбільш відкрите місто. І у Волинській області нормально так зупинялися.

Які би ви дали поради людям, котрі хочуть почати подорожувати автостопом? Бо не всім просто на це зважитися...

– Якщо хочеш, то роби. Це перше. І не треба зважуватися. Маєш час - сів та поїхав. Якщо страшно, то можна спробувати кудись недалеко, просто заради інтересу. А якщо це довгі подорожі, то до них потрібно як слід підготуватись. Якщо це літня подорож, потрібно захистися від спеки, взяти щось від сонця, щоб не отримати [сонячний] удар чи перегрів. Також завжди треба мати при собі багато води. І завжди вірити в краще: хороших людей вистачає. Це найголовніші моменти. Але взимку подорожувати автостопом не дуже прикольно. Я б не радив. Можна перемерзнути. Хоча сам я подорожував.

Чи є у вас якісь моменти, які вам найбільше сподобалися та запам'яталися?

– Про такі моменти можна розповідати півтори години. Але виділити щось конкретне важко. Можу просто згадати історії. Наприклад, один із найцікавіших моментів був, коли ми ловили з Кам'янця-Подільського машину до Чернівців. Простояли кілька годин, і зупинився чоловік на бусику, підняв мене, допоміг забратися всередину, бо я цього не міг зробити. Подруга сіла збоку. Так і їдемо - він, я та подруга. Розповідаємо про себе, про ініціативу Доступно.ua, про те, що ми робимо та для чого. Розповів, що був тут у бабусі та повертаюся до Києва автостопом. А він повернув голову і запитав: "Діма?". Я придивився до нього та у свою чергу запитав: "Вадим?". Виявилося, що то був похресник моєї бабусі, друг сім'ї. Ми з ним не бачились десь 7-10 років. Він заріс, а я його і до цього мало бачив.

Це найяскравіший приклад, що можна зустріти будь-кого. Мене підвозив володар кубку світу по карате, майстер спорту міжнародного класу по дзюдо, учасник КВК хмельницької команди, який був при костюмі. Різні люди возили. В автостопі найбільш запам'ятовується контраст емоцій. Коли ти вже втрачаєш якусь надію, віру, думаєш "все пропало, все погано!". І вже за якусь мить ти їдеш в комфортному авто з кондиціонером, а поруч з тобою цікава людина. З якою приємно поспілкуватися і дізнатися від неї щось нове. Тоді відразу встановлюється такий духовний зв'язок. Ти думаєш, що мить тому ти мучився, що робити далі, і гадав, чи заберуть тебе звідти, був занепаді і - хоп! - таке піднесення. Це, мабуть, найсильніша штука в автостопі. Саме цей контраст емоцій.

Як, на вашу думку, автостоп змінює людину? Що вона від нього отримує?

– Це, в першу чергу, відкриття, знайомство з іншими людьми, знайомство з іншим світом. Загалом, це така неймовірна концентрація добра. Якщо тобі здається, що світ лайно, і люди довкола всі погані, то їдь автостопом. Так, місцями ти будеш мучитися, а місцями ці судження навіть будуть підтверджуватися, але врешті-решт ти зрозумієш, що існує дуже багато хороших людей, і що світ чудовий. Це, на мій погляд, найважливіший висновок. Хоча для кожного він буде свій. Для когось це буде вихід із зони комфорту, відчуття впевненості у своїх силах, для когось це будуть нові місця. Для когось це спосіб імпровізувати і виживати в дикій природі.