Таланти і технології: Як харківські жебраки збирають на "хліб насущний"

Легенда

Кожне місто, що себе шанує, обов'язково має в архіві міських легенд історію про "супербагатого жебрака". Є така легенда і в нашому місті.

В середині 1980-х в районі Холодної Гори, Південного вокзалу і Центрального ринку "працював" Толик Горбатий. Доброзичливиий і пришелепуватий, він не побирався принципово, але збирав порожні пляшки, що тоді вважалося саме жебрацтвом, і, що геть незвично, нишпорив по смітниках, шукаючи якісь тільки йому зрозумілі цінності. Безхатьком Толик не був, мав непоказний будиночок на Москалівці. Жив самотньо і відлюдькувато, був відомий переважно тільки серед певної категорії громадян.

Вокзальні і базарні шахраї Толика поважали, вважали "фартовим" і завжди під час зустрічі давали "від себе" Толику хто рубля, хто десятку з умовою "потриматися за його горб". А з "гарного куша", якщо він траплявся на очі, могли і "катерину" тицьнути, тобто сотню.

Ось у цьому будиночку на Москалівці, під підлогою, після смерті Толика і знайшли десь 30 тисяч рублів (приблизно шість "жигулів") і півтора кілограма золота. Хоча це лише легенда, можливо, просто чутки. Так само, як ходять чутки про незліченні багатства сучасних найбільш "талановитих" харківських жебраків.

Чому жебрацтво у нас незнищенне? Чому ми "подаємо"?

Релігія

Історія жебрацтва у народів, що сповідують православ'я, спершу мала саме релігійний сенс. Жебраки, юродиві, "божі люди" – так називали тих, хто сидів під церквою, "на паперті". На деякі православні свята, наприклад, Різдво Пресвятої Богородиці, не дати милостиню прохачеві вважалося гріхом.

Нині старцювання майже не має нічого спільного з релігією, хоча сучасні жебраки несамовито хрестяться і просять подати "заради Христа". За традицією, під церквами, особливо на свята, жебраків багато. Але назвати цих людей "божими людьми" навряд чи кортітиме. Просто "робота", і сторонніх там не люблять. Мало хто знає, але під найбільш старими і популярними церквами і соборами Харкова, Гольдберівською церквою і Благовіщенським собором, вже давно сформувалися цілі династії жебраків. Місце і фах успадковуються, є свої "старші" і свої "авторитети". У деяких місцях "церковники" працюють "на общак", тобто все зароблене наприкінці дня "зноситься" старшому, а він уже потім розподіляє прибуток.

А все ж серед "церковників" впливу криміналітету майже немає. Традиції і "сімейний підряд". На відміну від метро.

Метро

Метро в нашому місті — найпопулярніший і зручний вид транспорту, що пропускає за день більше півмільйона пасажирів. Напрочуд "солодке" місце! 

Саме в метро харків'яни можуть регулярно спостерігати появу і згасання "зірок жебрацтва". Варто визнати, таланту і винахідливості їм не бракує. Ось нещодавно "зайшла зірка" найзнаменитішої харківської жебрачки, а вже з'являється нова "зірка"...

Почувши чудово поставлений голос, цей відчай і неймовірно жалібні інтонації, навіть скептик лізе до кишені, щоб допомогти "бідолашній дівчинці". Та критично налаштованого пасажира щось стримує. Щось геть недавнє, ще не цілком забуте... Гадаю, цілком контрольований відчай у голосі, дещо надмірний. Вслухаєшся і мимоволі уявляєш цю нещасну перед дзеркалом, як вона довго і наполегливо вимовляє і удосконалює свою "читку". Прохід по вагону, зупинка суто на кожному майданчику перед дверима. Жаль і розпука в голосі, сильні емоції, але інтонація "від читки до читки" абсолютно однакова, відчай строго розмірений. І зовсім не важливо, що вона говорить і на що просить гроші, — чуєш тільки інтонацію. І я розумію, що таке до болю знайоме у "виступі" цієї "бідолахи". Перенести дію на екран телевізора і додати "любi друзi" — і достеменно виступ нашої знаменитої політичної страдниці-борця "із зубожінням". Ті самі методи і цілі. А просунутій молодій жебрачці повага — у неї гарний учитель.

Лякає, що літній дідусь у вельветових штанях, із колінами, затертими до стану оксамиту, який сидів поруч, поліз в гаманець, де вітер свище, за грошима.

Ну і, звичайно, ще маса всіляких "біженців", що "збирають на операцію", "ветеранів" і "інвалідів", а також "ветеранів-інвалідів".

"Стаціонарні" жебраки

Городяни звикли до них, як до дерев або ям в асфальті по дорозі на роботу. Входи в метро, зупинки транспорту, навіть прохідні алеї в спальних районах. Багато років "тішить" безрукий жебрак на "Стекляшці", а нагорі – похмура тітка в хустці. На Салтівці, в районі медкомлексу, вкрай нахабна баба просто вимагає мзду, причому виходить "на роботу" тільки вранці, коли всі поспішають. В метро "Холодна гора" мила бабуся-кульбабка "з дитинства"... Зрештою досить довго, за певними винятками, такі "стаціонарні пости" не тримаються. Маркетинг і моніторинг, як і в будь-якому бізнесі, вносить свої корективи. І надокучливі обличчя, і ампутовані кінцівки або на певний час зникають, або переміщуються в інші місця.

Профі і технології

Так, "справа жебрацтва" розвивається і від прогресу не відстає. Для того щоб ми залюбки і без зайвих сумнівів "допомагали нужденним", сучасні жебраки розвиваються. Із конфліктом на Донбасі з'явилися "біженці", "ветерани" і "інваліди-візочники".

Цей бізнес моментально реагує на події в країні і місті. Обвалився будинок — "подайте безпритульним". Просять "на операцію", носять якісь довідки з незрозумілими діагнозами, але дбайливо упаковані в прозорі файли. Та головне — припинили просити на "хліб насущний"! І тут все просто. Адже коли виникає бажання допомогти, можна запропонувати просто нагодувати або купити продуктів "спраглому". Але професійні жебраки таку пропозицію в кращому разі просто проігнорують, а можна і грубощі почути.

"Дах". Мафія

Тема "жебрацької мафії" порушується регулярно. Чи існує якийсь координуючий орган, що розподіляє або продає "хлібні місця" і контролює прибутки?

Метро, попри послаблення порівняно з радянським часом, як і раніше є режимним об'єктом. Окрім власної охорони метрополітену, там ще є поліція. Важко повірити, що охоронці не знають про жебраків-шахраїв? До того ж явні "таланти", що збирають гарні гроші, затримуються надовго. А невдахи не затримуються. Навряд чи справа в природному доборі. Хтось це відстежує і контролює. Так само, як і вуличних жебраків. Регулярні ротації, підміни зі збереженням вдалого типажу і, певна річ, "дах" — організація, безумовно, є, і організація серйозна. Підсумовуючи розмови із представниками цієї професії: данину 50% від "підйому" забирають бригадири, значна частина йде правоохоронним органам. За приховування частини доходу ніхто "кістки ламати" не буде, просто позбавлять місця.

Редакція може не розділяти думку автора та не виключає того, що хтось йде просити через життєву скруту