Харківський будинок, що став втіленням жахіть для своїх мешканців (Частина І)

Письменницький будинок по вулиці Культури, 9, що на початку 30-х років ХХ сторіччя об′єднав під одним дахом майже всю літературну та культурну плеяду радянської України, став пасткою та втіленням жахіть для своїх мешканців. Психологічний трилер, трагедія, мелодрама чи антиутопія - будь-який жанр буде доречний, якщо розповідати історію сумнозвісного будинку "Слово".

Мешканці сталінського будинку творчості

З висоти пташиного польоту ця сталінська п′ятиповерхівка нагадує літеру "С". Ідея побудувати дім саме для літераторів з'явилася ще 1923 року. Саме тоді в Харкові один за одним з′являлися кооперативні будівлі: Червоний Швейник, Червоний Банківець, будинок Учителя... А письменники, які з'їхалися до Харкова, тогочасної столиці України, з фронтів Першої світової та громадянської війн, також гостро потребували житла - усі орендували кімнати.

- Поет Павло Тичина ночував на столі в редакції газети "Вісті ВУЦВК", у будинку № 13 по вул. Сумській. Драматург Микола Куліш з родиною мешкав у аварійному домі, в якому облаштувались безпритульні діти та колишні малолітні злодюжки. Хворий на туберкульоз письменник Іван Дніпровський разом з дружиною знімав кімнату у вологій комуналці, - розповіла заступник директора Харківського літературного музею Тетяна Трофименко.

Але поети та драматурги хоч і хотіли, проте не могли об′єднатися в кооператив - до 1926 року професію літератора не вважали трудовою. А 1927 року новоутвореному кооперативу письменників раптом надали довгостроковий кредит у розмірі 50 тисяч карбованців - і через рік на вулиці Барачній розпочалося будівництво будинку "Слово". Аби якнайшвидше виплатити свої паї, літератори та їхні дружини бралися за підробітки. Найчастіше це були переклади, згадує в мемуарах одна з мешканок будинку Наталя Дукіна. Коли ж коштів на зведення письменницького дому бракувало, відомий партійний діяч Лазар Каганович поклопотався, аби їх виділили з держбюджету, повідомили у літмузеї.

"Помилкою було думати, що "Слово" було збудоване з мотивів створення сприятливих житлових та побутових умов для творчої української еліти, - розмірковує син репресованого драматурга Миколи Куліша Володимир. - Маючи всіх пишучих українців в одній купі, легше було контролювати їхнє життя-буття..."

Письменники ладні були битися через квартири

П′ятиповерховий дім ріс зі стахановською швидкістю. Вже у серпні 1928 майбутні мешканці ходили на оглядини у свої ще не добудовані оселі. У цей час керівництво партії надумало підселити в кожну квартиру по одній робітничій родині. "Ти уявляєш, як би це було? - написав драматург Іван Дніпровський в одному з листів дружині. - Письменник з родиною в 3-4 душі живе в 3 кімнатах, а поруч робоча сім'я з 8-10 чоловік в бідності й убогості? Але наші пішли в ЦК і цього, здається, робити не будуть".

Іван Дніпровський та Марія Пилинська в будинку "Слово"

Наприкінці 1930 року, не дочекавшись закінчення ремонту, письменники з родинами в'їхали в квартири. Керівники літературних об′єднань могли обирати житло, усі інші отримали квартири за допомогою жеребу. Проте за квадратні метри письменники ладні були побитися.

- Миколі Хвильовому призначалася чотирикімнатна квартира. Проте почались непорозуміння з іншими письменниками, які були незадоволені. Щоб якось зняти напругу, Хвильовий узяв трикімнатну квартиру - і зробив вигляд, що так йому краще, - розповіла завідувач науково-дослідним відділом літературного музею Тетяна Пилипчук.

Окрім Хвильового, у будинку оселилися вже відомі поети Володимир Сосюра та Павло Тичина, гуморист Остап Вишня та драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас з дружиною-красунею Валентиною Чистяковою, поетеса Наталя Забіла та художник Анатоль Петрицький, чиїми роботами захоплювався Пабло Пікассо.

"Буржуазне" життя: солярій на даху та «холодильник» на балконі

"У роки гострого житлової кризи "Слово" нам здавався дивом", - згадує в мемуарах Володимир Куліш.

Зрозуміло, бо більшість харків′ян того часу мешкали в комуналках. У "Слові" ж квартири були на п'ять, чотири та три кімнати, з високими стелями та паркетом. Буржуазний дім - бо такий рівень комфорту не був розрахований на пролетаріат, сходу характеризує письменницький будинок мистецтвознавець Максим Розенфельд.

"У кожній квартирі була ванна, туалет, кухня з невеликою піччю, на якій гріли воду для купання або прання", - перераховує Володимир Куліш. Він згадує і про солярій, який був на даху будинку: там мешканці влітку засмагали та приймали душ.

Тетяна Кардіналовська, дружина письменника Сергія Пилипенка, пише у спогадах, що напередодні заселення у майбутніх мешканців поцікавилися: які їм краще встановити грубки на кухні - газові чи такі, що опалюють кам′яним вугіллям? Більшість "слов′ян" обрала вугільні, бо в ті роки ходили чутки про часті випадки отруєннях газом. Коли привезли паливо, його зсипали у підвалі. І кожен мешканець носив нагору вугілля, бо ліфту в той час у будинку не було - він з′явиться вже у 60-тих роках минулого сторіччя.

Микола Куліш

Аби позбавити родини письменників побутових турбот, у будинку "Слово" працювали пральня, дитячий садок та їдальня, де мешканці отримували поживний пайок, і навіть - під час Голодомору. Проте більшість літераторів харчувалася вдома, зазначають дослідники.

Продукти ж мешканці тримали на балконах - величезних та залізобетонних, які служили не місцем відпочинку, а в якості холодильника. "Там тримали молоко, яйця, м'ясо та інші продукти. І через якийсь час мешканці першого та другого поверхів стали помічати, що продукти зникають: хтось, очевидно, їх крав", - пише Кардиналовська. Невдовзі міліціонери спіймали злодіїв: малолітні злодюжки, обірвані й голодні, зізналися, що найголовнішою перешкодою для них було те, що мешканці не лягали спати ввечері, як нормальні люди, а сиділи за своїми письмовими столами до пізньої ночі. У ті роки безпритульні-сироти, які втратили батьків в роки громадянської війни, сотнями блукали в пошуках окрайця хліба.

Витрачали гонорари на собак та зброю

Літератори, що оселилися в будинку "Слово", і думки не мали, що комфортне життя може скоро закінчиться. Ніхто з мешканців не бідував, а у Володимира Сосюри та Остапа Вишні були й геть непристойно великі гонорари - поета-лірика та гумориста друкували частіше за інших. І мало не половину своїх заробітків письменники витрачали на собак і зброю.

- А собачки були недешеві, їх потрібно було утримувати і віддавати на виховання, - зазначила Тетяна Пилипчук.

Мисливських псів тримали Микола Хвильовий, Микола Куліш, Іван Дніпровський, Майк Йогансен. У Остапа Вишні взагалі мешкали три собаки.

Дніпровський, Пилинська та цуцик

Чи була прислуга у радянських письменників - в їх мемуарах згадок про це немає. Проте літературознавці сміливо припускають, що домогосподарки допомагали багатьом мешканцям "Слова".

Літераторів "розкуркулювала" міль

Аби в будинку "Слово" панувала тиша, оскільки працюють письменники зазвичай вдома, на поверхах та сходах лежав товстий шар волоку, розповіла Тетяна Пилипчук.

- І за кілька років міль буквально з′їдала цей будинок, тому що у волоку активно розплодилися метелики, - зазначила літературознавець Пилипчук.

"Міль поступово нас розкуркулювала", - згадувала про лихо дружина Остапа Вишні Варвара Маслюченко. Окрім молі, "слов′яни" потерпали від частих візитів мишей та щурів, розповідає у мемуарах Тетяна Кардиналовська, дружина поета Пилипенко. Мешканці заводили котів, лаштували мишоловки, та все одно гризуни поралися в коморах.

Будинок слово у 1930-х роках

Будинок зараз...

ДАЛІ БУДЕ

Більше новин про життя міста читайте на kh.depo.ua