Чому Григорій Квітка віддав свій статок Інституту шляхетних дівчат

В інституті готували освічених дружин і гувернанток

"Інститут для освіти найбідніших шляхетних дівиць", який відкрили у Харкові восени 1812 року, дав старт усій жіночій освіті в Україні. У Києві подібний заклад почав працювати на чверть століття пізніше. Цікаво й те, що харківський Інститут шляхетних дівиць заснували не за вказівкою згори, а за ініціативою слобожанських дворян та на кошти місцевих поміщиків.

Початок правління Олександра I - це час ліберальних реформ, зокрема й у освіті. У 1804 році в Харкові відкрився університет, діяли Філотехнічне та Благодійне товариства. Останнім фактично керував Григорій Квітка, у майбутньому - відомий письменник. Тоді меценати зібрали гроші і вирішили спрямувати їх на освіту для незаможних дворян.

Григорій Квітка

"Сьогодні "бідні дворяни" звучить як оксюморон, як щось, чого просто не може бути. І все ж було чимало незаможних дворян, які не мали кріпаків і, щоб вижити, самостійно обробляли землю. І в них підростали неосвічені діти. Для хлопчиків уже існував університет, де можна було отримати стипендію... Але ось жіночої освіти не було взагалі. На той час у родинах заможних дворян гувернантками працювали француженки, часто - низького походження й абсолютно безграмотні. Наймали їх з однієї причини - знання французької мови. І, природньо, якість домашньої освіти, особливо в провінції, була дуже низькою", - пояснює професор Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Олександр Борзенко.

Григорій Квітка вважав (і це він записав у першому статуті Інституту шляхетних дівчат), що жінка має великий вплив на моральний клімат у суспільстві. І тому дуже важливо виховувати дівчат, щоб удосконалювати суспільні звичаї. Окрім того, ученицям із незаможних дворянських сімей давали шанс заробити на шматок хліба - їх готували як домашніх викладачів. А ще у освічених випускниць з'являвся шанс вигідно вийти заміж. Ось так і виникла ідея заснувати "Інститут для освіти найбідніших шляхетних дівчат".

Квітка знайшов дружину в інституті

Гроші на інститут здавали, хто скільки може. Однак коли з′ясувалося, що коштів не вистачає, Григорій Квітка пожертвував навчальному закладу більшу частину своїх статків.

Інститут відкрили 10 вересня (за старим стилем - прим. авт.) 1812 року, у день, коли війська Наполеона захопили Москву.

Від кожного повіту у ньому навчалося по дві панянки, усього - 20 дівчат. Заклад працював як пансіон, де вихованки отримували знання й одночасно жили. І коштів на утримання інституту катастрофічно не вистачало. Іноді замість грошей приносили хліб, борошно, полотно. "Спершу на десять дівчат усіх класів був гімназійний учитель, без платні. Невдовзі почали надходити прохання від бідних дворян про прийом їхніх дітей. Заклад розрісся і переїхав до будинку Палати державних маєтностей, із куполом та вивіскою "Харківський інститут шляхетних дівчат Товариства Доброчинності", - пише історик Григорій Данилевський.

Згодом в інституті вирішили питання з викладачами - вихованок почали навчати фахівці з університету. Репутація закладу стала настільки хорошою, що імператриця Марія Федорівна, мати Олександра I, надіслала до Харківського інституту одну з опікуваних нею сиріт із Одеси. Після цього Григорій Квітка почав ще більш активно домагатися, щоб інститут прийняли на державне утримання.

У 1818 році інститут таки перейшов під патронат монаршої особи. Через це два останні слова на вивісці закладу - "Товариства Доброчинності" - замалювали. А на зібрані для інституту 20 000 рублів придбали будинок на Катеринославській вулиці (пізніше ІШД переїхав у будинок на Сумській, 33).

А ще імператриця надіслала з Петербурга до Харкова класних дам. Однією з прибулих була спокійна і блискуче освічена Анна Вульф, із якою незабаром одружився Григорій Квітка.

Анна Вульф

"І все ж за час, поки інститут діяв за рахунок благодійності, встигли випустити перших вихованок", - зазначив Борзенко.

До речі, за зразком харківського ІШД відкрили подібний у Полтаві. Членом правління Харківського інституту був Григорій Квітка. А в Полтавському - Петро Гулак-Артемовський, який одружився із випускницею харківського ІШД.

Підйом о 7-ій і ранкове купання у холодній воді

Освіта в Інституті шляхетних дівчат із кожним роком покращувалась. Окрім дівчат із бідних дворянських родин, які отримували знання безкоштовно, у закладі з кожним роком збільшувалась кількість контрактних вихованок - дочок заможних поміщиків.

Окрім того, статут Харківського інституту, і цим він відрізнявся від петербурзького, допускав прийом дівчат із купецьких родин. Це дозволяло залучити додаткові кошти.Єдина умова, якої непохитно дотримувались майже до початку Першої світової війни, полягала в тому, що учениці мали бути християнками. Адже серед вступних іспитів був Закон Божий, і кожна вихованка мала знати молитви.

Вихованка ІШД

У пансіоні протягом шести років дівчата вивчали математику, фізику, географію, музику і танці, шліфували хороші манери і вдосконалювали тонкощі домогосподарства. Один день на тиждень вихованки говорили тільки французькою, другий - виключно німецькою мовою. Не дивно, що знання іноземних мов у дівчат було на досить високому рівні.

Одягались учениці харківського ІШД у довгі сукні з вовняної тканини зеленого кольору. Форму доповнювали білі фартухи, пелеринки і рукавчики, які дівчата змінювали двічі на тиждень.

Інститутки

Особистих речей у вихованок було небагато. "У списку необхідних в інституті предметів значилося: хрест на золотому або срібному ланцюжку або на чорному шнурку; Євангеліє, молитовник, шкатулка певного розміру з ключиком для зберігання дрібних речей, кухлик, зубна щітка, щітка для нігтів, зубний порошок, мильниця, мило, губка; гребінець, частий гребінець, ножиці; чорна стрічка в косу певної ширини або круглий гребінь для тих, у кого волосся було короткими; мішок із полотна для зберігання солодощів у їдальні, голки, дві котушки, біла і чорна", - перераховує у своєму щоденнику інститутка Тетяна Морозова.

День вихованок починався о 7 ранку. Панянки під наглядом класних дам милися по пояс у холодній воді, одягалися, зачісувалися і прибирали свої ліжка. Потім - ранкова молитва в інститутській церкві і сніданок.

"Я зовсім не пам'ятаю, якими були наші сніданки, обіди та вечері, - ознака нормального харчування. Пам'ятаю лише, що котлети постійно подавалися непросмажені... Хліб давали без обмежень. Із третіх страв пам'ятаю морозиво, оскільки я його не любила, і тістечко Sandkuchen (зандкухен), усе всипане горіхами, яке я дуже любила.О п'ятій годині, між обідом і вечерею, нам давали чай із маленькими круглими булочками, ще теплими і дуже смачними. Їх пекли у власній пекарні", - пригадує Морозова.

Дівчат виховували зовсім не як тендітних панночок. Коли після революції в ІШД не вистачало робочих рук, юні учениці виконували важку чоловічу роботу. "Не вистачало дров готувати обід. Ми з Олею насилу витягли із сараю довгу колоду, звалили її на козли і почали пиляти. І ось чотири дівчинки у зелених сукнях, білих фартухах і білих пелеринках дві години старанно пиляють товсті колоди", - писала інститутка Морозова.

У ІШД дотримувалися суворої дисципліни. Якось одну вихованку затримали на станції під Харковом у товаристві молодого офіцера. Дівчину відправили додому, і в інституті вона більше не з'явилася.

І все ж у ІШД було особливе, інтелігентне середовище, відзначає вихованка Морозова. "Це я добре відчула, потрапивши на деякий час до Чугуївської гімназії. У ІШД ніяких чвар, кляуз, навіть сварок не було. Ми були ввічливі і доброзичливі у ставленні один до одного. Ніяких лайливих або навіть хоч трохи брутальних слів у нашому лексиконі не було. "Будь ласка", "вибачте", "будьте ласкаві", "дякую" були звичними у нашому слововживанні", - пише у спогадах інститутка.

Харківський інститут шляхетних дівчат пережив 72 випуски і припинив існувати у 1919 році. Близько 160 вихованок із викладачами та персоналом у 1920 році емігрували з Харкова до Сербії, до міста Нові-Бечей. Там у трьох корпусах колишньої мадярської школи заклад пропрацював до 1932 року, його закінчило близько 400 дівчат.

Інститут шляхетних дівчат у Сербії

Більше новин про Харків читайте на Depo.Харків.