Чотири романтичні та кумедні історії, що трапилися з харків’янами на Новий рік

Новий рік та Різдво – свята, коли можливо будь-яке диво. Depo.Харків зібрав кілька розповідей харків’ян про незвичайні випадки, що трапилися з ними на зимові свята.

 

Порятунок зі снігового полону

 

Валерія, 25 років, аспірантка

 

"Тієї зими я тільки-но отримала права і лише вчилася їздити. А машинка в мене маленька – Chery QQ, на автоматі, що для наших доріг і наших зим дуже так собі, погодьтеся. Зустрічала я 2019 рік у подруги в Старому Салтові, а під вечір 1 січня мені треба було повертатися в Харків, щоб встигнути відсвяткувати ще й із родиною. Отже, виїхала я на трасу, а дорога слизька, і я й оком не встигла кліпнути, як мене закрутило, занесло і я з’їхала у кювет. Застрягла в насті і ні туди, ні сюди. Капець, думаю! 1 січня, десь п'ята година вечора, нормальні люди лише прокидаються і йдуть відкорковувати шампанське, щоб випити під олів’є за рік, що настав. А я сиджу у заметі і машин на трасі майже нема.

 

Я увімкнула аварійку і стала збиратися з думками. Зима, темно, страшно. Навіть чаю в термосі не захопила. Не встигла я, як слід, перелякатися, як зупиняється поруч повнопривідний Hyundai Creta, виходить звідти хлопець, вітає з Новим роком, дістає з багажника трос, чіпляє до моєї машини і за кілька хвилин витягає її із кювету. Я кажу, що тільки вчуся їздити, тому потрапила в таку халепу. Оскільки ми обидва їхали у Харків, він запропонував супроводити мене. Ми доїхали разом до заправки і пішли випити кави.

 

Там розбазікались на дві години. Виявилося, що ми обидва живемо на Салтівці. Домовилися наступного дня сходити разом в "Дафі" у кіно. А восени ми одружилися. Отака новорічна зустріч".

 

 

Артистична дитина

 

Олександра, менеджер по персоналу, 28 років:

 

"Моя п'ятирічна донька – природжена актриса. Іноді нам її навіть важко стримувати. Так було і минулого Нового Року. Поїхали ми на свята до бабусі у Полтавську область, і бабуся повела Даринку на концерт у місцевий будинок культури. Там виступали діти, а після виступу Дід Мороз всім дарував подарунки. Наша дитина сиділа-сиділа, дивилась на все це, а потім так рішуче заявляє бабусі: "Я теж можу виступити і отримати подарунок!". Не встигла бабуся її зупинити, як Даринка прямо посеред концерту зіскакує з місця і біжить на сцену, підходить до ведучого, смикає його за руку і каже, що теж буде виступати. Каже: "Я хочу розповісти казку про сплячу красуню".

 

Ведучий приголомшений. Поки озирається на всі боки, розмірковуючи, що це за дитина і чого її номеру немає в сценарії, Даринка вихоплює мікрофон і починає: "В одному королівстві жили собі король із королевою і не було в них дітей…". За сценою відбувається метушня, здивовані обличчя дорослих і дітей починають визирати з-за лаштунків, а наша бабуся ладна крізь землю провалитися. І лише Даринка відчуває себе як риба у воді. Знай собі розповідає про принцесу, фей та веретенце. Поки всі оговталися, наша артистка дійшла вже до повноліття проклятої принцеси. Бідний ведучий як уявив, скільки там ще розповідати, аж зблід. Не відразу, доклавши силу, йому таки вдалося вицепити мікрофон з Даринчиних рук. "Так, це чудова і дуууже довга казочка, яку нагадала нам ця прекрасна дівчинка. І за це, я впевнений, Дід Мороз подарує їй новорічний подарунок", і з усіх сил підморгує Дідусю.

 

Даринка була вкрай незадоволена, що її перервали, але ведучий вже був насторожі і мікрофон тримав міцно і подалі від нашої зірки. Дід Мороз поспіхом піднявся зі свого трону і поквапився на порятунок концерту, який ледь не накрився мідним тазом через нашу артистку. На щастя, Дідусь був кремезним дядьком і йому вдалося так цупко пригорнути за плечі Даринку, що вона вже не могла вирватися. Вони з Дідусем зникли за лаштунками і там Даринці презентували наборчик дитячого посуду і передали з рук на руки змоклій від переживань бабусі. Даринка була вкрай розчарована. "Дитячій посуд? Але ж мені хотілося машинку на радіоуправлінні!".

 

Після цього випадку ми віддали її в театральну студію".

 

 

Загублений у горах

 

Ростислав, турист, 42 роки

 

"Сталася ця історія ще в далекому 2012 році. Домовились ми з друзями сходити разом у Карпати на Новий рік, по маршруту "Хом’як–Синяк". Вони їхали з Одеси 29 грудня, а я з Харкова зміг виїхати лише 30-го, і ми домовилися зустрітися у колибі під Малим Горганом і зустріти там Новий рік. Як і завжди в Карпатах, снігу насипало вище пояса. Оскільки друзі приїхали раніше за мене, вони встигли сходити на гору Хом’як. Потім засніжило, видимість впала майже до нуля, вони рухалися по пояс у снігу, іноді, по їхнім розповідям, їм траплялися з-під снігу верхівки невеличких карпатських ялинок. Вони продиралися так залишок дня і частину ночі, і в заметілі відхилилися від курсу і пройшли, залишивши колибу в стороні. Зв’язку не було ніякого, ми ніяк не могли зідзвонитися. На ранок вони потрапили на шлях, що вивів їх прямісінько в Буковель, там вони і залишилися чекати на мене.

 

А я тим часом теж приїхав у Карпати, піднявся довгим схилом до колиби, де ми домовлялися зустрітися (вона вся була у товстому шарі насту, притрушеному свіжим снігом), прорив руками тунель до входу і сів відігріватись. Був вже вечір 31 грудня, канун Нового року. Уся іронія полягала у тому, що всю їжу повинні були нести із собою друзі – вони централізовано закупалися у супермаркеті, а я не мав із собою нічого, окрім термосу з чаєм, який давно скінчився. І от поки всі люди підіймають келихи у своїх затишних будівлях чи святкують корпоративи у ресторанах, сиджу я сам-один в колибі високо в Карпатських горах, чекаю на товаришів, яких все немає, і думаю, чого б мені закинути до рота. Знайшов у колиби трохи гречки і банку згущеного молока. Не надто вишукане поєднання, але їсти вже хотілося, тому я розгризав гречку і заїдав її згущенкою.

 

Тієї ночі друзі до мене так і не прийшли. Зв’язку, нагадаю, не було ніякого. Мені залишалося лише чекати далі. Наступного дня я став катати колобки з муки, знайденої в колибі, і талого снігу. Пару годин це мене забавляло. Під вечір на верхній полиці у кутку надибав стареньку Біблію. Я ніколи не був релігійним, та тоді ця знахідка була мені краща за всі новорічні вогники по телеку. Ще півдня вперше у житті читав я Старий та Новий Заповіт. Але коли товариші не з’явилися і на другу ніч, я зрозумів, що далі чекати немає сенсу і треба вирушати на пошуки якоїсь їжі. Вранці другого дня я спустився у Буковель, де нарешті з’явився мобільний зв’язок і ми з друзями таки знайшлися. Цей Новий рік я запам’ятав надовго".

 

 

Пошуки кошеняти

 

Микита, програміст, 32 роки

 

"Моя дівчина мріяла про кошеня абіссінської породи. І я вирішив зробити їй подарунок на Новий рік. Спеціально домовлявся із заводчиком зустрітися 31 грудня. Мені "запакували" кошеня в спеціальну переноску, я сів у таксі і поставив переноску між сидіннями, щоб не впала. Поки їхали, я трохи задрімав. Спросоння розрахувався із водієм, вийшов і пішов собі, забувши кошеня у таксі. І лише коли дівчина відчинила двері, мене як блискавкою вдарило: а де ж подарунок? І уявіть, стоїть моя дівчина на порозі, а я їй: "Ой, люба, вибач, я дещо забув", і прожогом вниз по сходах. Вона так і залишилася із відчиненими дверима і відкритим від здивування ротом.

 

Я вибігаю з під’їзду, таксі вже нема. Бачу, десь за рогом шашечки виблискують, я біжу туди, послизнувся, ледь добігаю, а то інша машина. Почав дзвонити оператору. А на годиннику вже 8 вечора, 31 грудня, всі хочуть кудись їхати, і "вибачте, всі оператори зайняті". Майже півгодини висів на телефоні, поки мені відповіли. Мій таксист з Нових Будинків вже на Олексіївку встиг доїхати. Мене з ним зв’язали, він у шоці, каже: "Там щось нявчить, а мені в аеропорт їхати". Їдь, каже, в аеропорт, там зустрінемося. Я починаю викликати інше таксі, знов не додзвонитися ніде. Дівчина обриває телефон, а що я їй скажу: "Вибач, я загубив твоє кошеня"?

У відчаї вискочив на трасу і став автостопити. Двома машинами нарешті доїхав до аеропорту. Водіям розповідаю про свої пригоди, всі сміються і бажають щасливого Нового року. Нарешті уже майже о 10 годині зустрілися з таксистом і він мене домчав до дівчини. Сам вийшов перевірити, чи забрав я кошеня. Дівчина спочатку навіть двері мені не хотіла відчиняти, але коли я розповів про свої пригоди, розплакалася від розчулення".