"Активних у нас кидають до в'язниці": Чому вихідці з пострадянських країн шукають політичного притулку в Україні

Часто буває, що громадяни авторитарних держав, потрапивши у немилість офіційної влади, змушені покидати свої домівки і шукати притулку десь за кордоном. Шукають такого притулку і в Україні. Як розповів координатор неурядової організації "Без кордонів" Максим Буткевич, це переважно вихідці з пострадянського простору, які потребують захисту. До 2013 року за ним зверталися передусім вихідці з Центральної Азії. Люди, які зазнавали переслідувань, передавали потрібні контакти один одному і таким чином опинялися в Україні.

"Передусім це був Узбекистан, – розповів Буткевич. – Тоді і дотепер (хоча зараз ситуація, здається, потроху змінюється) він був диктатурою. Очільником Узбекистану був Іслам Карімов. Це колишній перший секретар ЦК компартії тодішньої республіки. І, відповідно, до нас звернулася спершу політична опозиція, тобто опозиційні партії, які були всі заборонені та криміналізовані в Узбекистані. Але коли Карімову вдалося знищити політичну опозицію, він взявся за переслідування незалежних релігійних груп, передусім мусульманських. Тому до нас зверталися люди, які належали до тих релігійних груп, які не були підконтрольні офіційній владі".

На фото: Максим Буткевич

За його словами, зверталися по допомогу і вихідці з інших країн – з Південного Кавказу (передусім з Азербайджану), а також з Білорусі та Російської федераціїї. Переважно то були люди, яких переслідували за опозиційну політичну або громадську діяльність, проти декого навіть встигли порушити кримінальні справи. Також були і вихідці з більш віддалених країн – Афганістану, Ірану, Іраку, Китаю, Еритреї, Сомалі, хоча таких було значно менше.

Починаючи з 2014 року, зросла кількість шукачів притулку з Росії. Причиною став дедалі жорсткіший авторитарний режим держави і, як результат, політичні переслідування. Причому під удар потрапляли не тільки члени "небажаних" політичних партій та організацій, а й прості громадські активісти. "Але, само собою, на це вплинули події на Майдані, а потім – агресія Російської федерації і окупація Криму, – зазначив Буткевич. – Зросла кількість росіян та росіянок, передусім молодих, які були проти дій російської влади, які виступали проти цього, які виступають проти дедалі більшої авторитарної політики. Відбулися зміни в самій Росії. Наприклад, там запровадили кримінальну відповідальність за так звані несанкціоновані протести. Зараз три адміністративні відповідальності – вже кримінальні. І люди поїхали. На сьогодні люди, які мають сміливість опонувати Кремлю, відчувають на собі дедалі більший тиск".

Час від часу політичні переслідування проникають в інші сфери суспільного та громадського життя. Наприклад, в Узбекистані учасники релігійних громад, які потрапили в немилість влади, жодним чином не брали участі в політиці. Але вони переслідувалися саме через політику офіційного Ташкенту. За словам Буткевича, відокремити релігію та політику в цій ситуації дуже складно. Якщо взяти переслідування ЛГБТ-активістів у Росії, то тут ситуація аналогічна, адже гомофобія також є частиною політики Кремля.

Росіянин Олексій Вєтров приїхав до України через політичні переслідування. Там він був бізнесменом, володів власною мережею магазинів. Разом із тим брав активну участь у політичному житті. І оскільки він починав опонувати кремлівській владі, отримав чималі неприємності. "Я протягом декількох років був організатором та постійним учасником акцій протесту, – розповів Вєтров, – Різних, їх було дуже багато з різних приводів. Одні я організував, на інших був приступнім. Вони проходили в різних містах – Нижній Новгород, Москва, Підмосков’я. Так тривало протягом декількох років. Мене багато разів затримували, були різноманітні адміністративні покарання. І в якийсь момент я "примелькався". Таких активних людей у нас кидають до в'язниці, і тому мені також загрожувало кримінальне переслідування. Але я не став чекати на висування певних обвинувачень і, коли мене оголосили у розшук, одразу виїхав до України".

На фото: Олексій Вєтров

Сам він не знає, яка саме стаття могла б йому загрожувати. На його думку, це може бути стаття про "неодноразові порушення громадського порядку та правил проведення мітингів". Коли на Росії проходили масові протести, це стало тягти за собою кримінальну відповідальність. Як зазначив Вєтров, в нього є багато товаришів, які по цій статті вже відсиділи.

"З того моменту, як я виїхав, ситуація стала ще гіршою, – згадує чоловік. – Вона постійно погіршується. І тоді, і тим більше зараз такі поняття, як "права людини", як "свобода слова" – їх в один ряд зі словом "Росія" взагалі ставити не можна. Це просто різні всесвіти. Нема чого аналізувати, там цього взагалі немає. Там безправні люди, і у них немає свободи слова. Але вони намагаються не думати про це, щоб вижити. Про це говорять – і я також – що росіяни вбиті пропагандою. Вони намагаються їй не протистояти, адже це єдина можливість вижити в цих умовах. Просто намагаються не думати про те, що відбувається. Але в цілому це слабка позиція. І дуже шкода, що люди не здатні чинити спротив злу. Такі от обставини. Це просто питання біологічного виживання".

Вєтров без статусу громадянина живе в Україні вже майже шість років. Окрім відсутності документів, а отже, і юридичних прав, є проблеми, пов'язані з банальним виживанням. В першу чергу це стосується житла та харчування. Вєтров розповів, що йому регулярно доводиться шукати місце, де можна було би поїсти та погрітися. За його словами, всі ці роки йому доводиться голодувати. "В Україні я жив на багатьох вокзалах в різних місцях, в якихось сараях, лісі, на вулицях міст, в різних містах. Потім в мене з'являлися знайомі, час від часу бував на різних "вписках" у друзів. Зараз орендую кімнату в Києві разом із товаришем. Він також з біженців. Зараз я час від часу виконую кур’єрські завдання. Постійної роботи в мене не було, немає і бути не може через відсутність документів", - зазначив він.

На фото: Олексій Вєтров

За словами Вєтрова, йому доводиться перебиватися випадковими заробітками. Працював він репетиром російської для випадкових туристів, брав участь в різних правозахисних проектах, працював у різних організаціях для біженців, був консультантом з правових питань та організації ненасильницького спротиву на вулицях. Так він і живе.

Взагалі до 2014 року Україна не надавала притулку – політичного чи ще якогось – вихідцям з пострадянських країн. Але, за словами Буткевича, з того часу виник образ України як країни, яка опонує Кремлю, яка є демократичною і яка може дати захист. Так, принаймні, видавалося шукачам притулку в 2014 році. Сьогодні людей, які просять статусу біженця в Україні, зовсім небагато. Адже Україна його переважно не надає – зараз в країні налічується менше 2,5 тисячі громадян з відповідним статусом. Деякі люди приїхали сюди, щоб допомогти Україні у війні з Росією. Зрозуміло, що якщо вони повернуться назад, до Росії, то вдома на них чекає переслідування, навіть якщо вони жодного разу не взяли зброї до рук. А щодо учасників бойових дій на боці України – й поготів.