Ікони Революції: Як любов до піару стала ціннішою за пам'ять Майдану

Знамениті графіті часів Майдану, які на початку вересня стерли з фасаду магазину елітних меблів "Емпоріум", нарешті відновили. Тоді їхня "ліквідація" викликала справжній скандал. Керівник магазину Ігор Доценко назвав ці графіті "типовим стріт-артом, який час від часу видаляють комунальні служби". Потім він виправдовувався, що взагалі не в курсі, хто їх стер. Але активісти, зокрема Нацкорпусу та "С14" провели акцію, побили вітрини, запалили шини та розписали двері магазину. Генпрокурор Луценко гарантував бізнесу Доценка перевірки, а директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович заявляв, що інститут готує звернення в поліцію та до Генпрокуратури за фактом вандалізму через знищення графіті, які були пам'яткою історії.

У той же час навколо знищених фресок, які були частиною експозиції Музею Майдану і охоронялися Законом, велася дискусія про їхнє відновлення. Лунали чутки, що їх відновить автор, відомий під ніком Sociopath у "Фейсбуці". Втім, він зазначав, що до нього не зверталися. Реставратор Жанна Шевченко після того, як провела реставраційні проби, сказала, що знищені графіті "ікони Революції" на вулиці Грушевського можна реставрувати. Але все завершилося тим, що активісти ГО "Новий Вогонь", головою якої є відомий АТОвець Дмитро Резніченко, намалювала графіті заново. І, що найбільш цікаво - пропіарила себе. Окрім самих графіті на фасаді будівлі з'явився напис "Новий вогонь" з логотипом організації. Здавалося б, за логікою, коли мова йде про культурну пам'ять і цінність цих фресок з точки зору історії, який може бути піар? Після цього автор графіті Sociopath у "Фейсбуці" написав гнівний пост і розкритикував нові фрески.

"Вчорашня новина найсумніша у історії з "Іконами Революції". Навіть після "доценків" і "рабіновичів" залишалася можливість реставрації автентичних символів Революції, і тепер їх дії виглядають менш глумливими ніж ті, що змусили фасад Грушевського сьогодні виглядати таким спаплюженим", - написав Sociopath.

Він назвав відновлення малюнків "вандальною акцією організації "Новий Вогонь" та додав, що після цього оригінальні графіті не підлягають відновленню...

В організації "Новий Вогонь" зазначили, що Sociopath не виявив бажання відновлювати графіті. У свою чергу Sociopath відповів, що не знаходить цензурних слів, що прокоментувати заяву "Нового вогню" про те, що він самоусунувся від відновлення малюнків. Він додав, що не відмовлявся відновлювати "Ікони Революції", а відмовився брати участь у "дешевій спробі піару".

Варто також підкреслити, що саме відновлення фресок не викликало такого ажіотажу, як їхнє знищення. Пост "Нового Вогню" зібрав всього близько 1000 лайків і 118 перепостів. Дискусії масштабу місячної давнини не було і близько. Безумовно, самі фрески потрібно було відновити, але те, що відбувалося навколо цього, викликає лише сумні почуття.

З одного боку є автор Sociopath, який намалював їх під час Майдану. Він мав моральне право їх відновити, звичайно. Але особливо не проявляв ініціативу, не захотів "брати участь у піарі". Після цього фрески перемалювали без нього, відмовившись від ідеї реставрації. Вийшов типовий піар організації Резніченка, котра додумалася "набити" на фасаді поруч з фресками свій логотип. В підсумку маємо історію, коли про самі фрески не думала жодна зі сторін. Для художника вони були не культурною цінністю, яку потрібно відновити заради майбутніх поколінь, майданівців та нації, а виключно предметом індивідуальним. Мовляв, я малював і вони мої, можу перемалювати, але мене не кличуть, і взагалі у "дешевому піарі участі не братиму". Для інших - організації "Новий Вогонь" - фрески стали виключно інструментом самопіару. Там так само в першу чергу не подумали про історичну цінність цих графіті. Самопіар, який виражається у логотипі організації на фасаді, став важливим меседжем цього "відновлення справедливості". Перемалювали, молодці. Але ніхто, на жаль, не зробив це просто так... І тепер виникає питання: а чи є ці фрески справді такими цінними? Якщо навіть активісти, художник та інші змагалися за них виключно у межах власних інтересів. На жаль, ця історія дуже неприємна. Втім, про це навряд чи хтось буде серйозно думати. Лише час покаже, для кого з активістів Майдану пам'ять про ті події важливіша за власні інтереси.