Родина, дитина – все можливо: Що варто знати про життя з ВІЛ

Раннє виявлення статусу – найважливіший аспект роботи з ВІЛ-позитивними людьми. Це дозволяє їм вчасно отримати необхідне лікування та жити більш якісним та повноцінним життям. Але медики та соціальні працівники нерідко стикаються з ситуацією, коли ВІЛ-статус у людини виявляють вже запізно. І вона в той момент знаходиться в тяжкому стані. Тому не варто боятися вчасно здати тест, переконує менеджер в соціальній сфері ГО "Мережа 100% життя – Харків". Сергій Отрепьєв. Він в коментарі Depo.Харків розповів п’ять фактів про ВІЛ, які варто знати кожному.

ВІЛ-позитивні люди можуть створювати сім’ї та народжувати здорових дітей

Побутує думка, що людина з ВІЛ-статусом не може мати власну сім’ю та дітей. Як зазначає Отрепьєв, це твердження не відповідає дійсності. За його словами, ВІЛ-позитивна жінка цілком здатна народити здорову дитину. Звісно, не без застосування досягнень сучасної медицини.

"Насправді багато дівчат дізнаються про свій ВІЛ-статус вже після здачі тесту, – розповів менеджер. – Потім вони встають на облік до Центру боротьби зі СНІДом. Вони приходять лікаря-інфекціоніста та гінеколога, їм призначають препарати антиретровірусної терапії. Завдяки ним падає так зване вірусне навантаження. Потім на всіх етапах вагітності дівчина спостерігається в цих спеціалістів. І все, в принципі, чудово".

Експерт переконаний, що міф про нездатність ВІЛ-позитивних людей жити подружнім життям – один із найшкідливіших. Люди починають себе накручувати, думати, що тепер про власну родину годі мріяти. Сам Отрепьєв неодноразово працював ще з доволі молодими людьми, які отримували ВІЛ-статус у віці 20-25 років. Причому за все своє життя вони мали тільки одного статевого партнера. Важливо, щоб сама людина не ставила на собі хрест, наголошує чоловік. І щоб цього не сталося, до ВІЛ-інфікованих потрібно доносити максимально адекватну та достовірну інформацію.

Експерт також додав, що ВІЛ-позитивні люди створюють сім’ї не тільки один з одним. Бо є так звані дискордантні пари, де статус має тільки одна особа. Вони живуть нормальним подружнім життям, як всі інші. Хіба що до народження дитини їм треба підходити з більшою увагою та серйозністю.

"Ми завжди кажемо, що повинен бути захищений контакт, – наголосив Отрепьєв. – А коли пара вже розуміє, що готова завести дитину, то вона, звісно, дивиться на свої аналізи, помічає, що в них вірусне навантаження невизначене, що дуже хороший Т-хелпер. І що зараз той момент, коли варто завести дитину".

Крім того, ВІЛ-позитивні люди можуть всиновити дитину. Раніше це було заборонено, проте вже декілька років всиновлення є цілком реальною задачею. Отрепьєв особисто знає родини, де обидва батьки мають ВІЛ-статус. Що не завадило їм всиновити дітей і своїм прикладом показати, що це не тільки можна, а й потрібно робити. А діти у свою чергу змогли отримати батьківську любов та піклування.

ВІЛ – не вирок

"Скільки людина проживе з ВІЛ – тут точно ніхто не скаже, – розповів Отрепьєв. – У нас є люди, які 20 років перебувають на антиретровірусній терапії. І все в порядку, у них немає жодних проблем зі здоров’ям. Звісно, є складність з тим, що потрібно кожен день приймати ці препарати в один і той же час. Це велика проблема. Втомлює приймати цю пігулку кожного дня. Але на цьому все. От і вся різниця між нами і людьми, у яких є ВІЛ-статус. Немає жодного обмеження: от тобі залишилось 10 років, 20 років. Скільки нам виділили, скільки ми і живемо".

За словами експерта, люди навіть на четвертій стадії захворювання живуть повноцінним життям. Звісно, не без допомоги спеціалістів. Лікарі забезпечують їх необхідним лікуванням та медикаментами, а соціальні працівники супроводжують та надають моральну підтримку. Що стосується повсякденного життя, то якихось особливих дієт чи режимів ВІЛ-позитивним людям не приписують. Там хіба що банальні поради на кшталт "менше алкоголю, менше жирної їжі".

"Я давно в цій сфері, – згадує Отрепьєв. – Свого часу консультував як соціальний працівник. Мене часто питають люди, у яких нещодавно виявили ВІЛ-статус: "що робити, скільки мені там залишилось?". Та ніхто не може відповісти на це питання. Залишилось рівно стільки, скільки й мені".

ВІЛ-позивні люди періодично здають аналіз на вірусне навантаження, що дозволяє дізнатися кількість вірусу в крові, та аналіз на Т-хелпер, що показує кількість клітин імунітету. Всі інші планові аналізи не відрізняються від тих, що здають люди без ВІЛ-статусу.

"Я, не маючи даного захворювання, перевіряюся в кращому випадку раз на два роки, – зазначив Отрепьєв. – Коли вже припекло, я пішов до лікаря та дізнався, що у мене там за проблеми. Людина з ВІЛ-інфекцією контролює свій організм, вона здає ці аналізи кожні півроку і дивитися, як у неї організм себе поведе. Знаєте, немає повністю зорових людей. Є необстежені. А тут стан здоров'я контролюють і лікарі, і самі пацієнти. Ці люди знають, що з ними відбувається".

Чому важливо здавати тест на ВІЛ/СНІД

"Закликаю всіх: тестуйтесь, у цьому немає нічого страшного, – наголосив Отрепьєв. – Можна поїхати до свого сімейного лікаря. Якщо боїтесь та не довіряєте, то можна в обласний центр боротьби зі СНІДом. Там можна абсолютно безкоштовно протестуватися. Краще все дізнатися одразу, ніж потім ходити та думати "а раптом у мене це є". Від цих от хвилювань більше шкоди, ніж користі. Я також тестуюсь раз на півроку. Хоча у мене дружина, та і ризиків я особливо не маю".

Раннє виявлення статусу – це найважливіший аспект роботи з ВІЛ-позитивними людьми, переконує експерт. Адже наразі на кожну ВІЛ-інфіковану людину, якій відомо про свій статус, перепадають дві, які цього не знають. А це найгірший варіант.

"Раннє виявлення сприяє більш повноцінному життю, – підкреслив менеджер. – Ми стикаємося з тим, що багато людей виявляють ВІЛ-інфекцію, коли вони вже знаходяться в тяжкому стані. Це відбувається у той момент, коли вони вже опиняються в інфекційних лікарнях, тубдиспансерах та інших медзакладах. Тоді ситуація дещо гірша і вони знаходяться на четвертій стаді, на стадії СНІДу. У цьому полягає проблема".

Раннє виявлення – найкращий варіант для самої людини. Адже коли ВІЛ-інфекцію виявляють на початкових етапах, пацієнт починає одразу проходити антиретровірусну терапію, він отримує лікування залежно від особливостей свого організму. І людина навіть не помічає якихось змін у своєму організмі. Сьогодні лікарі витягують людей, які вже знаходяться у важкому стані. Хоча тут, звісно, потрібно поборотися з іншими інфекціями. Це дозволить медикам вийти на той рівень, коли проходити терапію буде більш-менш безболісно.

Деякі міфи про ВІЛ смертельно небезпечні

Навколо ВІЛ-інфекції виникло чимало міфів. Хтось вважає, що ВІЛ-позитивні люди живуть недовго, а хтось думає, що у них не може бути здорових дітей. А деякі особи пішли куди далі – вони переконані, що жодної ВІЛ-інфекції не існує, що це все вигадка. І що тим, хто отримав цей статус, взагалі нічого не варто робити – хвороба пройде сама по собі. Таких осіб свого часу назвали ВІЛ-дисидентами.

"Була така організація в 80-х роках, якщо я не помиляюсь, – згадує Отрепьєв. – Дуже укорінені ВІЛ-дисиденти казали, що ВІЛ не існує, що "ми не будемо лікуватися, все пройде саме собою". Але протягом десяти років вона пропала. Причому це сталося дуже просто – ці люди повмирали. Вони померли через те, що не лікувалися. Але до цього ці люди випускали газету, вони розповсюджували листівки. На жаль, вони не дожили до наших днів".

Експерт зазначає, що в Україні соцпрацівникам також доводиться стикатися з такою проблемою. Усе через те, що в інтернеті можна начитатися фейків. Тому медики просять людей, які щойно дізналися про свій статус, менше шукати інформацію в мережі. Її може надати або лікар-інфекціоніст, або соціальний працівник.

Просвітницька діяльність щодо ВІЛ/СНІД покращує життя

Просвітницька діяльність приносить свої плоди. За словами експерта, ще десять років тому ВІЛ-позитивні люди не знали, куди подітися зі своїми проблемами, вони боялися прийти до лікарні та отримати якісну медичну допомогу. А зараз до людей доноситься все більше адекватної інформації про ВІЛ, вони тепер знають, що цей статус не є вироком, що з хворобою можна боротися. Крім того, за останні десять років і ВІЛ-дисидентів стало менше.

"Люди стали активнішими, вони починають тестуватися, вони дізнаються про свій статус і розуміють, що не все кінчено, – розповів Отрепьєв. – Вони починають довіряти лікарям, починають лікуватися, ставати на терапію. І далі живуть вільним, спокійним життям, народжують дітей, створюють родини. Це все дійсно є".

За його словами, якщо в 2001 році терапію проходили всього 250 українців, то зараз таких більш ніж 100 тисяч. Як зазначив менеджер, за кожною цією цифрою стоять врятовані людські життя. ВІЛ-позитивні люди почали довіряти як своїм лікарям, так і соціальним працівникам, які стають проміжною ланкою між медиками та пацієнтом. Крім того, просвітництво позитивно впливає на ставлення з боку суспільства – наразі дискримінації ВІЛ-позитивних людей стало менше.