Жертв мало бути більше сотні: Чому кривавий теракт у Харкові дав шанс східній Україні

Тоді, 22 лютого 2015 року, під час Маршу єдності з нагоди річниці вигнання з міста делегатів "сепаратистського з'їзду", де мав виступити Віктор Янукович, вибухнула закладена у снігу міна МОН-50. Загинули четверо людей, у тому числі 15-річний громадський активіст, школяр Дарило Дідік.

 

Через відпустку судді у слуханні буде місячна перерва. Незважаючи ні на що, ледь не на кожне засідання у справі, де обвинувачуваними виступають троє чоловіків, ходить батько загиблого героя Андрій Дідік. Чоловік в інтерв’ю розповів, як той зимовий теракт змінив частину Харкова і чому важлива увага громади до цієї справи.

 

Чому для вас важливо бути присутнім на кожному засіданні суду?

 

На кожному засіданні суду я не був. Я прогуляв, можливо, два або три засідання з поважних причин. Інші всі відвідую. Це справа, яка стосується моєї дитини, і для мене важливі будь-які деталі, щоб потім будь-яку інформацію, про яку говоритимуть, що вона правдива або неправдива, я бачив сам і сам її оцінював. Я перечитав самостійно усі матеріали справи ще до початку засідань. Тому я не просто ходжу, я розуміюся на питанні.

 

Яку роль гратиме для Харкова і для усієї України рішення суду в цій справі?

 

Тих людей, які в курсі судового засідання, воно, можливо, частково переконає в тому, що держава все ж таки на боці патріотично налаштованих громадян. У будь-якій справі все одно є якісь дрібні помилки, але провина цих людей явна. Якщо суд захоче якимсь чином звільнити їх від відповідальності, то, звичайно, він шукатиме зачіпки. На цей момент таких дій від суду я не бачу. Суд намагається об'єктивно розглядати справу.

 

 

Чи підтримують вас люди?

 

Так. Мені це важливо, як відношення до загиблих хлопців. Важливо, як люди ставляться і наскільки розуміють, що після цього теракту стався істотний перелом. Хлопці просто зробили це своїми життями. А мене самого підтримувати не потрібно. Я їх, терористів, не боюся, мені взагалі начхати на них. А ставлення людей – для мене це важливо.

 

Яку роль грає присутність громадськості на засіданнях?

 

Були засідання, коли були я і Марина (дружина загиблого під час теракту активіста Ігоря Толмачова Марина – ред.), вони говорили, що, окрім потерпілих, це нікому не потрібно.

 

З іншого боку, я розумію людей. Ці всі затягування просто виснажують. Родичі, які ходять постійно, - це одне, інша справа – люди, у яких своя робота. Тому я вдячний людям, що вони підтримують. Це спрощує розгляд справи і показує, що вона має резонанс. Крім того, обвинувачені, коли в залі сидять тільки люди з числа потерпілих, можуть дозволяти собі поводитися по-хамськи, як з випадами в наш бік, так і в бік прокурора, суддів. Коли приходить багато громадськості, вони поводяться зовсім по-іншому, принципово по-іншому. Суддям від цього легше, а обвинувачених це хоч якось тримає в рамках.

 

 

Що б було перемогою в цьому суді?

 

Усім трьом – довічне. Максимальне покарання, адже кожен розумів, чим це закінчиться, свідомо на це йшов. У своїх розмовах вони взагалі планували, що жертв буде більше сотні. Це люди, які цілеспрямовано йшли вбивати інших людей, тому вони повинні понести максимальне покарання.

 

Чому для Данила було важливо те, що відбувається в Україні?

 

Мені здається, коли людина, яка живе у своїй країні та є патріотом своєї країни – це нормально. Так повинно бути. Погано, що у нас в країні це стало чимось унікальним. У нас називають патріотами певну групу людей – ось це не нормально. Я вважаю, що у мене Данька нормальний, повноцінний громадянин своєї країни і просто адекватно реагував на все, що відбувалося.

 

 

Річ у тому, що бувають люди, які доживають і до 90 років, і багато речей не усвідомлюють, просто роблять якісь хаотичні, спонтанні рухи, живуть у ритмі, який їм нав'язують, ніколи не замислюються і не озираються навколо.

 

Як ви ставитеся до різних заходів пам'яті на честь хлопців?

 

Звичайно, чудово. Це ставлення до дитини. Тому, звичайно, мені дуже приємно, що люди так ставляться. Напевно, це і дає сили.

 

А до того, що музиканти записують альбом про Даню? Що ви відчуваєте, думаєте? Наскільки для батьків і близьких важлива така пам'ять?

 

Як будь-яка пам'ять, дуже приємно, що це має таку масову підтримку, що така кількість музичних колективів погодилася написати нові пісні. Мені здається, це теж добре, коли хлопці спеціально вирішили написати пісню. Для творчих людей – це серйозний крок. Тому що це ж не пісня на замовлення.

 

На честь Дані збиралися перейменувати школу, але ця тема не закрита. Як ви вважаєте, чому це важливо для країни в якій йде війна?

 

Мені особисто просто приємно, що люди цим займаються. Розмістили петицію, її відразу за короткий час підписала велика кількість людей. Я на пальцях можу перерахувати тих, із ким стикався, хто або нейтрально до цього ставиться, або не хоче. Це говорить про те, що люди дійсно розуміють, якою ціною в цьому місті досягається незалежність, як за неї борються.

 

 

Чи теракт вплинув на ставлення людей до того, що відбувається в країні?

 

Сподіваюся, що так. Мені багато людей говорили, що декотрі змінили своє ставлення. Я знаю кількох, які були до цього моменту затятими сепарами. А коли вони зрозуміли, що несе та ідея, яку вони підтримують, чим це закінчується, вони стали такою собі "проукраїнською ватою". Але це вже краще, ніж сепари.

 

Чому такою ціною досягається свобода?

 

Напевно, у 1991 році ми отримали свободу дуже легко і просто. А все, що легко дається, мало цінується. Тому в нас з моменту проголошення незалежності України дуже мало розвивався патріотизм на державному рівні. Більше того, з середини нульових років патріотизм взагалі намагалися викорінювати. Тому і платимо такою ціною. І, на жаль, платять одні, а користуються плодами інші. Ті, хто байдуже відносяться до тих, хто їм це усе створює ціною власного життя. Вони найчастіше, на жаль, почувають себе краще за всіх. Запитайте більшість, чи допомогли вони хоч колись хлопцям, які знаходяться на фронті? Максимум, що вони скажуть: "Я 1,5% військового збору плачу, тому вони мені ще і винні". Одні воюють, гинуть, а інші цим користуються і вважають, що їм ще і винні.

 

 

У чому різниця між силою патріотів і силою сепаратистів?

 

У методах. Патріоти обирають методи боротьби, а ті не обирають, роблять підлі речі. З цієї причини найчастіше і створюється враження, що люди, які погані, іноді перемагають хороших. Хороші просто обирають методи. І тому важко боротися в нерівних умовах. Знаєте, як у футболі? Одна команда грає за правилами, а інша – і руками, і по ногах б'є. Звичайно, та, яка грає не за правилами, виграє. Але судді бачать все одно, хто як грає.

 

Ольга Ілюніна, спецкор Depo.Харків