Юра Зойфер: Харків’янин, який передбачив фашизм і якого вивчають в австрійських школах

Талановитий поет-новатор, чиї вірші перекладені на 50 мов світу, драматург-класик, п’єси якого й досі йдуть на світових сценах та вивчаються в австрійських школах, журналіст, що гостро та сатирично висвітлював буремні часи між двома світовими війнами – Юра Зойфер народився та зростав у Харкові, проте у рідному місті про нього майже нічого не відомо.

 

Як хлопчик із Харкова Юра Зойфер за 26 років свого життя став класиком австрійської літератури – у матеріалі Depo.Харків.

 

Дитинство у Харкові

 

"Юра Зойфер, який народився на власній фабриці і навчався іноземних мов від дресированих папуг у батьківській конторі, згадував згодом, що єдине, чому він навчився у дитинстві – це подорожі, коли доводиться спати в одязі, тижнями живучи в черговому порту, займаючи разом зі щурами та цирковими мавпами найкращі місця в трюмах, він виловлював на ходу рибу з чорної води, розмовляв із монстрами, котрі вилітали зі снів пасажирів третього класу", – так написав про Юру інший харківський поет Сергій Жадан, автор п’єси "Вісім історій про Юру Зойфера".

 

Чи були у конторі заможного харківського фабриканта єврейського походження, власника торгового дому Володимира Зойфера дресировані папуги, достеменно невідомо. Але торговий дім братів Володимира та Павла Зойферів у Харкові дійсно був – на розі вулиць Олександрівської та Благовіщенської, № 2/38.

 

Батьки Юри Володимир та Любов Зойфери

 

Батько майбутнього літератора Володимир належав до заможної торговельної еліти міста, мати Любов була господинею модного салону. Родина Зойферів ("Софер" єврейською – "писар, знавець Тори") переїхала до Харкова на межі ХІХ та ХХ століть. У ті часи Харків із маленького містечка виріс у великий, за тодішніми мірками, мегаполіс з населенням понад 200 тисяч жителів, з яких 65 тисяч складали євреї. У Харкові Зойфери розбагатіли на торгівлі металургійною та будівельною продукцією. Дім Зойферів продавав залізо, рейки, балки, цвяхи тощо.

 

У такій родині 8 грудня 1912 року і народився хлопчик, якого назвали Юрою. Він отримав хорошу домашню освіту: окрім російської мови, якою спілкувалася родина, вивчив англійську і французьку мови, і навіть свої перші вірші написав саме французькою.

 

Одразу після революції 1917 року, рятуючись від погромів та війни, Зойфери виїхали з Харкова у Ростов. Потім був Тифліс (нині Тбілісі), Константинополь (Стамбул). Разом із тисячами інших емігрантів за чотири роки Зойфери подолали 4 000 кілометрів і у 1921 році осіли у Відні.

 

Юра, який опинився в Австрії 8-річним хлопчиком, швидко забув про своє харківське дитинство, вивчив німецьку, закінчив гімназію і виріс справжнім австрійцем. Ще в 15 років хлопець, що рано зацікавився політикою, вступив до соціал-демократичної партії і почав писати свої перші агітаційні вірші, сатиричні скетчі і сценки:

 

"Тремти, боягузливий світе, // Коли ополченець чеканить крок! // Хто не встигає за нами, // Отримайте міцний удар".

 

Агітаційний плакат соціал-демократичної партії Австрії, 1920 рік

 

У Віденському університеті, куди Юра Зойфер вступив у 1931 році, вивчати німецьку мову та історію, він починає працювати у партійній соціал-демократичній пресі, пише критичні нариси, репортажі, памфлети. Тираж газети, де публікувався Зойфер, сягав 700 тисяч примірників, а вірші юного поета стали розповсюджувати Європою ще за його життя: вони перекладалися і видавалися у Будапешті, Празі, Лондоні.

 

"Згодом, товаришуючи з найнебезпечнішими представниками суспільства і міняючи марксистські листівки на кольорові камінці й олов’яних солдатиків, він часто сидів у їдальнях для безпритульних, ховався по нічліжках, організованих Червоним хрестом, виводив на площі циркових тварин і проводив свою агітацію", – пише про Зойфера Сергій Жадан.

 

Майбутнє кольору хакі

 

Юрі Зойферу був лише 21 рік, коли він зайняв публічну позицію проти австрофашистської цензури (Австрофашизм – авторитарний політичний режим, що існував у Австрії з 1933 до 1938 року. Термін "австрофашизм" застосовується, як правило, лівими істориками й політиками Австрії та Німеччини, представники правих сил віддають перевагу терміну "станова держава", – Ред.) в щоденній віденській газеті, де тоді працював. Він виступав у так званих політичних кабаре, застерігав від зростаючої загрози націонал-соціалізму в Німеччині. "Майбутнє Німеччини не просто в сірих тонах, воно в кольорі хакі", – пророче писав Зойфер.

 

Юра Зойфер у 1930-х роках

 

І дійсно, уже 1934-го, наступного року після приходу до влади у Німеччині Адольфа Гітлера, робітничі соціал-демократичні партії Австрії зазнали повної політичної поразки, в країні переміг австрійський фашизм. Демократичні свободи зазнають утисків, газети жорстоко цензурують, вистави в політичному кабаре стають напівлегальними.

 

Проте, як писав перший український дослідник життя та творчості Зойфера Олег Лучик, Юра не припиняє своєї боротьби: його п’єси та сатиричні куплети стають ще гострішими та більш політично спрямованими, він бере активну участь у забороненому комуністичному опорі. У 1936 – 1937 роках Зойфер написав п'ять п’єс, що вважаються вінцем його творчості, зразком блискучої політичної сатири.

 

Арешти та концтабори

 

Часто життя Юри Зойфера порівнюють з кометою.

 

Шлях до смерті Юри Зойфера розпочався ще в 1937 році з його арешту австро-фашистською поліцією, яка раніше провела обшук у його квартирі та конфіскувала знищені пізніше рукописи та тексти. Але того разу Зойферу пощастило. За три місяці, на початку 1938 року, він був звільнений, потрапивши під загальну амністію для політв’язнів.

 

Та прожити довге життя Юрі не судилося. Адже 1920-30-ті роки часто були вироком для яскравих і талановитих людей – як у Радянському Союзі, так і в Європі. Не поїдь родина Зойферів так далеко від рідного Харкова, Юра міг би виступати не в віденських політичних кабаре, а в богемних кабаках та артистичних ресторанах Петербурга на кшталт легендарного "Підвалу бродячого собаки". Він склав би гідну конкуренцію Ахматовій та Блоку, Мандельштаму та Маяковському. Зрештою, і кінець у них у всіх був трагічним, якраз у дусі часу.

 

Брама у німецькому концтаборі Дахау з написом "Праця робить вільним"

 

У березні 1938 року Зойфер із товаришем вирішили тікати з окупованої нацистами Австрії у Швейцарію, а звідти – у Париж, де на Юру чекала наречена. Але есесівці затримали втікачів під час спроби перейти кордон гірськими тропами на лижах. Пів року Зойфера перекидали із в’язниці у в’язницю, він побував також в концентраційному таборі Дахау, де написав "Пісню про Дахау", що стала своєрідним гімном фашистських концтаборів:

 

"Колючий дріт, смертю заряджений,

Натягнутий навколо нашого світу.

На нього небо безжально

Насилає мороз та спеку.

Далеко від нас усі радощі,

Далеко батьківщина, далеко дружини,

Коли ми крокуємо, німі, на роботу,

Тисячі в сутінках ранку". (Підрядковий переклад)

 

"Пісня про Дахау", у якій Юра закликав товаришів не здаватися, не падати духом, а йти уперед зі сміливістю, стала останнім політичним віршем поета. У вересні 1938 року Зойфера привезли у концтабір "Бухенвальд", де він 16 лютого 1939 року помер від тифу, не дочекавшись звільнення, якого для нього домоглися родичі. Йому було лише 26 років.

 

Могила Юри Зойфера на єврейському кладовищі у Нью-Йорку

 

Зв’язок із Харковом

 

У 2016 році під час декомунізації харківських топонімів іменем Юри Зойфера назвали вулицю за Держпромом у Харкові, яка раніше носила назву французького письменника-комуніста Анрі Барбюса.

 

У 2007 році харківська театр-студія "Арабески" створила виставу "Радіошансон – вісім історій про Юру Зойфера", текст для якої написав Сергій Жадан. Головну роль у виставі грав співак і актор Михайло (Місько) Барбара. Після того, як 11 жовтня 2021 року Барбара помер у Харкові, місце головного виконавця ролі Юри Зойфера залишається порожнім.

 

А у 2020 році у Харківському університеті мистецтв імені Івана Котляревського створили спектакль "П’ять хвилин до нуля" за мотивами п’єси Юри Зойфера "Кінець світу", яка, до речі, дуже перегукується із популярним американським фільмом "Не дивись угору", що нещодавно вийшов на стрімінговій платформі Netflix. Цей факт в чергове підтверджує, що роботи по-справжньому талановитих митців залишаються актуальними і сторіччя, і більше після їх смерті.