Як не потрапили у трудове рабство: Поради правозахисника

Простий українець – назвемо його Віталієм – поїхав працювати за кордон. Йому обіцяли високу зарплатню та вигідну посаду, а замість цього у чоловіка забрали паспорт, відвезли до якогось бараку та змусили працювати в полі по 16 годин на день. Додому Віталій повернуся без обіцяних грошей та з підірваним здоров’ям. Тепер він – один із багатьох українців, які стали жертвами трудової експлуатації. Це найпоширеніший вид сучасного рабства, від якого потерпають наші співвітчизники.

Стереотипи родом із 1990-х

Починаючи з 1991 року, від торгівлі людьми постраждали 260 тисяч українців. Із них 35%  – молоді люди віком до 35 років, 77% мають вищу або технічну освіту, 68%  – це чоловіки. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції в Україні. Якщо піднімати статистику за минулий рік, то переважна більшість українців стала жертвами саме трудової експлуатації – таких було аж 93%. Як розповів правозахисник та експерт з адвокації Юрій Чумак, уявлення пересічного українця про жертв торгівлі людьми залишаються незмінним із 1990-х років.

"У нас, на жаль, у більшості людей трошечки викривлена уява про те, що є торгівлею людьми, – розповів Чумак. – Бо раніше ЗМІ частіше за все показували жертвами торгівлі людьми жінок, яких намагалися вивезти (або вже вивезли) в сексуальне рабство закордон. Але, за даними Міжнародної організації з міграції, 93% постраждалих від торгівлі людьми українців – це жертви саме трудової експлуатації. Не сексуальної, не втягнення в жебрацтво, не вилучення органів. Ні для кого не секрет, що Україна, на жаль, посідає одне з останніх місць у Європі за розміром оплати праці. У нас дуже низькі запалати, їх дуже важко знайти і дуже легко втратити. Тут ще і додатковий чинник – коронавірус".

Також свою злу роль може зіграти уявлення на кшталт "Зі мною це не може статися". Бо наразі реалії такі, що в рабство потрапляють абсолютно різні люди. Рівень освіти, стать, факт проживання у великому місті чи глухому селі – це все не є вирішальним критерієм. Також люди часто думають, що постраждати від трудової експлуатації можна тільки за кордоном. Але насправді в рабство можна потрапити і всередині власної країни.

Крім того, українці доволі легковажно ставляться до пошуку роботи за кордоном та не оцінюють всі наявні ризики. Мовляв, і вдома можна натрапити на такого роботодавця, який відмовиться платити гроші. Але, як зазначив Чумак, такі люди не розуміють, що вдома вони більш захищені. Тут у них є документи, поруч – близькі люди, вони в будь-який момент можуть звернутися до правоохоронців. А якщо їх вивезуть за кордон, то вони опиняться в куди більш вразливому стані. У них можуть забрати документи, позбавити зв’язку з рідними та відібрати всі засоби існування.

Обіцяні золоті гори можуть обернутися реальними проблемами

Подекуди пропозиції стосовно роботи за кордоном можуть бути вкрай заманливими. Особливо коли там фігурують обіцянки стосовно високих заробітних плат, які вже точно не отримаєш вдома. У таких випадках спеціалісти радять дивитися на ситуацію реалістично та усвідомлювати, що жоден роботодавець не заплатить приїжджому працівнику стільки, скільки він платить власному кваліфікованому спеціалісту. За словами Чумака, у таких ситуаціях слід зіставити ті пропозиції з реальною ситуацією в країні. Наприклад, в Польщі, Угорщині чи Словаччині роботодавці не забезпечують такими вже й високими зарплатами власних працівників. Тому коли десь пропонують мало не золоті гори – це вже привід замислитися. Особливо якщо зарплати нечувані навіть для місцевих мешканців.

Ще спеціалісти радять знайти якомога більше інформації – і про тих, хто пропонує роботу, і про фірму-посередника, і про самих роботодавців. Якщо це сталі організації, які працюють на ринку не один рік, вони матимуть свої сайти та сторінки в соцмережах. Також слід більше дізнатися про діяльність обраної фірми. Можливо, її керівництво зараз тягають по судах. Можливо, навіть за кримінальними провадженнями. Можна ще подивитися інформацію про обрану фірму на сайті Міністерства соціальної політики. Там є перелік фірм, які пропонують працевлаштування. До того ж, він регулярно оновлюється.

Але, як підкреслив Чумак, це не є стовідсотковою гарантією, адже ці фірми є лишень посередниками. Однак вони мають ліцензію на право надання інформаційних послуг. Тому сама їх наявність на сайті є певним запобіжником. Бо якщо ці фірми будуть давати хибну інформацію, то рано чи пізно на них почнуть скаржитися. А це загрожує втратою ліцензії.

"Треба розуміти, що коли ми отримуємо інформацію за принципом ОБС – одна бабця сказала – ми не маємо їй довіряти, – пояснив Чумак. – Коли передається з вуст у вуста те, що ніби хтось поїхав, і там було дуже файно, і майже нічого не потрібно було робити, і добре заробили. А перевіряти інформацію слід дуже ретельно. Оскільки, на жаль, іноді знайомі, іноді й родичі підставляли близьких і відправляли на таку "роботу", де людина потрапляла у рабство. Оскільки вони або самі були у скрутному становищі, або їм пропонували за вербування певну суму грошей. І вони, власне кажучи, приставали на такі ганебні пропозиції".

Наслідки незнання законів

Перед поїздкою за кордон варто зібрати контакти всіх служб, які можуть стати в нагоді. Починаючи від посольства України і закінчуючи місцевими правоохоронними органами. Також варто мати контакти правозахисних організацій, які працюють у сфері захисту мігрантів.

Наприклад, Чумак радить в першу чергу звернути увагу на міжнародні організації з міграції. До того ж, варто не тільки підготувати всі необхідні документи, а й зробити їхні копії – паспорта громадянина України, закордонного паспорта, ідентифікаційного коду. Можна додатково зберігати їх в електронному вигляді. Також перед поїздкою добре буде звернутися на безкоштовну гарячу лінію "527" з питань протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів. Тамтешні спеціалісти якраз надають консультації українцям, які планують виїхати за кордон.

Експерти також радять бути дуже обережними під час підписання договору. Буває, що такі документи пишуться іноземною мовою, де внизу маленьким шрифтом додаються примітки, які важко розгледіти. А люди підписують такі сумнівні договори просто не глядячи. Як зазначив Чумак, це все наслідки правового нігілізму, від якого страждають українці навіть у власній державі. Він радить у таких випадках зробити копію договору, показати його знайомому перекладачу, а потім звернутися до державної мережі безоплатної правової допомоги. Там юристи можуть надати безкоштовну консультую з приводу працевлаштування.

Також перед поїздкою закордон варто повідомити рідним про місце працевлаштування. Позиція на зразок "Я тобі все розкажу, як влаштуюсь" – це поганий варіант у такій ситуації. Бо навіть якщо работорговці перевезуть людину в інше місто, у її близьких буде хоча б якась зачіпка. Ще спеціалісти радять домовитися про якусь кодову фразу на випадок непередбачуваної ситуації. Важливо, щоб вона звучала максимально нейтрально та невимушено. Наприклад: "Брат вже знайшов роботу?" або "Як здоров'я у тітки Ліди?". Щоб друзі чи родичі достеменно знали, що треба бити на сполох та звертатися до правоохоронців.

"Вона має бути такою, щоб не викликати підозр у рабовласника, – розповів Чумак. – На той випадок, якщо людина опиниться в такій ситуації, де її десь закриють, триматимуть під охороною, вона не матиме можливості самостійно вийти, не матиме документів, коли її примушуватимуть працювати по 16 годин на день. Тоді вона може попросити, щоб її зв’язали з родичами, щоб вони надіслали грошей. На такі пропозиції навіть рабовласники, як правило, погоджуються. І цій людині можуть дозволити: "Ось телефон, дзвони. Але знай, що ми поряд стоїмо. Якщо не дай боже щось там ляпнеш, то матимеш великі проблеми".

Пастки сучасних рабовласників

Нерідко трапляється так, що рабовласники під різними приводами відбирають у своїх жертв паспорти. Тому в жодному разі не варто надавати такий цінний документ роботодавцю – для фіксування даних достатньо буде копії.

"Часто на цьому зловмисники і грають, – розповів Чумак. – Вони говорять про те, що "ви без документу самі будете вважатися правопорушником, до вас будуть чіплятися поліцейські". Люди бояться, і це їх зупиняє від того, щоб втекти від рабовласників. Важливо, щоб ці документи громадяни тримали при собі. Дуже часто історії з торгівлею людьми починаються навіть з того, що десь там на кордоні взяли документи та сказали, що зараз їх комусь передадуть. Документи показують прикордонникам. Прикордонники їх перевіряють, ставлять візу і на цьому все. І паспорт повертається людині. І жодним посередникам, жодним знайомим, жодним іншим людям паспорт надавати не слід. Оскільки це потім може закінчитися пасткою".

Ще рабовласники можуть влаштувати людині таку собі економічну пастку. Їй просто кажуть: "Знаєш, у тебе зараз немає грошей. Давай зараз я позичу тобі на проїзд, а ти потім все відпрацюєш?". Але подібна "допомога" може обернутися великою бідою. Людині можуть заявити, що на її проїзд чи оформлення документів були втрачені шалені гроші, і тепер їй потрібно довго та нудно відпрацьовувати той борг. А перевірити суму неможливо, адже жодних підтверджуючих документів у них немає. Уже далі ситуація стає ще гіршою: людину прагнуть десь ізолювати, починають пропонувати роботу, на яку вона не погоджувалася. Наприклад, їй могли обіцяти посаду кваліфікованого спеціаліста десь на заводі, а на ділі вивезти до якогось бараку. І тепер їй доведеться працювати у полі під палючими променями сонця за якусь баланду.

На сьогоднішній день, мешканці Західної України частіше потрапляють у рабство в Туреччині або країнах ЄС, жителі Сходу – у сусідній Росії. Як зазначають фахівці Харківської правозахисної групи, зараз можна говорити про певну епідемію злочинів, в які втягують українців на території РФ. Усе починається з того, що їм пропонують працювати кур’єром та обіцяють високу зарплату. А коли людина приїжджає на місце, то виявляється, що працювати вона буде наркокур’єром.

"Людину заганяють у вразливе становище, – розповів Чумак. – Обирати особливо не доводиться. І ці люди, на жаль, потім потрапляють в поле зору правоохоронних органів. І потрапляють у в’язниці. Так, з точки зору законодавства вони – злочинці. Вони поширювали наркотики. Але коли розбиратися більш прискіпливо, то вони самі є жертвами торгівлі людьми, жертвами тих, хто їх втягнув в цю ситуацію. Це страшно. І тим більше ми розуміємо, які зараз стосунки між Україною та Росією. Росія, як країна-агресор, до наших правозахисників не дуже воліє дослухатися. Це така, можна сказати, тенденція останнього часу". Тож будь-які хитрування на всіх етапах працевлаштування мають насторожувати.