Воля за теракт: Чому Зеленський кладе вбитих українських патріотів під ялинку Путіну

Те, що було очевидним, але в що не хотілося вірити до останнього, сталося: 28 грудня так і недекомунізований Фрунзенський райсуд Харкова визнав винними у скоєнні теракту на проспекті Петра Григоренка (раніше – маршала Жукова) Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова, призначивши їм покорання у вигляді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна. І тут же подарував засудженим новорічне диво: змінив запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов'язання, фактично відпустивши вбивць невинних людей на волю. Вирок оголосила колегія під головуванням судді Ольги Горпинич.

Ця історія бере свій кривавий початок 22 лютого 2015 року, коли біля харківського Палацу спорту під час мітингу, присвяченого пам'яті героїв Небесної сотні і загиблих в зоні АТО, стався вибух. На місці тоді загинули відомий харківський активіст Ігор Толмачов і підполковник поліції Вадим Рибальченко. За день в лікарні помер 15-річний Данило Дідік, який отримав відкриту черепно-мозкову травму. Також в лікарні помер 18-річний студент Микола Мельничук. Ще 9 людей отримали поранення. 

Чотири дні по тому СБУ затримала трьох підозрюваних – Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова. За даними силовиків, чоловіків завербували російські спецслужби, вони проходили підготовку в Бєлгороді, а за вчинення теракту повинні були отримати 10 тисяч доларів. Наприкінці квітня 2015-го справу почав розглядати Фрунзенський райсуд.

На те, щоб нарешті відпустити вбивць, служителям Феміди знадобилося 4,5 роки. Підсудні особливого каяття за ці роки не виказали, зірвавши половину судових засідань.  Найбільш зухвало поводився Тетюцький – три роки тому, наприклад, він затребував собі в адвокати людину, яка на той час також перебувала в СІЗО та обвинувачувалася за трьома статтями Кримінального кодексу – розбій, викрадення авта та участь у терористичній групі. А на засіданні 26 грудня Тетюцький під час виступу кілька разів висловився лайливо на адресу прокурорів, працівників СБУ, учасників ходи Євромайдану, яку підірвав під час теракту, а також громадян України, які підтримали Революцію гідності. Український прапор цей любитель "русской вєсни" назвав "жовто-блакитною ганчіркою".

Дворніков висловлювався обережніше: заявив, що підтримував ідеї Антимайдану, хотів об’єднати в одну державу всі слов’янські народи, однак ніколи не висловлювався про від’єднання певних регіонів України. І назвав президентів Бориса Єльцина, Леоніда Кравчука і Станіслава Шушкевича – котрі, на думку ностальгуючих за СРСР, "розвалили Союз", – "проамериканськими сепаратистами". Башликов же просто відмовився давати будь-які пояснення та відповідати на питання.

Те, що трійцю вже "без варіантів" готують до волі, також стало зрозуміло на засіданні 26 грудня, коли прокурор Володимир Лимар попросив суд відпустити Тетюцького, Дворнікова і Башликова для обміну на українських бранців Кремля. Він повідомив, що відповідна домовленість досягнута на перемовинах в Парижі, і Москва принципово заявила харківських терористів у списки на обмін. Лимар же поклопотав про зміну міри запобіжного заходу на особисте зобов'язання. Прокурорські побажання були виконані. 

До оприлюднення скандального рішення у Харкові готувалися. Поліція з самого ранку підтягнула необхідні сили до будівлі, де мав оголошуватися вирок, зачитували його без підозрваних. У залі були  присутні прокурор Володимир Лимар, адвокат потерпілих Олег Головков, потерпілі, а також кілька журналістів. Підозрювані слухали вирок через відеоконференцію з СІЗО.

Зрозуміло, що родичі загиблих з вироком не згодні і планують оскаржувати рішення як в українських, так і міжнародних інстанціях. Втім, навряд чи це допоможе, адже звільнення харківських терористів – частина великого процесу, в якому Москва демонстративно вимінює своїх на українських заручників. Тож не дивно, що разом з Тетюцьким, Дворніковим, Башликовим харківський суд відпустив "під особисте зобов'язання" і саме "з метою реалізації Мирного плану президента" іншого підозрюваного у вбивстві – Максима Мисяка. В Києві ж заради цього відпускають інших "героїв Росії" – колишніх "беркутівців", обвинувачених у розстрілі людей на Інститутській 20 лютого 2014 року. І це – лише частина списку персонажів, які заради "русского мира" привели війну в Україну. Почалось же це з видачі Росії фігуранта справи щодо збиття малайзійського "Боїнга" Володимира Цемаха. І теж з "благою метою" – заради обміну на українських моряків та інших заручників Путіна. А слідом може бути ще й "амністія" для путінських бойовиків на Донбасі.

Для чого це потрібно Володимиру Зеленському – в принципі, зрозуміло. З чимось же треба виходити під ялинку до електорату, якому обіцяли диво. Обмін полоненими, повернення бранців додому в цьому плані – емоційно сильний хід, який прекрасно "зайде" широким масам населення і виправдає "будь-яку ціну". Інша справа, для чого це робить Кремль. І тут можна виділити кілька складових.

По-перше, Москва, скориставшись готовністю Києва віддати всіх, кого попросять, витягує тих, хто їй потрібен. Це дозволить їй убезпечити себе від покарання за діяння в Україні в майбутньому. Цемах, "беркутівці", харківські терористи – всі вони можуть колись заговорити, і тоді простим "нас там нєт" не відібрешешся. Зеленський добровільно здає ці козирі. А те, що згодом "виторговувати" українців доведеться за щось інше, а росіян в заручники Україна благородно не бере, команду на Банковій не зупиняє або просто не турбує.

По-друге, Путін дає зрозуміти всім поплічникам в Україні, що часи змінилися і можна більше не боятися. А хто попадеться – тих витягнуть, адже "русскіє своіх нє бросают" (рівно до того моменту, поки це треба самим "русскім"). Більше того, звільнення "русскомірцев" є мобілізуючим фактором, який вселяє в антиукраїнський прошарок надію на швидке вирішення "українського питання" і готує його до "послєднєго і рєшитєльного боя".

І, нарешті, головне: витягучи відвертих вбивць, Москва – за активної підтримки очільника Банкової – де-факто дає зрозуміти, що українців можна вбивати. Покарання не буде. А кого схоплять – тих, знову ж таки, Путін врятує. Домовившись, вочевидь, "десь по середині".