Важкий досвід: Як врятувати дитину від шкільного булінгу

Українські соціальні мережі найчастіше здригаються від повідомлень про знущання саме в середовищі школярів. Часто тиск однолітків призводить до страшних наслідків і може навіть підштовхнути жертву знущань навіть до суїциду.

Що робити, якщо дитину цькують в школі? Як підтримати її в такий складний момент життя? Як правильно діяти, коли тим самим булером виявилася ваша дитина? Що може зробити сам школяр, який страждає від булінгу? На ці та інші питання в інтерв’ю Depo.Харків відповіла координаторка національної "гарячої лінії" для дітей та молоді громадської організації "Ла Страда Україна" Альона Кривуляк.

Як діяти батькам, чию дитину цькують в школі? Куди потрібно звертатися? Як розмовляти з представниками школи, з батьками кривдника? Особливо якщо ті не бажають іти на контакт та заперечують наявну проблему.

– У першу чергу важливо розібратися, чи були ті дії булінгом. Бо ми можемо плутати такі поняття, як "булінг", "конфлікт" та "насильство". Ми маємо усвідомлювати, що булінг має свої специфічні ознаки. У першу чергу це повторюваність та систематичність дій. Якщо таке трапилось один раз, то це може трактуватися як насильство. Батьки мають певні обов’язки в плані протидії булінгу. Зокрема, вони повинні сприяти проведенню розслідування випадків булінгу стосовно їх дитини з боку керівництва освітнього закладу. Батьки мають заявити про цей випадок: "Я знаю, що мою дитину цькують. Як часто це відбувається? Коли це слалося вперше? А коли вдруге?". Але для початку варто всю цю інформацію з’ясувати у дитини під час довірливої розмови. І вже потім звертатися до закладу. Також батьки зобов’язані виконувати рішення та рекомендації цієї самої комісії, яка розглядатиме випадки булінгу стосовно їхньої дитини. Це ж саме стосується і батьків булера.

Батьки мають ще певні права у плані протидії булінгу. Зокрема, вони можуть отримати інформацію про діяльність закладу освіти, у тому числі про основні послуги, які надаються постраждалим від булінгу дітям. Тобто школа чи коледж повинні надавати соціальні чи психологічно-педагогічні послуги такій дитині. І якщо батьки ідентифікували випадок стосовно їхньої дитини як прояв булінгу, вони мають право подати відповідну заяву до керівництва закладу. У ній бажано все прописати детально. Можна, звичайно, підійти та поговорити з керівником закладу. Але якщо ми хочемо вирішити це питання згідно із законодавством України, то це обов’язково має бути письмова заява. У протилежному випадку навчальний заклад може просто не відреагувати на цю ситуацію. А так він буде зобов’язаний це зробити. Керівник закладу вже не зможе її проігнорувати.

Альона Кривуляк

Також батьки мають право вимагати повного та неупередженого розслідування випадку булінгу. І тоді реагування з боку навчального закладу буде обов’язковим. Навіть якщо ми говоримо про батьків булера, які будуть говорити, що нічого не сталося, та казати: "Що ви вигадуєте, давайте не будемо забивати собі голови". Якщо буде офіційна письмова заява – то чи хочуть батьки булера, чи ні, але буде проводитись розслідування. І вони будуть учасниками цього процесу.

Що робити, якщо внаслідок актів булінгу дитині завдали реальної шкоди – фізичної, моральної чи матеріальної?

– Із кінця 2018 року за булінг настає адміністративна відповідальність. Але це відбувається стосовно булера тільки з 16 років. Адміністративна відповідальність включає або штраф від 50 до 200 мінімальних доходів громадян, або громадські роботи від 20 до 60 годин. Якщо булеру не виповнилося 16, то за нього цю віповідалність несуть або батьки, або особи, які їх замінюють, – опікуни чи піклувальники. Якщо ми говоримо про насильство, то за нього може бути як адміністративна, так і кримінальна відповідальність в залежності від ступеня тяжкості. Якщо говорити про інші нюанси, які стосуються роботи з постраждалою дитиною, то все залежить від ситуації. Дитина може потребувати медичної допомоги. У будь-якому разі, вона завжди потребує допомоги психологічної. Тому завжди пропонується робота з психологами.

Так само законодавство не виключає осіб, які називаються "спостерігачами". Бо сторін булінгу є три – булер, постраждала дитина та спостерігачі. Можуть бути випадки, коли останніх взагалі немає. Але дуже часто вони як третя сторона булінгу все-таки присутні. Хтось може підтримувати булера, хтось – постраждалу особу, а хтось взагалі ніяк не реагувати. Але школа має запропонувати свої психологічні, соціальні та психолого-педагогічні послуги як постраждалій дитині, так і кривднику та спостерігачам. Наприклад, провести різноманітні класні години на згуртування класу чи психологічні сесії. Якраз для того, щоб зробити клас більш дружнім, щоб виховувати у дітей толерантне, адекватне та тактовне ставлення один до одного.

Як правильно підтримати дитину, яка потерпає від булінгу в школі? Враховуючи вікові особливості та особистісні якості.

– У будь-якому випадку потрібно усвідомлювати, що дитина дуже важко це переживає. Ви самі можете побачити, що з нею щось відбувається: дитина або замикається в собі, або, навпаки, стає більш агресивною, вона постійно говорить, що не хоче йти до школи та вигадує різноманітні причини цього не робити – "в мене болить голова (рука, нога), я себе погано почуваю". Тоді ви, як батьки, маєте зрозуміти, що з дитиною щось відбувається. І тут дуже важливо встановити з нею довірливу розмову. І якщо дитина наважиться з вами поговорити, то ви не маєте кричати та демонструвати зайві емоції стосовно неї. Ви не маєте говорити щось на кшталт: "Це твоя провина, в мене в школі таких проблем не було, що ти за дитя, що в тебе суцільні проблеми?". Щоб таких слів не було.

Найкращий варіант – говорити з дитиною на одному рівні. Ви маєте трошечки зміститися з позиції батьків до позиції друга або подруги. Це абсолютно не означає, що ви маєте залишатися в ній постійно. Але якщо ви включаєте цю функцію, дитині буде значно легше вам довіритися. Це дозволить встановити такі довірливі та чесні стосунки з дитиною. І саме тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми і труднощі. Тут є ще такий важливий момент: ви маєте говорити з дитиною на рівні очей. Якщо, наприклад, ви будете стояти або ваші очі будуть вище, це змусить дитину закритися в собі. Бо з такої позиції досить часто говорить сам булер або кривдник. Коли він навіть намагається за допомогою різних психологічних прийомів бути вищим за вашу дитину. Так само ви маєте дозволяти дитині розповідати про всі свої почуття та переживання. Навіть якщо це буде через плач або крик. Навіть якщо це буде через агресію.

У будь-якому випадку, ви маєте розуміти, що це все переживання вашої дитини. І вона не дуже усвідомлює, як правильно впоратися з цими почуттями та емоціями. А ви, як доросла особа, зможете пояснити дитині, як їй в подальшому впоратися з різноманітними труднощами. Ви маєте дати дитині зрозуміти, що вона може завжди підійти до вас та поговорити, поскаржитися на те, що хвилює. Так само ви маєте проявити щире співчуття до дитини. Адже вам, як дорослим, може здатися, що це взагалі якась незначна проблема і немає причин піднімати "кіпіш". Але для дитини, у якої немає такого життєвого досвіду і навичок, ситуація булінгу дійсно є проблемою. І якщо це відбувається постійно, то дитина відчуває себе дуже пригнобленою. І саме тому вона потребує того самого співпереживання, того самого інтересу до свого життя. Щоб ви були адекватним дорослим, який зможе її зрозуміти.

Не перетворюйте спілкування з дитиною на якісь допит: "Скажи, коли це було вперше? Чому це почалося? Що ти такого зробив?". Якщо проводити розмову от у такому форматі, то дитина закриється і заллється сльозами. І навряд вам щось розкаже. Будьте простою людиною, ставте абсолютно прості та зрозумілі запитання. Щоб вона зрозуміла, що вам можна довіряти. Бо не зажди вчителі можуть відреагувати адекватно. Важливо, щоб батьки були тією опорою, на яку завжди може розраховувати дитина. Так само важливо вислухати дитину. Якщо вона все-таки наважилися довірливо поспілкуватися, ви маєте розраховувати, що це розмова не триватиме 5-10 хвилин. Бо можуть бути різні емоції, різні переживання, різні стани. Будьте готові до довгої розмови.

Також важливо побачити цю ситуацію очима дитини. Не вам з позиції дорослого аналізувати її, казати "Усе нормально, зараз я швиденько все повирішую". Досить часто, коли батьки займають таку самовпевнену позицію, це все вилазить для дитини боком. Тут є такий важливий момент – побачити ситуацію очима дитини. Чого вона боїться, чому боялася розповісти вам раніше, які можуть бути ризики того, що зараз ви почнете певні дії, як дитині допомогти створити коло спілкування? І якщо ви з дитиною будете шукати різноманітні шляхи виходу з цієї ситуації, це буде плюс. Бо чим більше варіацій, тим легше буде вам обом. Насправді основна роль батьків полягає в тому, щоб надати дитині підтримку, вислухати її, бути з дитиною у той момент, коли вона страждає. Із будь-якої критичної ситуації існує як мінімум два варіанти виходу. А якщо заспокоїтись, то їх буде зажди значно більше.

Як правильно поступити батькам, які дізналися, що саме їхня дитина бере участь в булінгу або, що гірше, є його ініціатором?

– Ви маєте обов’язково поговорити зі своєю дитиною. У будь-якому разі, на цю ситуацію реагувати потрібно. В ідеалі не варто гримати на дитину. Ця ситуація вже трапилася. І зараз треба включити, скажімо так, "холодний мозок" для того, щоб адекватно на неї відреагувати. Як показує статистика, більшість дітей, які вдаються до булінгу, самі є жертвами насильства з боку батьків. І це не дивина. Бо якщо дитина страждає від насильства у власній сім’ї, то досить часто вона сама виміщає злість та агресію на інших. Вона розуміє, що не може дати відсіч власним батькам. І тому шукає когось слабшого, на кому можливо вимістити всі ці негативні емоції. Тому якщо ваша дитина вдалася до булінгу, є його учасником чи ініціатором, то, найімовірніше, тут є ваше власне недопрацювання як батьків. Не треба всю відповідальність скидати на дитину. Звісно, це не правильно, що дитина вчинила булінг. Але якщо копнути глибше, то просто так діти до нього не вдаються. Це наслідок чогось більш негативного.

Якщо така ситуація трапилася, ви маєте усвідомити її наслідки. Якщо це буде притягнення до адміністративної відповідальності, то її потрібно понести. Якщо дитина сама зізнається у вчиненому булінгу, то, знову ж таки, не гримайте на неї, не бийте її. Бо, на превеликий жаль, змінити щось у цій ситуації ви вже не можете. Але у ваших інтересах зробити все можливе для того, щоб було проведене адекватне розслідування. Ви можете поспілкуватися з батьками постраждалої дитини, пояснити поведінку та реакції власної. Ви можете поспілкуватися з нею самою, перепросити за вчинки своєї дитини. І дуже важливо поговорити зі своєю дитиною, щоб подібні ситуації не повторювалися в майбутньому. Якщо є якісь надлишкові емоції, то знайти варіанти безпечного виходу. Можливо, це буде якійсь спорт або творчість. Для того, щоб дитина відпрацьовувала ці емоції безпечно і для інших, і для себе. Також варто придивитися до себе. Чого не вистачало вашій дитині? Або що ви таке робили як батьки, що ваша дитина вдалася до булінгу? Це момент, коли вам як батькам потрібно попрацювати над собою.

Що би ви порадили школярам, які страждають від цькування у школі?

– Якщо відбулася ситуація булінгу, існують різноманітні кроки, які може зробити сама дитина для вирішення цієї проблеми. По-перше, вона може поговорити з дорослою людиною, якій довіряє. Якщо це не батьки, то завжди є адекватний дорослий. Це може бути бабуся, дідусь, хрещений, тітка чи дядько, улюблений вчитель чи шкільний психолог. Але тут дійсно важливо поділитися цією проблемою з дорослим. Якщо дитині страшно сказати, то можна про це написати. Наприклад, через месенджер, електронну пошту чи банальне СМС-повідомлення.

Якщо ситуація булінгу відбувається тут та зараз, до краще втекти з місця події. Для того, щоб дитині не завдали ще більшої шкоди. Те, що вона втекла від фізичної розправи або постійного цькування, не є проявом боягузтва. Це навпаки нормальна й адекватна реакція. Так само є варіант ігнорувати глузування з боку кривдника. Звичайно, це не завжди є дієвим. Але якщо включиться процес ігнорування, то це може не викликати подальшу провокацію кривдника. Бо якщо я буду відповідати у тому самому форматі, що і кривдник, то, на превеликий жаль, це дійсно може перерости в серйозні насильницькі дії. Також дитина може звернутися за допомогою або до свого класного керівника, або до шкільного психолога. Також це може бути завуч із виховної роботи або директор навчального закладу.

Якщо це критична ситуація і дитина не знає, куди бігти та що робити, то завжди є можливість викликати "102". Це абсолютно законно. Це не означатиме, що дитина переступає якійсь межі. Нормально викликати поліцію заради власного порятунку та захисту. Якщо до навчального закладу приїздить поліція або ювенальний офіцер, то стане зрозуміло, що ця ситуація вже не заховається всередині школи. Якщо ми підключаємо супутню структуру, то так чи інакше ця ситуація буде вирішуватися. Також у деяких школах є шкільні офіцери поліції. До них так само може підійти дитина. І вони якраз допоможуть вирішити ситуацію з булінгом. Насправді, коло дорослих, які можуть допомогти в цій ситуації, є доволі широким.

Що би ви порадили робити як педагогам, так і батькам для профілактики булінгу?

– Ситуації булінгу завжди призводять до певних психологічних наслідків для дитини. Це може бути і низька самооцінка, і самотність, і відсутність почуття безпеки, можуть бути навіть депресивні стани та суїцидальні думки. І школа, і батьки повинні все це розуміти. Саме тому потрібно зробити все можливе для того, аби попередити булінг. Самій школі дуже важливо бути активною. Щоб там проводилися різноманітні заняття з культури комунікації. І якщо в керівництва будуть адекватні цінності, то буде легше запровадити всі можливі заходи задля якісної профілактики булінгу. Також важливо зменшити, як я його називаю, анонімний простір. Бо якщо ми говоримо про булінг, то він доволі часто відбувається якраз в місцях з мінімальним контролем з боку вчителів чи керівництва школи. Або там, де він взагалі відсутній. Наприклад, у шкільному туалеті. Або на майданчику, де мінімальна кількість вчителів. Хіба що вчитель фізкультури іноді туди навідується.

Тому важливо зробити так, щоб у цих місцях проходили вчителі, директор чи інший шкільний персонал. В їдальню учні ідуть не самі, з ними прямують ще кілька вчителів. Щоб аналізувати, що там відбувається. Якщо є простір під сходами, то на перерві туди заглядають вчителі або завуч з виховної роботи. Бо це може бути місцем, де діти один одного лупцюють. У шкільні вбиральні так само систематично заходить вчитель тієї самої статі. Те саме можна сказати і про роздягальню. Звісно, це не означає, що треба підглядати. Але інколи треба подивитися, чи все там нормально. Щоб не було ніякої зйомки, яка ще може привести до кібер-булінгу. Ці всі моменти варто контролювати.

Також школа може заохочувати дітей, які страждають від булінгу, повідомляти про цю ситуацію. Це можуть бути якійсь анонімні бокси, куди дитина зможе написати про наявну проблему. Але це не означає, що школа повісила той бокс та раз на рік заглядає у нього. Зробіть певний контроль. Щоб кожного тижня ви аналізували листи. Або навіть кожного дня. Але обов’язково інформуйте дітей про цю можливість. Так само важливо проводити для дітей опитування, інтерактивні заняття. Сказати їм: "Ми хочемо, щоб твоє перебування у школі було безпечним. Давай будемо це робити разом!". Вчителі мають вести діалоги з учнями в класі, а не відмахуватися від виховної години. Коли провели один раз на рік – і чудово. Піднімайте на виховній годині питання, що стосуються попередження булінгу, питання щодо толерантного ставлення до інших. Це ж саме робіть і на батьківських зборах. Щоб батьки також розуміли, що школа виступає проти булінгу.

Також для школи було би чудово розробити антибулінову політику. Є дуже успішні кейси, які активно впроваджуються в європейських країнах. Як правило, така політика розробляється разом – учнями та батьками. Вона має включати в себе пункти щодо неприпустимості булінгу в школі. Також діти мають знати, до кого вони можуть звернутися. А також знати про заходи, які вживаються закладом задля припинення цієї ситуації. І якщо ця політика буде розроблятися разом із учнями та батьками, то це буде дуже круто. Тому що діти так більш поінформовані, вони підключені до цього процесу, вони не будуть шукати відповідну інформацію десь на форумах. А батьки будуть усвідомлювати свої дії. Вони знатимуть, що можна зробити, якщо їх дитина раптом постраждає від булінгу.

Також є така хороша практика, що вже запроваджується в деяких українських школах, – це програма медіації і підтримки учнів. Медіація не вирішує ситуацію булінгу. Але вона його попереджає. Це добровільний процес, у якому медіатор – нейтральна особа – допомагає у вирішенні конфліктної ситуації. Бо ми розуміємо, що невирішені конфлікти можуть перерости в булінг. Тому, щоб не довести до цього, краще навчити дітей вирішувати конфлікти мирним шляхом. А для цього важливо впроваджувати медіацію. Ми проаналізували школи Донецької та Луганської області, де працюють медіації, служби порозуміння. Там дійсно значно менша кількість випадків булінгу.