Увага рятує життя: Чому варто писати листи політв’язням

Листи політв’язням сьогодні пишуть як з особистої ініціативи, так і в межах організованих акцій та флешмобів. Наприклад, одна з таких ініціатив – Марафон написання листів – являє собою найбільшу правозахисну подію, організовану Amnesty International. Вона організовується кожного року в більш ніж 200 країнах світу. Ці листи в першу чергу адресовані людям, які зазнали кричущого порушення їхніх прав. Йдеться про осіб, яких несправедливо ув’язнили за їхні політичні чи релігійні погляди, приналежність до громадських організацій, громадську активність тощо, або які були засуджені за реалізацію своїх прав, наприклад, на свободу слова і мирні зібрання.

Листи рятують людей

Як розповіла речниця Amnesty International в Україні Катерина Мітєва, завдяки таким листам світлова спільнота не тільки надає підтримку самим ув’язненим, а й сприяє їх подальшому звільненню. Свого часу такі листи отримував український режисер Олег Сенцов, затриманий ще у 2014 році співробітниками російської ФСБ. Йому висунули звинувачення у "підготовці терактів" та засудили до 20 років позбавлення волі. Сам режисер не тільки відкидав ці звинувачення, а й оголошував безстрокове голодування та вимагав звільнення всіх українських політв’язнів.

"Марафон написання листів – це мобілізація мільйонів людей, які кажуть "ні" несправедливості та борються за права людини, – розповіла Мітєва. – Лист – це своєрідний тиск суспільства, що змушує уряди змінювати рішення щодо конкретних людей. А отже, є надія на зміну політики й поглядів держави... Ми бачили яскравий приклад, коли спершу кінорежисерська спільнота, а згодом і весь світ дізнався про ув’язнення Олега Сенцова. І вимагали його звільнення. Новини про нього постійно лунали з національних й іноземних каналів. Що зрештою призвело до його повернення в Україну. І, що не менш важливо, ще до повернення Олега тисячі отриманих листів говорили як наглядачам, так і начальнику колонії про те, що жоден синець на тілі Олега не пройде непоміченим. Тобто листи і петиції в колонію – це реальний спосіб уберегти ув’язнених. Або принаймні зменшити кількість жорстокого поводження та тортур".

Олег Сенцов за путінськими ґратами

За словами правозахисниці, завдяки такій увазі з боку світової спільноти будь-які дії чи бездіяльність щодо засуджених стають відомими. А начальники та співробітники колоній такої уваги не люблять, що, в свою чергу, може вберегти засудженого – хоча б частково – від насильства з боку своїх тюремників. Що стосується самих політв’язнів, то такі листи слугують для них чудовою психологічною підтримкою. Сам Сенцов після повернення до України згадував, що ув’язненні дуже цінують такі жести уваги. Режисер зізнався, що свої листи він привіз додому. Вони йому дуже дорогі.

Ще один приклад дієвості подібних акцій – це фінал історії активістки студентського руху М’янми Фуо Фуо Аунг, яку затримали у березні 2015 року. Дівчина була співорганізаторкою акцій протесту проти нового закону про освіту. За словами молоді, він суттєво обмежував академічні свободи, у тому числі свободу навчання, викладання і проведення наукових досліджень. Під час мирної демонстрації Аунг разом з іншими активістами заблокувала поліція. Демонстрантів побили кийками і заарештували. Аунг та ще понад сотні студентам згодом пред'явили обвинувачення у здійсненні кримінальних правопорушень. Дівчині загрожувало понад дев’ять років ув’язнення. Під час чергового Марафону на підтримку активістки було написано понад 394 000 листів, твітів та тематичних матеріалів. І після року арешту дівчину відпустили.

Разом із тим, листи пишуться не тільки на підтримку активістів чи політв’язнів. Яскравим прикладом є історія Теодори дель Васкес з Сальвадору, яка пережила народження мертвої дитини у 2007 році. За це її засудили до 30 років ув'язнення. "У Сальвадорі жінок, які страждають ускладненнями під час вагітності, що призводять до викиднів і мертвонародження, зазвичай підозрюють в аборті, який заборонений за будь-яких обставин, – розповіла Мітєва. – Прокуратура часто звинувачує їх у "вбивстві" або навіть "вбивстві за обтяжливих обставин", за що передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 50 років. Ви можете собі уявити? Довічне тюремне покарання за викидень! Поліція заарештувала її, коли вона лежала в калюжі крові. Пізніше вона була засуджена до 30 років ув'язнення. Жінка відбула у в'язниці 10 років. У 2018 році її звільнили після пом'якшення вироку".

Теодора дель Васкес, яка відсиділа 10 років за втрату дитини

Також завдяки Марафону листів вдалося врятувати неповнолітнього Маґаї Матіопу Нгонгу з Південного Судану. Коли хлопцю було 15 років, його звинуватили у вбивстві та засудили до повішання. Під час судового процесу він намагався пояснити, що вбивство було нещасним випадком. Однак тоді Маґаї не мав адвоката, який би допомагав під час першого судового процесу. Під час Марафону понад 765 000 людей по всьому світу писали листи та петиції з вимогою зберегти підлітку життя. Це дало результат, адже у липні цього року суд скасував смертний вирок. Тепер справу Магаї будуть переглядати.

Політв’язні все ще потребують нашої уваги

На сьогоднішній день залишається чимало політв’язнів, які потребують уваги з боку світової спільноти. Їх доля ще не вирішена. За словами правозахисників, наразі у в’язницях Росії та тимчасово окупованого Криму перебуває 120 українських громадян, більшість із яких – це кримські татари. Свого часу вони не визнали ні анексію Криму, ні нову окупаційну владу. Через що і по сьогоднішній день зазнають різноманітних утисків та переслідувань.

Наприклад, громадський діяч та правозахисник Емір Усеїн Куку був затриманий 11 лютого 2016 року. Йому інкримінували участь в організації "Хізб ут-Тахрір", яку в самій Росії визнали терористичною. Під час свого утримання в сімферопольському СІЗО Куку потерпав від нелюдських умов. Адвокат розповідав, що ув’язненим давали їжу з тарганами та фрагментами шкіри, мусульман змушували їсти заборонену релігією свинину, хворим не надавали необхідну медичну допомогу, а в самих камерах панувала суцільна антисанітарія. Наприкінці 2017 – на початку 2018 року Куку разом із іншими фігурантами "ялтинського Хізб ут-Тахріру" перевезли до Ростова-на-Дону для продовження судового процесу. Саме етапування супроводжувалося знущаннями. 17 вересня 2019 року Куку почув невтішний вирок – 12 років позбавлення волі.

На фото: Емір Усеїн Куку під час судового засідання

Разом із тим, про Куку говорили не тільки в Україні, а й далеко за її межами. За політв’язня вступилися такі міжнародні організації, як Human Rights Watch та Amnesty International. Його ім’я лунало і в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2018 року, де говорилося про політично мотивовані переслідування на території півострова. Варто зазначити, що подібні документи вкрай рідко містять імена конкретних політв'язнів. Серед останніх відомих випадків – згадка імен відомого південноафриканського правозахисника Нельсона Мандели та політичної діячки з М'янми Аун Сан Су Чжі.

Аналогічні звинувачення російський суд висунув правозахиснику та в’язню совісті Серверу Мустафаєву. Той у відповідь на політичні та релігійні переслідування заснував 9 квітня 2016 року громадський рух "Кримська солідарність". Туди увійшли активісти, адвокати та родичі заарештованих. Зрозуміло, що подібна активність була не до вподоби окупаційній владі. 21 травня 2018 року співробітники російської ФСБ провели обшук в будинку Мустафаєва. Самого активіста звинуватили в членстві в "Хізб ут-Тахрір". Як зазначають правозахисники, приналежність до цієї організації неодноразово використовувалася як привід для переслідування інакомислячих. 22 травня під час закритого засідання було винесене рішення щодо утримання Мустафаєва за ґратами у зв’язку з його "участю в діяльності терористичної організації".

Зараз його справу розглядає Південний Окружний воєнний суд Ростову-на Дону. 3 березня 2020 року Мустафаєву стало зле під час чергового засідання, але суд відхилив його неодноразові прохання про медичну допомогу. На наступний день у правозахисника піднялася висока температура. У нього були всі симптоми гострої вірусної респіраторної інфекції, проте Мустафаєва не перевели до медичного закладу. Судові засідання тривали. Як підкреслили правозахисники, ненадання необхідної медичної допомоги порушує заборону на тортури та інші види жорстокого поводження. На сьогоднішній день Мустафаєв продовжує перебувати під вартою. Однак стан здоров'я правозахисника залишає бажати кращого, що робить його ще вразливішим до COVID-19. Якщо йому винесуть обвинувачений вирок, правозахисник може залишитись за ґратами аж на 20 років.

В Amnesty International закликають не забувати про в’язнів сумління та підтримувати їх за допомогою листів. Слід, зокрема, надсилати листи на ім’я військового прокурора Російської Федерації з вимогою випустити засуджених. Також правозахисники закликають всіх небайдужих говорити про Крим в публічному просторі та ініціювати різного роду відкриті дискусії. Зараз дуже важливо, щоб суспільство не забувало про несправедливо засуджених.

На фото: Сервер Мустафаєв під час судового процесу

Переписка з дисидентами коштувала кар’єри

Практика листування з політв’язнями існувала ще за радянських часів. Як згадував голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, у 70-ті та 80-ті роки минулого століття  він регулярно листувався з ув’язненими. То були його друзі, які через свої погляди опинилися в радянських таборах. Для них було дуже важливо отримати такого листа, нехай це і не впливало на термін ув’язнення чи умови заслання. То був жест підтримки від людей, які залишилися на свободі. Щоправда, самі дописувачі мали подбати, щоб їх листи потрапили до адресата. Вся таборова пошта проходила через руки цензорів. І якщо вони бачили в тексті якісь "неправильні" натяки чи незрозумілі фрагменти, то могли просто вилучити того листа.

"Ці листи їм (політв’язням) дуже допомагали, підтримували їх в неволі, – розповів Захаров. – Оскільки це був ковток повітря. Писали про те, що відбувається. Крім того, в листах розповідали про родинні події. Розумієте, ми були друзями. І це суттєво. Дружили до того, як вони потрапили за ґрати. Тому ми писали не просто абстрактному політв’язню, а знайомій близькій людині. Я також переписував поезії, які мені подобались. Це завжди було приємно. Бо мої адресати їх читали, обговорювали це зі мною. Крім того, було важливо посилати листівки. Ми на свята надсилали багато кольорових листівок. Адже в тюрмі або в слідчому ізоляторі основний колір – це сірий. Там немає кольорів взагалі. І тому такі кольорові листівки – на Новий рік, на Різдво, навіть на 1 травня, на всі свята – я спеціально відшукував та купував. Щоб там були репродукції картин, щоб там було багато кольору. Бо це завжди допомагає людям за ґратами. Оживляє їх життя насамперед".

На фото: правозахисник Євген Захаров

Зокрема, правозахисник писав листи дисиденту Генріху Алтуняну, який займався правозахисною діяльністю та активно поширював самвидав. Переписка перепала на його друге ув’язнення та тривала з 1981 по 1986 рік. Листувався Захаров із публіцистом та громадським діячем Григорієм Куценком. Писав листи до правозахисниці та громадської діячки Лариси Богораз під час її заслання.

"Між іншим, вони (політв’язні), як правило, свої листи вивозили і зберігали в архівах, – розповів Захаров. – Алтунян всі листи вивіз. І я хочу сказати, що ці таборові листи – це доволі-таки цікаві документи часу. Ми навіть видавали книжки з цими листами. Наприклад, листи Михайла Гориня з часів його першої посадки. Крім того, у нас виходило листування братів Шевчуків – Анатолія та Валерія. Микола Горбань писав листи з малюнками для сина. Дуже цікаві. Він їх також видавав. Вийшов двотомник "Листів до Марієчки" Івана Сокульського. Він писав їх до доньки. Це насправді дуже цікаві документи".

За словами правозахисника, у ті часи за листування політв’язнем доводилося платити власною кар’єрою. Про відрядження, просування по службі чи підвищення зарплатні було годі й думати. Письменники, наприклад, чудово розуміли, що їх твори не друкуватимуть. А вчені усвідомлювали, що просування по кар’єрній драбині для них тепер непід’ємна задача. Такі люди вважалися вкрай нелояльними до радянського режиму, тому і ставлення до них було відповідним. Але, на щастя, до судових репресій не доходило. Захаров розповів, що деякі люди обривали контакти з друзями, які опинялися в таборах. Вони хотіли будувати кар’єру без таких от проблем та перешкод. Або просто були залякані КДБ та не хотіли мати додаткові проблеми. Захаров розповів, що сьогодні будь-хто охочий може писати листи до політв’язнів. Зараз переписка не потягне за собою такі неприємності.

Як написати листа політв'язню

Відправити звісточку людині, що перебуває за ґратами, можна у кілька способів.

Перший – долучитися до акції на кшталт згаданого Марафону написання листів, які влаштовуються різними організаціями. Для цього отримання подробиць варто зв'язатися з організаторами: вони підкажуть, як правильно писати листа, куди відправляти або ж, в разі централізованої відсилки, самі долучаться до передачі відправлення.

Другий – дізнатися адресу і написати самотужки. Слід розуміти, що в листі не варто писати речей, які можуть не пройти цензуру, адже листи перевірятимуться відповідними службами. Ще одна порада, актуальна зокрема для написання листів в'язням, що перебувають у путінських застінках – використовувати мову, зрозумілу системі. Так більше шансів, що повідомлення не відбракують.

Третій спосіб дієвий в тих країнах, де є можливість відсилки електронного листа. В Росії можна скористатися системою ФСИН-письмо, заповнивши необхідні поля і написавши листа через сайт.