Російська навала на Донбас: Прямо чути було, що йдуть колони танків, артилерія, МАЗи

Рівно три роки, як почалася повномасштабна війна на Донбасі. Боєць, підрозділ якого був на Сході в 2014-му, розповів про обстріли з території Росії та провокаційні заїзди колон техніки через кордон

Російська навала на Донбас: Прямо чути б…

Танкіст Олександр Курганський народився в Черкаські області, закінчив агротехнічний коледж за спеціальністю менеджер аграрного бізнесу. У 2009 році був призваний на строкову службу, підписав контракт. На війну потрапив весною 2014 року. Зараз навчається на Факультеті військової підготовки НТУ "Харківський політехнічний інститут". За участь у бойових діях на Донбасі отримав кілька нагород, у тому числі медаль "Захиснику Вітчизни" і орден "За Мужність" ІІІ ступеня.

- Коли почалася війна для тебе?

Нас задіяли з березня 2014 року. 8 березня ми вже виїжджали на полігон для злагодження. З 1 березня нас зібрали всіх на казарму – підвищена бойова готовність – видали всім зброю, ми перебували в частині, нікуди не випускали. 8 березня нам нічого не говорили, зібрали всіх, і ми поїхали в Рівненську область, на полігон, на бойове злагодження. Після злагодження на "Широкий Лан" перевели частину, а з "Широкого Лану" розкидали. Я стояв під Чонгаром. Потім – під Армянськом. Противника було видно неозброєним оком. Ми виїжджали на тренування, й вони так само. Усе було в зоні прямого бачення. Що ми їх бачили, вони – нас.

На фото: Олександр Курганський (Depo.Харків)

- Чи намагалися з вами виходити на контакт, як це бувало з військовослужбовцями українських Збройних Сил у Криму?

Нам постійно приходили СМС. Приблизний зміст: "Український солдат, здавайся". Таке саме потім і на Донбасі було. І телебачення там тільки російське було. Наших каналів не було.

- Чи це впливало на боєготовність? Чи були ті, котрі починали сумніватися?

Звичайно, в деяких людей був відчай. Починали говорити, що не розуміють, для чого прийшли туди.

- У тебе з'являлася думка, яку постійно мусували на російському телебаченні, що "росіяни ж наші брати, з ким воювати"?

Братами я їх не вважав, хоч у мене й рідні є в Росії. Як брат, якщо він противник? Якщо думати, що у брата стріляєш, то буде і паніка, і сумніви. Він для мене є противником, значить, усе.

- Говорять, що на початку окупації Криму в Україні не було бойових частин, які б могли чинити опір агресору. Твоя частина була боєздатною?

У нас бригада входила в об'єднані сили швидкого реагування. Техніка була достатньо підготовлена. Не було підготовлених екіпажів таких. Якраз був такий час, що військову частину формували.

- Коли твій підрозділ потрапив на Донбас?

На Донбас я потрапив на початку серпня 2014 року. Це якраз бої за Савур-Могилу були. Ми були там близько двох тижнів. Виїжджали (на бойові виходи, – Ред.) кожен день. За день бувало по три-чотири рази виїжджали, вистрілювали боєкомплект. Бойове зіткнення у мене трапилося в перший же день – за Савур-Могилою, коли у Степанівку заїхали. Там є село Маринівка. Казали, начебто там наші стоять. Але вийшло, що там і наші, і їхні по колу. Потрібно було переїхати на це село, Маринівка. Я перший з командиром на головній машині. Побачив, що пропадає світло в одному триплексі (перископічний прилад спостереження, – Ред.), у другому, вже вогонь у башті. І тут я бачу, що на блокпості не наші стоять. І вони як почали з РПГ валить. РПГ і БМП стріляли. Танк отримав 7 влучань з РПГ. Усі вижили. У командира залишився один триплекс маленький. Ми ще змогли зробити пару пострілів з гармати та відійти назад. Коли вже назад відходили, вони вже по нам не стріляли. Виходить, що противника подавили.

Загорілися баки, гума згори в машині. Динамічна броня трохи врятувала. Повністю все позбивали: підкрилок збили з машини, ККТ (кулемет Калашникова танковий, – Ред.) вліз всередину, НСВ (крупнокаліберний кулемет, – Ред.) теж зігнули і було влучання у самий дульний зріз гармати. Якби граната потрапила у ствол, а там снаряд уже був заряджений, не знаю, що б було. Танк на ходу, але озброєння вийшло з ладу повністю. У броні були ями сантиметрів 3-4. Я не знаю, чому нам пощастило.

Фото: LiveJournal

"Бурятський танкістів у 2014-му не було"

- Чи було зрозуміло, хто проти вас воює?

Розуміли. Бригада складається з трьох тактичних груп. Я був у третій тактичній групі. З хлопцями ж зв'язувалися. Спочатку пішла перша, потім друга, а ми вже у третій, на посилення кинули. В принципі, реально представлялося, що там робиться.

- Це були росіяни?

Не знаю, росіяни, не росіяни. Там форма і російська була, і не російська. Це ж був 2014 рік, незрозуміло ще було. Я танків тоді їхніх не бачив. Хіба піхота, БМП наступали. А танки були далеко. Під Степанівкою мій екіпаж знищив одну БМП і БТР.

- Чув про "бурятських танкістів"?

Вони вже з'явилися після 2014 року. Про танки чутки ходили, але реально їх не бачили тоді. Я думаю, у них (російських військових, – Ред.) такого рівня підготовки не було. За чутками, там або строковики або зеки були. Професіоналів не було, що з нашої сторони, що з їхньої. Це уже у 2015 році, у Дебальцево, там уже більше професійно, а 2014 рік – це тільки початок війни.

До Дня Незалежності нашу бригаду звідти виводили на доукомплектування, і вже туди росіяни зайшли. Там наших сил залишалося дуже мало. Були втрати техніки. Ну, і людей трохи втратили.

- Як виглядали бойовики, які воював проти тебе?

Я бачив пару трупів. Та звичайні люди, такі, як ми були. У декого форма російська була. У 2014 році не було нашивок. Я саме їхніх шевронів не бачив. У Степанівці було кілька машин розвалених, де просто протигази валялися. На них бірки були з прізвищами східними, типу Іслямови. Кавказ.

- Чи є ненависть до цих людей?

Зараз нічого не відчуваю. Тоді була. Але зараз би то не пробачив. Якби бачив, то, мабуть, убивав би знову їх. Товаришів багато загинуло.

- У полон когось брали?

У полон потрапляли до нас навіть два екіпажі. Разом з танком. Я навіть не знаю, як там все вийшло. Вони стояли, наші приїхали і взяли їх. Вони машину покинули. У 2014 році більшість не знали ні місцевості, нічого не знали. Противник також місцевість не дуже знав. І наші блудили постійно, і їхні. Щоб орієнтуватися по карті, потрібна навченість. Офіцери по картах розуміли, а командири танків, з мобілізованих, не дуже.

Фото ЕРА

"Відмовитися? Як"

- Чи була можливість відмовитися?

Відмовитися? Та… Ну, я не знаю. Від такого як ти відмовишся? Я вже довго прослужив. Командирів усіх знаю. Командири мені всі довіряли. Відмовитися я не міг.

- А були такі, котрі відмовилися?

У 2014 році. Ті, які з Криму. Вони відмовилися. Але там навіть офіційний наказ був, що їх просто звільнити. Не з мого підрозділу, але були випадки, що просто тікали. На тих кримінальні справи відкривали. А ті, хто офіційно звернулися до командира, що в Криму родичі залишилися, то їм дозволили.

Можливості відмовитися не було. Старший механік-водій роти – це механік командира роти. А командира роти – як я його покину? Разом скільки прослужили, як уже я від нього відмовлюся?

- Однак, все ж, було страшно?

Страх відчувається. Але такий стан, що ти знаєш, що тобі очікувати. Ти знаєш, якщо руки опустиш, то точно не виживеш. Очі бояться, а руки роблять. Воно якось так виходить. Деякі були, що в них паніка була. Але командир у нас був такий, що намагався їх… Наприклад, під час обстрілів ми у підвалах ховалися. Він обирав. Один боїться, у нього паніка: один раз може виїхати, другий раз ні – у кожної людини є страх. Командир просив іншого – механіка або навідника – щоб за того поїхав, щоб цей відпочив. Людина могла відпочити та сказати: "Вибачай, не те, що "заочкував", не знаю, що зі мною сталося". Дії командира були правильні, не давав посіяти паніку в усьому підрозділі.

- Якось карали за боягузтво?

Ні, у 2014 році я не чув такого.

- А за п'янство?

За п'янство наказували грошима. Командир віком такий, як я, а мобілізовані були набагато старші, з ними гуманно поводилися. У мене командир роти був такий, що його навіть мобілізовані поважали.

- Ти стикався з добробатами?

Коли заїжджали, то в районі Амвросіївки, Тельманово – там скрізь стояли батальйони. Я не пам'ятаю, які. "Правий сектор" з нами був у Степанівці. На блокпостах вони стояли, як піхота могли йти. Усе одно дехто їхні дії не розумів, тому що вони діяли самостійно. Наприклад, у нашому випадку – я не пам'ятаю, який населений пункт – вони на бусіках своїх самі поїхали розбиратися з сєпарами. Обстріляли їх з кулеметів, і самі потім втекли. А надвечір як почало прилітати по нам – обстріл із "Градів". Тобто вони свої дії зі Збройними Силами не коригували. Потім був наказ, що включити добровольців до складу Збройних Сил. Я думаю, що через такі випадки це було. У 2014 році більшість мотивованих було. Не знаю, звідки в них зброя була.

Фото ЕРА

"Подзвонити не виходило: Ви на території Росії"

- Звідки вас обстрілювали?

З боку Росії, тільки звідти могли стріляти. Більше просто не було звідки стріляти. А з мінометів обстрілювали з території України. Вони на "бусіку" приїхали, відстрілялися й тікати, а ми просто не встигали. Швидше за все, це були місцеві.

Бойовики позахоплювати станції у Донецьку. А оператори просто давали інформацію, телефони ж світяться. Вони бачать навіть те, із якої області приїхав. Вони СМС розсилали, писали "Солдат здавайся". Подзвонити не можна було нікому. Телефон включаєш, пише: "Ви на території Російської Федерації".

- Як ставилися до вас місцеві?

Місцевих, коли ми були, було, може, пару людей. Ставилися по-різному. Коли були в Амвросіївці, деякі й обзивали, а деякі, більш старші люди, нормально ставилися. Хліб могли дати. У Степанівці одна бабуся більше на владу нарікала, але за нас була. А в основному за сепаратистів люди були.

- Як були проблеми в координації між своїми?

Техніка однакова була що в них, що в нас. У 2014 році почали смуги малювати, але й у них я бачив смуги з'явилися. У нас білі смуги були, у них – у декого також білі смуги, у декого були зелені крапки.

- Чи була ситуація, коли доводилося сумніватися, відкривати вогонь чи ні?

Так. Цю БМП, що ми знищили, вона була з білими смугами. Видно, була під нашу замаскована. Але вона на їхньому блокпосту стояла. БТР їхав взагалі без знаків розпізнавання. Незрозуміло – наші, не наші. Але нам сказали, що противник буде з того боку виходити. Як ухвалювати рішення? Вогонь на ураження, інакше вони першими відкриють вогонь.

- Противник знав, де ви розташовуєтеся? Чи була їхня зброя пристріляна?

Так. Ми ходили по дорозі то по воду, то ще за чимсь. Міг бути навіть сильний мінометний обстріл. Можна було просто падати в канаву за дорогою - тоді маловірогідно, що влучить. Постійно міни, якщо лупили, то тільки по дорозі. Так само "Гради". Точно були пристріляні. Корегування у них було мінімальне. Могли 100 метрів вліво-вправо.

На фото проросійські боойовики (24 Канал)

"Російська колона зайшла, але команди стріляти не було"

- Бачили ви у сепаратистів яку нову зброю?

Так, я знаю "Корди", 12,7 мм снайперські гвинтівки. Я їх не бачив, тому що я в танковому підрозділі був, це могли бачити піхотинці. Але чув, що снайперів брали. За гвинтівки ці чув. Також були РПГ та вогнемети з російським маркуванням, було багато покинутого. Також гранати були, що в нас таких просто не використовують. У нас РГО та РГН є, а це щось схоже, але російські більш нові, гумові з металом. Такі гранати бачив, але ніхто навіть не знав, як ними користуватися, ніхто їх не брав.

Був випадок – ми у Степанівці стояли – вночі почала заходити техніка через кордон. Прямо чути було, що йдуть колони танків, артилерія, МАЗи, на слух уже можна було визначити. Команди на відкриття нашого вогню в їхній бік навіть не було. Вони зайшли, але в цю ж ніч вони вийшли назад. Я не знаю, чого так. Це якраз було перед котлом.

Коли вони вийшли, на другий буквально день, коли ми Степанівку залишали вже, там такий обстріл був. Гатили по всьому. Її повністю спалили. Я собі навіть такого не уявляв. Цілу ніч били. Звечора, як почали, голови не можна було підняти. Того дня їхні колони заходили вже реально. Потім уже у новинах дивилися, це три їхні тактичні групи зайшли. Усі підрозділи майже вже покинули Савур-Могилу, цей район, коли вони зайшли. Але обстріл був дуже сильний, годин 12, мабуть.

- Як ви виходили?

Швидко. Втрати були. Під Санжарівкою командир взводу загинув. Наші танки були передані на блокпости, до добровольців, до піхоти. Я пам'ятаю, що ми на зв'язок виходили з командиром взводу, тому що якщо підрозділ повертається, то не може бути так, що один танк залишають, а всі уїжджають. Запам'яталося, що на зв'язок виходили з командиром взводу, він говорив, що зараз буде команда, і я також буду виїжджати, а потім він вийшов на зв'язок і сказав, що два Т-72 по ньому ведуть вогонь. Після того зв'язок з ним зник. Коли ми відійшли до Сонячного через пару годин піхота, сказала, що бачили, що його танк знищили. Я читав уже, що два танки по ньому вели вогонь, і просто йому не було куди діватися, пішов на таран. Вийшло так, що знищив і їхній танк, і сам загинув. Разом із ним ще дві людини були. Мобілізовані були. Ніхто не вижив. Уже у 2015 чи навіть у 2016 році місія "Чорний тюльпан" знайшла останки. Це вже як сюди я поступив, там картину якийсь художник намалював: у соняшниках два танки. Це описана історія його.

"Війна – це частина розвитку світу"

- Ти для себе якось знайшов пояснення, чому почалася війна?

Та (скептично, – Ред.). Мені здається, просто політика. Я думаю, що це тільки початок. Без війни неможна прожити. Кожні 100 років у нас війна. Якби не було війни, то не було б і розвитку, ані військової техніки, нічого б не було. Наприклад, війна в Афганістані – придумали БМП, яка може стріляти в цілі, що знаходяться високо в горах. Вогнемети різні придумали, щоб уражати цілі в печерах. Міни, які стрибають. Досить високий розвиток техніки йде. Так само фірми, які працюють на розвиток цього обладнання. Війна – це частина розвитку світу. Спочатку розвивається військове, потім воно втілюється в цивільні технології.

- Війна – це твоє?

- Ні. Якщо доведеться ще раз виїжджати, то доведеться. Це моя професія, моя робота. А так би не хотілося ще раз потрапляти в такі ситуації. Раз уже вижив, другий раз не знаю, чи пощастить.

- Чому вирішив вступити до університету?

Запропонували вчитися. Хочу бути інженером, заступником командира роти з озброєння. Побачив вади на війні, ненавченість більшості екіпажів. Треба їх вчити правильно обслуговувати техніку, тоді навіть все радянського виробництва працюватиме надійно та довго. Через 2,5 роки закінчую.

На фото: Олександр Курганський (Depo.Харків)

Перше фото: картина Радо Явора "Соняхи"

Всі новини Харкова сьогодні читайте на Depo.Харків

 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme