Там, де вдома: Харків'янам представили поезію, породжену війною

Україна уже шостий рік потерпає від війни. За ці роки з'явилося чимало людей, які отримали жахливий і травматичний досвід, проте воліли би сублімувати його у творчу діяльність

Там, де вдома: Харків'янам представили п…

У Харкові відбулася презентація мультимедійного соціально-поетичного проекту "Там, де вдома", спрямованого на психологічну реабілітацію ветеранів через їхню власну творчість. Він об’єднав вісім сучасних молодих поетів та поетес – військових та волонтерок.

Результатом реалізації проекту "Там, де вдома" стало видання паперової та електронної збірки зі 112 віршів про любов та війну, а також запуск Youtube-каналу із відеопоезіями у виконанні авторів та відомих особистостей. В книзі можна прочитати поезії Максима Кривцова (позивний "Далі"), Влада Сорди ("Змій"), Валерія Пузіка ("Фінчер"), Олександра Лисака ("Шеврон"), Юлії Ілюхи, Марко Терен, Юлії Баткіліної та Наталії Маринчак. Що стосується назви проекту, то вона була обрана невипадково. "Там, де вдома" – це рядок з вірша одного з авторів, Влада Сорда.

"Це вірші, які не були написані спеціально для збірки, – розповіла письменниця та волонтерка Марко Терен. – Це були вірші, написані в процесі або військової служби, або волонтерської роботи, або допомоги тим, хто цього потребує. Тому вони були взяті вибірково. Я думаю, що найемоційніші, найгостріші, найжорсткіші. Для того, щоб заповнити цю збірку про любов та війну і донести до людей думку про те, що про це можна і треба говорити. Не можна замовчувати цю тему".

Письменниця Наталія Маринчак зазначила, що завдання було дивне: дівчата пишуть про любов, а хлопці – про війну. "Але так не виходить, бо дівчата також про війну пишуть. Бо вона їм, по-перше, болить. І по-друге, багато хто багато чого втратив з нас на цій війні. Що вона дає? Переосмислення дає. Переосмислення того, що є війна, переосмислення того, що є любов, переосмислення того, що необхідно ще про це заявляти і говорити. І продовжувати говорити. У нас це вже триває 5 років. А ми все робимо вигляд, начебто у нас все нормально. Не нормально. І це стосується жінок, і це стосується чоловіків. І це стосується людей, які мають ПТСР", – зауважила Маринчак.

Проект також несе в собі важливу соціальну місію – через самовираження та за допомогою поетичного слова військові разом з волонтерами можуть донести до суспільства необхідність підтримки та реабілітації людей, по чиєму життю пройшлася війна. "Вони після повернення мають соціалізуватися і повернутися до мирного життя через творчість, – розповіла письменниця та волонтерка Юлія Ілюха. – Як сказав один з наших авторів, Валерій Пузік, саме творчість, саме писання допомогло йому повернутися до мирного життя після війни. Ми мріємо, щоб цей проект надихнув інших бійців, які перебували в зоні бойових дій, на власну творчість. Щоб вони могли виписати якісь власні переживання в своїй творчості. І ми запрошуємо всіх, хто пише, хто волонтерів, хто воював не лише начитувати, а й надсилати нам свої власні вірші, власну творчість, яку ми будемо розміщувати на нашому Youtube-каналі".

Проект звертає увагу на страждання людей с посттравматичним стресовим розладом. Адже війна – це саме та ситуація, яка як ніщо інше сприяє множенню цього ментального недугу. Іншою проблемою є те, що українці не приділяють належної уваги своєму психічному здоров'ю і часто звертаються до спеціалістів вже тоді, коли ситуація стає вкрай важкою.  "Власне, цей проект направлений на те, щоб полегшити людям з посттравматичним синдромом їхні відчуття в цьому світі, їхнє перебування в цьому світі, – зазначила Маринчак. – Це страшна штука. І переживати її страшно. І потім, коли тобі здається, що все закінчилось, тобі також буває страшно. А творчість допомагає якимось чином виходити з цього всього. Я сподіваюся, що той проект, запущений на Youtube, допоможе тим людям, які також пишуть. Які будуть присилати свої поезії, якимось чином долати, якимось чином відзначати, що хорошого в нашому житті більше".

Учасниці проекту зазначали, що всі поезії є спробою осмислити важкий досвід, який принесла війна з Росією, висловити за допомогою друкованого слова ці непрості та гострі емоції. Поетеса Юлія Баткіліна сподівається, що якщо учасники проекту зможуть назвати свою тривогу на ім’я, то вона втратить частину влади над ними. Хоча, звичайно, з цими відчуттями все не так просто. "Знаєте, ніщо нас не лікує, – зізналася Маринчак. – Людину може вилікувати тільки вона сама. Якщо хоче цього. І лікарі нас не лікують, насправді. Ні поезія нас не лікує, ні любов нас не лікує. Ми самі себе лікуємо, коли здобуваємо якесь розуміння, чому ми знаходимось в світі, що ми тут робимо. Якщо ми ідемо якоюсь більш-менш правильною дорогою, то лікування відбувається автоматично".

"Це дуже цікавий та важливий проект, – зазначила літературознавиця та літературна критикиня Тетяна Трофименко. – Добре, що він з'явився. Із тих спроб писати про війну, які з'являються останнім часом, я більше уваги все-таки приділяю прозі. Але оскільки в цьому проекті задіяні знайомі мені люди, мої друзі, то я прочитала цю збірку для огляду. Дуже добре, що тут колектив складається з харківських авторів та представників інших міст України. Тобто тут інтегрована широка географія, представлені і чоловічі, і жіночі голоси. І учасники бойових дій, і ті, хто залишався по той бік фронту. Тому це створює таку дуже насичену поетику".

За словами Трофименко, у проекті представлена насправді цікава та хороша поезія. Це при тому, що вона не приховує свого скептичного ставлення до сучасних віршів. Як зазначила критикиня, сильна сторона обраної поезії полягає в тому, як вона говорить про війну – без пафосу, без надриву та виховних нот. Що на сьогоднішній день є дуже важливим.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Харків

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook