Слобожанський діалект: Чи існують особливості та специфічно харківські слова

Навколо того чи іншого діалекту може побутувати чимало міфів. Людям подобається думати, що їхній говір є вельми особливим, а якісь місцеві слова – унікальними та автентичними. Проте реальність може бути дещо іншою.

"Особливості слобожанського діалекту зумовлені як історією краю, так і його географічним положенням", – розповів кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Євген Редько. Сформувався цей діалект унаслідок синтезу говірок – північних, середньонаддніпрянських, зокрема полтавських та подільських. Частково на цей процес вплинули й південноросійські говори. Як наслідок, виникла своєрідна мішанка, що має риси різних говірок. І в цьому, мабуть, його найбільша унікальність.

На фото: Євген Редько

"Щодо унікальності чи "впізнаваності": напевне, нам не дуже пощастило зі слобожанським діалектом, – зазначив науковець. – Наприклад, якщо людина говорить якоюсь західноукраїнською говіркою, то досить легко "відгадати", що це представник саме західного регіону. Натомість коли ми чуємо мовлення слобожан, то помічаємо багато спільного з носіями сусідніх або контактних говірок. Тобто про надто виразні, унікальні мовні риси в такому разі навряд ідеться".

Хоча у слобожанського діалекту є певні особливості, що становлять його найприкметніші риси. Якщо йдеться про фонетику, то можна згадати "акання". Воно типове для говірок, що контактують з російськими діалектами. Крім цього, "укання", що розвинулося як опозиція до "акання". Це гіперизм, тобто заміна початкового у на о. Також у слобожанському говорі звукосполуку "мн" можуть вживати замість "мй", як-от у словах "памнять" та "мнясо". Також це може бути м‘якша, порівняно з літературною нормою, вимова шиплячих та деяких інших приголосних, зокрема м‘якість "р" у кінці складу.

"У літературній мові "р" ніколи не буває м’яким у кінці складу чи слова, – розповів Редько. – Окрім слова "Горький" (той, який Максим). А в слобожанських говірках цілком нормально почути "лікарь", "базарь", "пужарь" тощо. Якщо згадати морфологію, то досить прикметні форми "ходю", "носю", "просю" на противагу літературним "ходжу", "ношу", "прошу" чи специфічні відмінкові форми іменників на зразок "на людіх", "коньом".

Що впливало на говір слобожан

Слобожанський діалект сформувався у XVII столітті. Саме тоді, як вважають деякі науковці, відбувалася колонізація цих теренів. Переселенці з Поділля, Чернігівщини, Полтавщини та інших українських земель розбудовували тут нові міста. Звісно, свою роль відіграли як воєнні дії, так і певні соціальні трансформації. У пошуках кращого життя люди переїжджали на вільні землі. З іншого боку, відбувалося заселення зі Сходу, із Московського царства. Тоді тут проходила захисна лінія від набігів кримських татар, а отже, була нагальна потреба активно колонізувати ці землі. Водночас на місцеві говірки впливали й інші народи, з якими контактували їхні носії. Зокрема, ті самі татари, болгари, греки, євреї, роми.

Мапа українських діалектів

Що стосується мови Харкова, то її формували представники тих етносів, які тут проживали. Це, звісно, українці, росіяни, німці, поляки, євреї. За Російської імперії місто Харків як адміністративний центр був переважно російськомовним. Українською розмовляли передусім вихідці навколишніх сіл та містечок, які працювали в місті. 1920-і роки з їхніми урбанізаційними процесами, безперечно, сприяли українізації Харкова.

"Наші терені були поліетнічними, – розповів Редько. – Поряд із домінантними етносами були невеличкі національні групи. І вони в той час могли впливати на формування лексичного складу міської мови".

"Неунікальні" слова

Коли мова заходить про "харківські слівця", то часто згадують слова на зразок "тремпель" чи "ракло". Однак у них немає нічого унікального, бо той-таки "тремпель" вживають, наприклад, на Сумщині, Полтавщині та Луганщині. А "ракло" можна побачити у словниках кримінального жарґону, зокрема одеського.

Встановити походження того чи того "харківського" слова – доволі непросте завдання, адже минуло вже багато часу. До того ж ідеться про слова, що побутували лише в усному мовленні. Тобто їх ніхто ніде не записував. У такому разі завжди виникають якісь легенди та найрізноманітніші гіпотези в дусі народної етимології. Наприклад, є версія, що слово "тремпель" походить від імені власника фабрики, де виробляли одяг на таких плічках. Однак історики існування такої фабрики не підтверджують.

"Згідно з найпереконливішою версією, слово "тремпель" німецького походження. І таке походження цілком зрозуміле, – зазначає Редько. – У ХІХ столітті в Харкові проживала чимала колонія німців, тут була їхня церква, велике лютеранське кладовище, та й загалом німці відігравали важливу роль у житті міста. Тож це слово (якщо припустити "харківське" походження "тремпеля") цілком могло потрапити від місцевих німців у міську мову".

Одяг на "тремпелі"

За словами науковця, ці історії з тремпелем дуже добре накладаються на питання щодо унікальності. Так уже вийшло, що люди завжди намагаються знайти її у своїй мові, щоб сказати: "Ми – унікальні". Однак унікальність надумана, зазначає Редько. Хоча з погляду комерції це цілком нормальне явище.

"Наприклад, є прекрасне місто Львів із батярською субкультурою, – розповів він. – Безперечно, така субкультура була й розвивалася, були певні специфічні слова, специфічний побут. Тепер із цього зробили певну легенду за допомогою медіа, фільмів, туристичних акцій. Може, і в Харкові колись будуть (або вже є) екскурсії, пов’язані з певними словами чи їхніми носіями".

Якщо вже й зачіпати тему унікальності, то в будь-якому місті вживають слова, що позначають певні місцеві реалії. Тут ідеться вже про соціальні діалекти, або, якщо брати вужче, міський сленг. У будь-якому населеному пункті є якісь місцеві слівця. Зокрема, це можуть бути назви окремих локацій. Наприклад, харків’яни знають, що таке "Барабан" або "Стєкляшка". Місцеві назви пам’ятників, площ, вулиць можуть бути справді унікальними та особливими.

"Однак якщо ми зараз зайдемо в інтернет, то будь-який пошуковик на запит "харківські слова" нам видасть певний набір, – розповів Редько. – Наприклад, "тремпель", "ракло", "ампулка", "сявка". Хоча що в них "харківського"? І чи є те "харківське" взагалі? Наприклад, ми знаємо, що слово "ампула" латинського походження. Коли "ампулкою" стали називати саме стрижень від кулькової ручки, важко встановити. На сьогодні досить складно визначити, коли і як конкретне слово виникло. Якщо воно десь записано, то ми можемо сказати лише "вперше вжито". І знову-таки, для цього потрібен досить великий корпус текстів. А це досить проблемне питання. І навряд воно невдовзі буде розв’язане".